Не так давно (ми писали про це), в квітні минулого року, ляльки-мотанки дивовижної майстрині було показано в Дрогобичі. Виставка  в нас була лише третьою в пані Оксани. І ось – уже вдесяте пані Оксана Смерека-Малик презентує свій чарівний, різнобарвно-різноманітний казковий ляльковий світ…

Ну що б такого, задавалося, особливого в ляльці? Забавка – й не більше. Та ні. Насправді ж це і відновлення, продовження та розвиток прадавніх традицій, і оберег, й – до певної міри, звісно, – таки забавка. А ще у кожній фігурці присутня й філософія. Та найголовніше, напевно, в цьому синтетичному мистецтві – авторське уявлення про світ, сприйняття цього світу, своє бачення людей, котрі були колись й тих, кого щодня стрічаємо на шляхах житейських.

Власне про все це, про майстерність авторки виставки, про те, що вдало вміє поєднати Оксана Смерека-Малик традицію та сучасність у своїх ляльках, які так виразно, яскраво передають і характер, і динаміку та рух, і внутрішній світ своїх персонажів говорили на велелюдному вернісажі лавреат Шевченківської премії, професор, ректор Львівської Академії мистецтв Андрій Бокотей, директор Музею етнографії Роман Чмелик, письменник Віктор Палинський, народна майстриня Зеновія Краковецька, член дирекції Інституту українського модерного мистецтва в Чикаго Люба Маркевич, журналіст і літератор Надія Мориквас, начальник  Залізничного відділу освіти Роман Вороняк, інші гості.

Зі своїми мотанками мисткиня побувала в усіх регіонах і для кожної виставки завше мала якусь «родзинку» – або таку, що має стосунок до місця, де відбувається виставка або ж до дати, коли проходить презентація творів майстрині. Приміром, в Дрогобичі гостей тамтешньої експозиції неабияк вразила композиція «Бал панянок на віллі Б’янки», інспірована творчістю Бруно Шульца.

Нині ж центральною композицією стала Різдвяна шопка. Цей твір вирізняє ретельність, чітко й дбайливо вироблені деталі, любов, з якою створену святочну Шопку й те, як передано урочу й радісну атмосферу найбільшого християнського свята…

Цікавим у доволі великій колекції (на суд глядача представлено 97 ляльок і ще 99 світлин робіт мисткині) те, що ляльки об’єднані в цикли: «Львів’янки – пані та панянки», «Князівни та боярині», «Маків цвіт», «Лісова пісня», «Карпатія: дівки, ґаздині, молодиці». Вражають яскраві кольори, які до певної міри є відображенням української культури одягу. Сама мисткиня каже: «Одяг сприймаю як матеріал до чергового твору. Бачу одяг й одразу бачу свою нову «героїню».

Просто не відірвати очей від свіжої, ніжної смарагдової зелені «Лісової пісні» чи червоної насиченості та повітряної легкости «Макового цвіту». А що вже говорити про тонку інтеліґентність та справді міський шарм «Львів’янок»?!

«Оксанина лялька» лялька ніби й традиційна, та все ж це – мистецтво сучасне. Й манерою зображення персонажів, і привнесенням нового елементу – каркасу…

Виставка викликала неабиякий резонанс у Львові, про неї говорять, пишуть, побачити унікальні мініатюрні шедеври приходить все більше небайдужих людей. Бо так бракує нам у непростому українському сьогоденні таких радісних зустрічей з істинним мистецтвом, справжньою, не кічевою чи попсовою, культурою.

Як зазначив знаний львівський журналіст, кореспондент Радіо «Ватикан» Костянтин Чавага, який уперше знайомився з творчістю талановитої львів’янки й був у захваті од Оксаниних ляльок, «відкриття виставки вирізняється ще й тим, що було воно по-справжньому інтелігентним, без жодного натяку на будь-який рагулізм, що ми нерідко надибуємо на деяких мистецьких заходах». Має рацію пан Костянтин. А завдячувати маємо тому, що Оксана Смерека-Малик – високоосвічена творча особистість, філолог романіст за фахом, поетка, що пише і українською і французькою. А ще вона – директор художнього ліцею. Цим вельми пашаються й учні, й колектив, позаяк на чолі поважного закладу не звичайний адміністратор-бюрократ, а самодостатня й самобутня творча особистість.

Є й іще один момент, який неабияк подивовує та вражає Донедавна Оксану Смереку-Малик знали як талановиту писанкарку та цікаву, з власним обличчям і почерком, поетку. Та ось якось не вельми приємні та сприятливі обставини зачинили пані Оксану в чотирьох стінах і спонукали зайнятися ляльками. Двох років не минуло – стала майстриня відомою й уже десяту виставку відкрила. Сама ж вона, коли оповідала про те, як прийшла до лялькарства, наголосила на тому, що за все є своя ціна й прочитала ці свої поетичні рядки:

За все на світі
є своя ціна.
За все, що вдіяно,
належить
заплатити…
Стікає повінню
німих снігів весна
і осінь яблуням ламає віти…

Не раз за мед
берем життя бджоли,
спокутуємо дощ
без парасолі.
Чумацьким шляхом
котяться вози,- а нам давно
вже не бракує солі!..

Ми хочемо,
щоб полюбив нас світ.
А скільки ми
себе у цьому світі
розтрачуєм,
терзаємось і сил
намарно тратимо,
видумуючи міфи!

У світі має все
свою ціну,
як врода –
то недоля часто в парі,
як успіх –
то зневага на кону,
а як відвага –
не минає кари.

За все у світі
є своя ціна.
І кожен тут
все має заплатити,
бо між землею
й засвітом – струна.
Від нас залежить,
як їй забриніти…

В новорічні свята прийнято дарувати радість, добро, любов. Це й робить мисткиня, чия нова виставка має такий успіх, адже написала колись:»Любов царює неподільно/в моїй душі…»

Буває інколи в журналістському житті: зустрічаєш цікаву людину, пишеш про неї, а потім стає вона ще й добрим другом твоїм стає. Ось  і я тішуся тим, що маю такого друга як Оксана Смерека-Малик, чиї ляльки дарують радість, наповнюють нас любов’ю й вчать бути добрішими.

Тож нехай щастить мисткині, а ми чекатимемо на нові зустрічі з її неповторними творами.

Світлини з виставки – http://www.facebook.com/pages/%D2%90%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D1%82%D0%B0-%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D0%BD/125769584100351