Під час підготовки матеріалів до путівника по місту Франка й Шульца, Котермака й Лятерни, Ґотлібів і Ляховича молодь детально ознайомилася з історичними і духовними надбаннями полі культурного Дрогобича. Цікаво, що й юні дрогобичани взнали чимало нового, побачили те, про що раніше не чули й не здогадувались, наскільки багатою і своєрідною є спадщина тутешнього Пограниччя.

А ще побували волонтери в Карпатах – Довгому та на Східницькому перевалі, де помилувалися неповторною красою гірських краєвидів, поспілкувалися з горянами…

Однак найбільше враження справила подорож до столиці Галичини. Розпочалася вона з відвідин дивовижної пам’ятки українського бароко – собору св. Юра. Більшість не уявляла навіть, що є така перлина в місті Лева. Принагідно юнь дізналася дуже багато цікавого й повчального і про історію храму, і про українську греко-католицьку церкву, і про її пастиря, великого українця митрополита Андрея Шептицького.

Оглянули волонтери місто, побували на Личаківському некрополі, на Високому Замку, відвідали латинський Катедральний Собор, Вірменську Катедру.

Одним з найяскравіших вражень стала зустріч в Українському Католицькому університеті з одним із ініціаторів створення цього навчального закладу, його проректором, колишнім дисидентом-правозахисником, науковцем, публіцистом, конфліктологом Мирославом Мартиновичем.

Пан Мирослав детально розповів про феномен у центрі Європи, що зветься Україною, про своє бачення її прийдешнього. Про непростий вибір, який країна має зробити, адже знаходиться між двома різними світами, з яких жоден Україною по-справжньому не цікавиться. Декілька разів доктор Маринович повторив тезу: „Ми хочемо нарешті бути не під кимсь, а самим обирати свій шлях”.

Йшлося також і про права людини, ситуацію із цим у нинішній Україні. На думку Мариновича, вона нині не є кращою, на жаль, за ситуацію під Совєтами. А ще Мирослав Маринович зупинився на власній моделі існування й розбудови України. Суть її полягає в тому, що не можна будувати власну національну ідентичність будувати на антипочуттях. І у відповідь на запитання, чому окремі псевдо патріоти (в т.ч. – і деякі дрогобицькі „діячі”) так не люблять його й звинувачують у казна чому, Мирослав Франкович відповів: „Саме за це. За те, що моя модель не збігається з їхньою”.

Розмова з одним з найбільш знаних інтелектуалів сьогоднішньої України вельми сподобалася юним активістам волонтерського руху. Вразила відвертість, щирість промовця й те, що, аби його виступ був зрозумілим більшості авдиторії, він говорив англійською, якою володіє досконало…

Була в в волонтерів ще одна зустріч – в редакції львівського польського двотижневика «Kurier Galicyjski» (її провів кореспондент видання та Радіо Ватикану Костянтин Чаваґа). Ця ґазета багато робить для міжнаціонального порозуміння й водночас є одним з медія-партнерів цьогорічного проекту дрогобицького „Карітасу” УГКЦ.

По поверненні до Дрогобича волонтери взялися за роботи на найдавнішому дрогобицькому цвинтарі. За неповний тиждень відновили, відремонтували 11 надгробків. Роботи, як і два роки тому, виконували під орудою добре вже знаних в Україні фахівців з каменю з польського товариства „Магурич” Шимона Моджеєвского та Влодка Возьніци, які уже майже три десятки літ працюють над збереженням старих конфесійних некрополів по обидва боки кордону.

Зовсім мало часу, неповних два дні, залишається до завершення табору. Однак вже нині можна з упевненістю сказати: проект, ініційований Артуром Дескою, виявився успішним. Залишається лише його продовження й повернення волонтерів до Дрогобича задля подальшого втілення спільної мети – збереження багатонаціональної спадщини й повернення історичної пам’яті центральноєвропейського міста Дрогобича.