Напередодні відкриття молодіжного волонтерського табору „Спільна Європа. Вчора та завтра багатокультурного Дрогобича” наш кореспондент попросив пана Артура відповісти на декілька запитань.

Як давно Ти в Дрогобичі?

З вересня 2003 року працюю в вашому місті, з 2004 року, з часу створення очолюю центр волонтаріату.

Як і що привело Тебе до „«Карітасу»”?

Свого часу я занедужав, а після хвороби зрозумів, що маю такі проблеми зі здоров’ям, через які мушу припинити активну професійну діяльність в менеджменті та бізнесі. Вирішив провести решту життя так, як насправді хочу – в суспільних, громадських справах. Зустрівся з директором „Карітасу” Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ отцем Ігорем Козанкевичем. Виявилося, що ми – однодумці й хочемо допомагати молоді реалізувати себе. Головним чином – молоді саме українській. Річ у тім, що робота в римсько-католицькому „Карітасі” в певному сенсі є обмеженою, адже більшість римо-католиків – поляки. Я ж хотів працювати для того, щоби відкривати нові можливості для молодих громадян українців, допомагати їм відчути себе інтегрованими в європейський простір. Ось так і опинився в „Карітасі” УГКЦ.

Якщо підсумувати роки, проведені в Україні, що можеш виділити як найбільш позитивні враження, а що – як найбільш негативні?

Позитивним вважаю те, що збагнув: Україна – велична, багата країна, що має все, аби стати найпотужнішою європейською державою в будь-якому вимірі. Це стосується і людей, і сировинних ресурсів, і багатокультурності , і території, і шансів для створення потужної індустрії туризму. Негативним же вбачаю те, що нерідко цим нехтують, з різних можливостей не використовують унікальні можливості. Багато хто налаштований на свій особистий хосен, а не на загальну мету. Людям часто-густо бракує відчуття й розуміння того, що спільна, загальна справа важливіша за особисту. Що інколи просто необхідно чимось особистим пожертвувати або ж узагалі відмовитися заради добра громади.

Що являє собою Центр волонтаріату в Україні і волонтерська служба в Дрогобицькому „Карітасі”?

Центр волонтаріату допомагає молоді проявити свою активність й водночас зрозуміти, в якій царині суспільної роботи краще виявляться здібності тієї чи іншої молодої людини. У той же час ми нічого не нав’язуємо, не повчаємо. Прагнемо, аби молодь навчалася сама й обирала ту чи іншу форму суспільного життя й змінювала бачення на світ. Основна наша мета – прочинити небайдужій молоді двері у непростий навколишній світ.

А ще ми даємо, якщо можна так сказати, певний супровід. Тобто, якщо хтось щось прагне зробити, однак не знає як, ми завше підтримаємо ініціативу. І число наших добровільних помічників-активістів невпинно зростає. В Дрогобичі нині – більше сотні волонтерів. 35-40 з них найтісніше пов’язані з „Карітасом”, приходять і працюють в нас що два дні. Близько 35 осіб приходить щотижня. А 30-40 людей приходять нерегулярно, хоча і їхня допомога та участь в роботі „Карітасу” й Центру волонтаріату дуже важлива. Загалом же по Україні в нас майже півтисячі волонтерів. Цифра, щоправда, вельми приблизна, позаяк багато хто не реєструється як волонтер, хоча й проводить вельми активну діяльність. За час існування Центру, якій я очолюю, маємо вже певні досягнення, якими не можемо не пишатися. Від першого дня нашої діяльності беремо участь в проектах Європейської унії, співпрацюємо з Європейською волонтерською службою (ЄВС).

З 2004 року 14 наших активістів стажувалися за кордоном – у Польщі (12 волонтерів) та в Німеччині (двоє людей). Водночас ми приймали у себе шістьох поляків, двох американців, одного німця та одного іспанця. Також допомагали нашим волонтерам вступати до польських вишів (на безкоштовне навчання). Сьогодні в РП навчаються десять студентів і одна аспірантка з числа наших волонтерів.

Чого чекаєш від нинішнього табору волонтерів, якими бачиш його результати? Скільки людей реалізовуватимуть проект?

Працюватимуть 15 волонтерів з чотирьох країн (окрім молоді з тих країн, про які писала ваша газета, приїде ще одна панна з Франції) і шестеро членів організаційного комітету, які координуватимуть всю роботу табору.
Найважливішим бачу зміни в людях стосовно минулого нашого міста, пізнання Дрогобича й його культури, яка відзначається багатством і різнобарв’ям. Окрім того, зарубіжні волонтери побачать, що тут, в Україні, цілком безпечно. Окрім того ознайомляться вони з місцевими традиціями, кухнею тощо й потім понесуть ті знання своїм співвітчизникам. Стануть у себе вдома неформальними представниками, послами України. А від цього погляд на вашу країну може реально змінитися на краще.

Дещо інакше виглядають можливі наслідки роботи табору для українських учасників. Адже проект дозволить їм (учасниками „Спільної Європи…” будуть юнаки та юнки з Дрогобича, Львова та Донецька) більше взнати про свою культуру, пишатися нею. Важливо й те, що – сподіваюся – вони збагнуть, що багато культурність – не загроза, а навпаки. І саме це допомагає творити гармонійну національну ідею.

А ще хочемо нашим проектом показати місцевій громаді, які має Дрогобич унікальні пам’ятки різних часів і народів, якими не тільки потрібно пишатися, вони можуть стати поважним поштовхом для розвитку туризму.

Необхідно, щоби нарешті дрогобичани усвідомили, що церква, синагога, костьол можуть свідомості співіснувати цілком гармонійно. Й що згодом Дрогобич може стати місцем найрізноманітніших багатонаціональних зустрічей, пов’язаних з його мультикультурністю.

Щиро вдячний за розмову. Успіхів вам у нинішньому та подальших проектах.