Зазвичай біографії дипломатів для більшості є terra incognita. Тому, якщо можна, розкажіть про себе, свою родину.

Я походжу з північно-французького міста Лілль, у якому виріс. Проте водночас – за батьковою лінією – є бургундцем. З цим краєм, Бургундією, є сильно пов’язаним, поза як більшу частину моїх вакацій у Франції проводжу саме там. Я одружений. В нас із Віржінією троє дітей: дев’ятирічна Міла, семирічний Люка й найменша донечка, Ева, яка народилася в Україні 2007 року.

Знаю, що ви – педагог, певний час викладали в ліцеї. А як прийшли в дипломатію?

Спершу, ще як студент-інтерн викладав у ліцеї. Відтак, вже як вчитель працював в ліцеї поблизу Ґренобля. Потім – у декількох коледжах в паризькому реґіоні. Вирішив робити дипломатичну кар’єру через мою зацікавленість історією, географією, економікою й через своє захоплення мовами та подорожами. Загальна освіта, яку отримав політичні науки, історія, мови) дозволила мені успішно витримати вступний конкурс в Міністерстві закордонних справ.

Як давно ви в Україні? Де працювали до цього призначення?

В вашій країні я три роки і це моє перше закордонне призначення. А до приїзду сюди два роки працював у Міністерстві й спеціалізувався на питаннях, пов’язаних із Росією.

Що знали ви про країну перебування до призначення на такий високий пост Першого секретаря Амбасади й що нового взнали та відкрили для себе в нас?

Я завжди цікавився цим регіоном. Про Шевченка чув ще в Університеті. А ще читав те, що написав Вольтер про Північну війну в „Історії Карла Х11”, а також єдину впродовж багатьох літ книгу про Україну, написану французькою, – працю Жака Бенуа-Мишена „Україна, привід Європи”. Прочитав цей том 1992. Пізніше побував я на Україні, у Львові, шість років тому. А 2004 перебував тут як спостерігач від ОБСЄ.

Коли ж уже почав працювати в Україні, це дало можливість прочитати набагато більше, та найголовніше – зустрічатися з людьми й багато пересуватися країною. Впродовж трьох років я відвідав 21 область з 24і – не лише великі міста, але й невеликі містечка, церкви, замки, промислові споруди та підприємства, копальні. Я не уникав жодних можливостей – на вулицях, в таксі, під час вакацій й в ході виконання службових обов’язків щоби розмовляти з українцями для того, аби краще пізнати їх самих та їхню країну. І тепер добре уявляю Україну, позначену багатством та різноманітністю.

Чому, як на вас, так мало знають французи про Україну? Як гадаєте, чи можна настільки покращити ситуацію, що ваші співвітчизники бажатимуть частіше приїздити сюди?

Україна страждала від того, що ті, хто знав Росію, не мав достатнього уявлення, чим є ця країна. Україна, чия доля, на відміну від деяких західних регіонів, тривалий час була пов’язана з Російською імперією, а потім з СРСР. Сьогодні вже чимало французів працюють і живуть тут, так само зростає – завдяки безвізовому режимові – число тих, хто хоче познайомитися з вашою державою. І я впевнений, що ця тенденція розвиватиметься надалі.

Як оцінюєте нинішній стан взаємин між нашими країнами і якими бачите їх перспективи?

Стосунки добрі. Про це говорять візити до Франції Президента Ющенка в лютому та вересні минулого року та Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко в березні року нинішнього. Для більш інтенсивних і продуктивних взаємин потрібно, щоби Україні вийшла з тривалого виборчого періоду, в який вона увійшла і який завершиться наступної весни. Мінімум політичної стабільності буде однаково необхідним як для діалогу між нашими двома державами, так і між Україною та Європейською Унією.

З чим пов’язана ваша нещодавня поїздка до Дрогобича? Де ще побували на Заході країни?

Не так давно відкрив для себе Бруно Шульца, якого прочитав з інтересом. Мені захотілося відвідати Дрогобич, щоби відчути атмосферу міста, в якому він жив і яке надихало його творчість. Це подібно до мого першого візиту до Праги, де я прагнув пройтися слідами Франца Кафки. Іншим приводом була моя цікавість до єврейської культури та релігії. Дрогобич був, як інші міста Галичини, як Броди, рідне місто Йозефа Рота, як Чернівці, місто Пауля Целяна, одним з інтелектуальних єврейських центрів в міжвоєнний період. Європа не має права й не повинна забувати, що дала їй ця єврейська культура. Йдеться про занурення , заглиблення в нашу культуру, наші корені, адже саме єврейському народові ми завдячуємо нашому монотеїзмові.

За три роки перебування в Україні вдалося побувати в Мукачевому, Ужгороді, Хусті, Береговім, Разові, Чернівцях, Яремчі, Ман яві, Івано-Франківську, Тернополі, Збаражі , Почаєві, Кременці, Стрию, Дрогобичі, Бродах, Олеську, Золочеві, Підгірцях, Львові, Дубному, Корці, Рівному. Це і багато й мало водночас, адже залишається чимало місць, де хотів би побувати (та й у тих містах, про які згадав, далеко не все вдалося побачити) – Луцьк, Острог, Самбір, Болехів, місто, в якому відбуваються події, описані в чудовій книзі Мендельсона „Ті, що зникли”…

І які ваші враження?

Як я вже говорив, минуле в цій частині Європи виходить назовні, його бачиш повсякчас і щоразу помічаєш і розумієш, наскільки цей реґіон був перехрестям народів, культур, релігій. Немає тут такого місця, яке б не могло розповісти своєї історії, своїх історій.

Чи маєте намір продовжити свої контакти з Дрогобичем зокрема й Західним регіоном України в цілому? Якщо так, у чому вони полягатимуть?

Я дуже хочу ще раз повернутися до Дрогобича. Також я переконаний, що ІУ Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца в травні наступного року стане приводом для участі у заході нашої Амбасади й приїзду перших осіб Посольства, серед яких не виключаю присутність самого Амбасадора Французької Республіки в Україні.

Україна – велика країна в центрі Європи. Чого, як на вас, їй іще бракує для того, щоби стати повноправним учасником європейських процесів? Чи бачите ви Україну в Євросоюзі й чи потрібно їй це? Якщо вважаєте, що ні, якими тоді можуть і повинні бути взаємини нашої країни з об’єднаною Європою?

Україна є на шляху зближення з Європейським Союзом і власне зараз тривають перемовини щодо асоціації, яка включатиме насамперед угоду про зону вільної торгівлі. Україні потрібний час, щоби зробити більш ефективними зусилля на шляху до євро інтеграції й для того, щоби згодом претендувати на більше. Ніхто не заперечує, що Україна знаходиться в Європі, так само ніхто не сумнівається, що своєю історією Україна належить до цього континенту. Однак ці критерії є лише попередніми. Сьогодні власне Україна та її керівництво повинні скористатися вигодою від зближення з Євроунією й здійснити необхідні зміни та реформи.

Де в Україні вже є консульські представництва вашої країни? Де, на вашу думку, варто було би мати Франції Генеральні Консульства в нашій державі?

На сьогодні маємо лише одне Консульство – в Києві. Зараз йдуть розмови про відкриття ще одного, почесного. Це насамперед мало би бути там, де є наші співвітчизники, наші підприємства або ж інституції як такої організації Альянс Франсез. Я особисто схиляюся до Півдня та Сходу України.

Щиро дякую за розмову й бажаю успіхів.