Я підсвідомо відчув, шо шось не то, бо біля кас завжди була купа людей, аби заплатити за всякі там кредити і прочі кабалістичні тяготи, а тут – нікого. І касирка якось так падазрітєльно на мене дивилась, коли я платив свої кревні 220 грн. за тєлік і за дівідішку. Той погляд я впізнав (останній раз на мене так дивилась продавщиця цілодобового ларька на вокзалі, коли я купував там літровий семизірковий коняк „Сірий бусько” за 15 грн). В її очиськах я чітко прочитав: ЛОХ!!!
Ну, одним словом я відстігнув касу за кредит, сховав на щастя платіжку, і чисто случайно нею не підтерся, а невідомо на що зберіг.
Позавчора звонят до мене з Хоум Кредіт Банк (я продався їм в рабство на рік за тєлік і дівідішку) і кажуть дівчачим голосом по-кацапськи:
– Шо за нах…! Чого за крєдіт нє платіті, ааа? За таке можна і фізічєскоє прідупріждєніє схлопотать!!!
-Та я заплатив, бігме, ше два тижні назад, та цьоцю, та чесно.
-(3,14)диш, платьож не прийшов, де заплатив, в якому банку?
-Та в УКРБЛЯБАНКУ, тому, шо в центрі міста.
-Ну, то виясняй, шо за йо… хата-поломані двері, іначє штрафних ізлішеств накінєм по самое німагу.
Після цієї змістовної розмови я одразу попрямував в УКРБЛЯБАНК, злосно зжимаючи в руці папірець, який я купив в них за двісті двадцять рубасів.
-Шо то за діла, чого гроші не перевели?
Касирка з бєзразлічним виразом лиця:
-А ми вже пару тижнів ніякі платежі не переводимо. Може сьодні, може завтра.
-Ху…втра! На мене вже штраф наклали. Шо то таке, га?
-Та йдіт до керуючого, шо я вам зроб’ю?
В керуючого в кабінеті:
-Дайте платіжку.
Я думаю: а шо як він її з’їсть, а мене пошле? Але вроді не дивиться на мене, як продавщиця з нічного ларька. Може і не з’їсть.
-Нате.
-Ми зробимо копію і відішлемо в той банк, де ви рабстві. Вони вас помилують і штраф знімуть.
-Добре. Але точно напишіть, шо то ви збакапорили, а я – сонечко.
-Добре добре.
Всьо направду обійшлось, але в УКРБЛЯБАНК я більше не прийду, вони навіть дві сотки перевести не годні.
Отаке от.