Як відомо, в травні в Дрогобичі було здійснено широкозасяжний українсько-польський мистецький проект, який став, мабуть, найяскравішою культурним видовищем у Дрогобичі. Місті, яке владці так прагнуть перетворити на зацофаний закамарок.

Варшавська «Академія руху» й – уже далеко за берегами Тисмениці та кордонами Галичини знаний – театр «Альтер» дрогобицького вишу спробували повернути нам усім пам’ять про місто.

Одним з виразних і цікавих моментів було дійство під назвою «Годинник». Йшлося про отой символ нашого колишнього, нинішнього та прийдешнього. Той, що пробуджує власне нашу дрогобицькість. І цілком не випадково, що великий, видочний, недешевий (вартістю 150 евро), привезений польськими учасниками з Парижу спеціально для проекту, годинник було встановлено на дереві навпроти приміщення «Альтеру» на вулиці Левицького неподалік Малого Ринку.

Подію було схвально сприйнято громадою, адже нині не те, що колись: головного годинника на ратуші з Малого Ринку тепер не побачити.

Та от 13 червня о шостій ранку було знищено дерево, також зник і годинник, а з ним – трос та кріплення, на якому тримався (на це витрачено понад сто гривень). «Альтерівці» забили на сполох. Спробували з’ясувати, хто й чому зрізав дерево й куди зник паризький «лічильник часу».

В приймальні комбінату міського господарства представникові театру та мистецького центру не дуже привітна секретарка сказала, що то була вказівка добродія Янева. А годинник, буцімто, в нормальному, неушкодженим, передали в магазин «Урожай», бо не знали, чий він… Виявилося це неправдою. Бо коли ми ще з одним учасником театру «Альтер» підійшли – вже по обіді – до приміщення мистецького центру, побачили, як якійсь прудкий чоловічок з язиком на бороді наздоганяє вантажівку з рештками знищеного дерева й намагається жбурнути в кузов… отой самий годинник.

Виявився добродій працівником комбінату Дутком (так назвався принаймні). На запитання, хоч автор і представився й показав журналістське посвідчення, відповідав хамовито, не хотів зв’язати нас з начальством. Та все ж вдалося нам поговорити з головним інженером Володимиром Красуляком (гарні кадри в пана Янева!). Той теж говорив крізь зуби, посилався на свого шефа й заявив: «А годинник, якщо вже так треба, забирайте…»

Та в якому стані? Понівечений розбитий, приданий вже ні до чого…

Поговорили ми й з одним з господарів Малого Ринку, обласним депутатом Михайлом Задорожним, адже він свого часу прагнув кронування того нещасного дерева. Але пан Михайло запевнив, що не в курсі й не має жодного стосунку до прикрого інциденту.

Повідомили про скандальний випадок ми й секретаря міської ради Тараса Метика. Чи щиро чи ні, але висловив обурення тим, що сталося й пообіцяв не лише всі подробиці з’ясувати, а й домогтися покарання тих, хто спричинився до знищення мистецького предмету.

Тим часом колектив «Альтеру» вимагає і від влади і від правоохоронців належного розслідування скандального акту вандалізму й моральної та матеріальної компенсації…

В дивному місті живемо – такому, де чиновники можуть плювати на всі і на все, нехтувати місто, в якому живуть. Та й зрештою й на самих себе…

Чи колись хтось вбереже нас від діячів, яким непотрібна історична пам’ять і багатонаціональна спадщина міста, тих, кого так лякають – невідомо, тільки чому – постаті Шульца та Ляховича, тих, хто навіть згадувати про «півтора міста не хочуть», бо у них історія стародавнього Дрогобича одновимірна, спрощена й одноманітна. Ніяк не збагнуть, що не можна любити своє з ненависті до чужого… Хоча поняття «свій-чужий» в Дрогобичі теж неоднозначне, адже всі, хто творили нашу міську історію та культуру – таки свої, незалежно від походження чи конфесійної приналежності… Ті тільки от чиновники наші того не відають…

А це фото з проекту “Півтора міста”