Мистецтво з корінням у етнічній вічності завжди має в собі частинку світлої магії. Особливо ж коли творець – Жінка і, власне, творіння також у жіночій іпостасі. Якщо говорити про Оксану Смереку-Малик, чия виставка відкрилася вчора, 25 березня, у Трускавецькому Музеї Біласа, то тут не одразу вдасться виокремити головну віху творчості. Пані Оксана не лише знана лялькарка, а й писанкарка, поетка, педагог. І кожному із цих мистецтв – від уміння втілити натхнення в полотні і нитках до дару формувати душі своїх учнів – талановита пані віддається з рівною силою.

Але сьогодні – про ляльку. Про «Оксанину ляльку».

Отже, лялька – давнішній атрибут чаклунства у всіх культурах. Десь ляльками – жертовницями задобрювали гнівних богів, деінде – накликали біду. Усе і завжди залежало від наміру.

Оксанині ляльки несуть лише позитивні чари, винятково добрі і світлі. Хоча сама авторка каже, що жодної магії,окрім бажання викликати добру усмішку у коси своїх ляльок не вплітає. Та вони все одно оживають. Елегантні панянки – львів’янки, поважні ґаздині і весільні господині, ошатні княгині і боярині – усі вони настільки справжні, що, напевно, спацерують нічним музеєм як бальною залою, а вдома своїй мамі – творительці на ніч оповідають казки.

Одна з особливостей авторської ляльки Оксани Смереки–Малик – відмова від солярного хреста на обличчі мотанки (наші предки вважали, що лялька з рисами обличчя може прив’язувати до себе душу того, хто нею бавиться, і тому замість очок-носиків виплітали на обличчі ляльки хрест у колі). За словами мисткині, ритуальний хрест – частина втраченого нині древнього обряду. А вдаватися до сакральності треба знаючи – аби не прикликати «не ті» сили.

Від себе додам, що біле і чисте личко ляльок пані Оксани (певно, завдяки вкладеній у них щирій душі) якось само-собою в уяві набирає рис знайомих і рідних людей: лялька-мама із серії «Прогулянка» нагадала мені хресну, а одна з ляльок «Карпатії» – трохи сварливу бабусину сусідку.

Сподіваюся, одного дня ляльки-мотанки витіснять з домівок всіляких штучних «Барбі». Адже, така лялька не лише екологічна, а й педагогічна. Подумайте – якщо дівчинка змалку бавиться довгоногими лялями у коротких спідничках, то чи не закладе це їй стереотип «лялькової» зовнішності і – як результат – різні «стрункішальні» патології та «одежну манію»? А лялька, вбрана у вишиті строї, природна і приємна на дотик, навчить любити натуральність у всьому –і в матерії, і в собі.

Отака вона – «Оксанина лялька». А що ж сама Оксана? Привітна. Приємна. Справжня. Ані молекули пафосу. Розумна і органічна у національному вбранні. Цікава співрозмовниця. Таке враження, що її ореолами оточують оті концентричні кола талановитості і людяності, які мають спільне серце – серце пані Оксани.

Окрім презентації трускавецьким аматорам рукотворів своєї колекції авторських ляльок, Оксана Смерека-Малик читала поезії, які увійшли у збірку «Три любові». Здавалося б, поезією нині вже нікого і не здивуєш. А здивувала, ба – навіть вразила. І то не тим, що переклала свої ж поезії французькою. Ні, не тим. Щирістю. І добротою. І майстерним поєднанням суто української мелодійності з власне французькою романтичністю.

Отак почалася 12-та персональна виставка лялькарки Оксани Смереки-Малик. Триватиме майже до кінця квітня. Приходьте. Там є на що подивитися і що відчути.

Яна ЯНЮК
Світлини з лялькового вернісажу