Ці канікули були для мене особливими. Коли ми з мамою відпочивали у липні в Казімєжу Дольному над Віслою (Польща), то наш знайомий художник, професор мистецтва Маріуш Джевінський з Любліна повідомив нас з Ґжеґожем про можливість поїздки до Італії в серпні. Ми усі, звичайно, одразу погодилися.

Настав той день. Ми вже чекаємо в Любліні на наш туристичний автобус. Ще трохи – і рушаємо. У групі було 33 особи, був також хлопець Фрáнко, з яким я потоваришував. Їхали довго – цілих 24 години – через Польщу, Чехію, Австрію та частину Італії. По дорозі бачили мальовничі Альпи і багато красивих краєвидів. Прибули до маленького містечка Стра неподалік Венеції, де було дуже гарно. Там ми бачили красиві вілли – старовинні й сучасні, оточені буйними садами з дивовижною рослинністю. Пізніше ми довідалися, що у цьому містечку мешкає багато заможних венеціанців, котрі втомилися від навали туристів у їхньому рідному місті й вирішили віддалитися від нього.

Наступного дня ми вирушили до Венеції – спочатку автобусом, а потім пароплавом, де перед нами розкинулося Адріатичне море з прозорою лазуровою водою; це найчистіше море у світі. Під час цієї морської подорожі ми бачили багато дивних мальовничих острівців: виявилося, що це й була Венеція – місто, розташоване на багатьох островах. Прибувши до центру цього міста на воді, ми вирушили на міжнародну мистецьку виставку «Венеціанське Біенале» – цього року відбувається уже п’ятдесят третє Біенале. Там свої твори представляли багато країн світу, серед яких була й Україна. Біенале займає величезні площі у Венеції, головні з яких – це мальовничі Сади (Gardini) та Арсенал. Української експозиції ми, на жаль, не побачили, бо вона знаходилася у самому місті і не було можливості, щоб її віднайти. Після цього досить втомлюючого дня ми сіли на пароплав, який домчав нас до місця, де на нас чекав наш автобус, з яким ми вже встигли зріднитися. Відтак ми повернулися до готелю у Стра, де відразу ж після традиційної італійської вечері, обов’язковою стравою в якій є «паста» (це макарони з томатно-овочевим соусом, присипані сиром пармезан), усі лягли спати.

Зранку ми вже з багажами знову поїхали до Венеції. Тепер ми могли побачити місто у всій його красі: з вузькими вуличками-каналами, красивими мостами і містками, прекрасною архітектурою та знаменитим Великим Каналом (Grande Canale) з незліченною кількістю пароплавів, човнів, а найголовніше – традиційних венеціанських ґондол із засмаглими ґондольєрами. Коли ми трішки відпочивали, сидячи над цим каналом, на моїй спині з’явилася малесенька, дуже симпатична і приязна ящірка, яка, на жаль, швидко втекла. У цьому ж місці ми з Ґжеґожем знайшли у воді два шматочки дзеркала, які можна скласти в одне ціле – забрали собі на щастя. Потім ми побували на площі Святого Марка – у самому серці Венеції, де зачаровує архітектура і мешкає безліч голубів – один голуб навіть знайшов спосіб познайомитися зі мною ближче, присівши мені на голову. Увіходили до одного з найславетніших християнських храмів – собору Святого Марка. Фотографувалися біля собору верхи на символічному левові – знакові Святого Марка. З площі Святого Марка вирушили узбережжям Адріатичного моря, милуючись оточуючими палацами, до зупинки, звідки попливли водяним трамваєм, щоб знову після напруженого, спекотного і повного вражень дня далі подорожувати нашим автобусом до наступної місцевості Монтекатіні Терме, що неподалік Флоренції. До цього старовинного курортного містечка з термальними водами ми прибули уже під вечір, та все ж після вечері ще трохи часу присвятили, щоб познайомитися з цим по-своєму привабливим місцем – довелося, однак, трохи поблукати, щоб знайти дорогу назад до готелю.

Уранці ми знову з усіма речами прямуємо до автобуса й вирушаємо до Флоренції – важливого міста, де зароджувалося і розквітало італійське мистецтво й італійська література доби Відродження. Спочатку ми зупинилися на площі Мікелянджело, звідки, немов на долоні, було видно усю Флоренцію – це дуже захоплююче видовище. Відтак ми відвідали собор Святого Хреста (Basilica Santa Croce), де мали можливість побачити могили Галілео Галілея, Мікелянджело, Данте та інших великих особистостей Відродження. У самому центрі Флоренції побували на символічному мості щастя, де вмивалися водою з криниці. На зворотній дорозі мені вдалося скуштувати смачної флорентійської піцци. Потім ми оглянули величну будівлю Ратуші у Флоренції, поруч з якою височіє одна із найславніших скульптур світу – Давид роботи Мікелянджело. На площі біля Ратуші ми бачили багато інших відомих скульптур, зокрема Персея, що відтинає голову Горгони Медузи. Милувалися також величезним комплексом одного із найстарших християнських храмів – собору Святої Марії Квіткової (Basilica Santa Maria dеi Fiore), головною прикметою якого є зроблені з чистого золота Брами до Раю, як назвав їх ще зовсім молодий Мікелянджело, натхненний їх неповторною красою. Мандрували вуличками Флоренції, бачили прекрасні церкви, палаци, старовинні будинки.

Втомлені, як і в усі попередні дні, але переповнені враженнями, ми вирушили автобусом до чергової місцевості Непі, поблизу Риму. Там на нас чекав затишний готель з басейном і чудовим краєвидом довкола, де нас цього і наступного дня частували найсмачнішою вечерею. Після нічного відпочинку і континентального, як завжди, сніданку (це солодкий круасан або булочка з джемом і чаєм чи кавою) нас чекала подорож до Риму.

Перший день у Римі – це відвідини Ватикану і знайомство з античним Римом. На Ватиканській площі ми напились води із криниці біля центрального фонтану, стали у чергу, щоб потрапити до собору Святого Петра. Піднялися на сам купол собору, що вимагало неабиякого зусилля: спочатку ліфт допоміг нам подолати 555 сходинок, а потім ще самі ми долали 324 сходинки у вузьких і часто похилих або спіралевидних проходах. З купола, у сонячних променях і на тлі голубого неба, бачили увесь Рим з лету птаха. У соборі йшла недільна Служба Божа, у якій ми також взяли участь. Величезний простір собору і його внутрішній вигляд вразив нас – нічого подібного не можна було собі раніше уявити.

З Ватикану вулицею Примирення ми вирушили до визначних місць античного Риму. Бачили колишній мавзолей імператора Адріана – тепер замок Св. Ангела та міст Св. Ангела, що веде від замку через річку Тибр. Цей замок підземними переходами поєднується із Ватиканом. Невдовзі перед нами відкрилася чудова Капітолійська площа з величною будівлею Капітолію. У центрі площі кінна статуя римського цезаря Марка Аврелія, яка вціліла від знищень християнами лише тому, що вони вважали цю статую зображенням цезаря Константина, котрий 313 року звільнив християн від переслідувань, отож з вдячності вони вирішили залишити його подобу. За Капітолійською площею розкинулися неосяжні території руїн Римського форуму, а ще далі – форуму Траяна. Навіть руїни, що ми їх оглядали, вражають своєю величчю і говорять про свою минулу могутність. Ми помандрували ще далі, щоб побачити напівзруйновану, а все ж величну гігантську споруду Колізею, тобто Амфітеатру, котрий під час олімпійських ігор та інших видовищ поміщав 50 тисяч глядачів. Поряд з Колізеєм височіє тріумфальна Арка Константина. За нею простирається простора алея з віковими пініями – дуже характерне для Італії хвойне дерево, італійці навіть свої невеличкі ліси називають «піньєтами». Ця алея веде до руїн найстаршого у європейській цивілізації цирку – Цирк Массімо, куди ми, виснажені спекою, уже не дійшли. Отож, від Арки Константина ми вирушили до найближчої зупинки метро у Римі, щоби дістатися до останньої станції Ананіна, де на нас чекав автобус, яким ми повернулися до готелю у Непі.

Другий день у Римі – це Ватиканські музеї і християнський Рим. У Ватиканських музеях мені найбільше запам’яталися античні статуї, папські апартаменти (stanze), усі стіни і стелі яких розмальовані Рафаелем та Сікстинська каплиця, на вівтарній стіні якої зображено Страшний Суд роботи Мікелянджело, а на стелі – біблійні сцени того ж самого автора. У Ватиканських музеях можна провести дуже багато часу, та ми мусили встигнути оглянути все лише за чотири з половиною години, які нам призначив наш гід.

Після завершення мандрів у безконечних кімнатах і галереях Ватиканських музеїв ми побували у декількох церквах, зокрема у церкві св. Петра «в Оковах», збудованій на тому місці, де римляни схопили й закували в окови Апостола Петра. Всередині цього храму ми бачили ці окови у скляній скрині, а поруч – відому скульптуру Мойсея, виконану Мікелянджело. У церкві св. Людовіка з Франції ми оглядали чудові полотна Караваджо, присвячені євангелистові Маркові.

Відтак чекав на нас римський Пантеон, збудований на чесь усіх богів і перетворений християнами на Храм усіх святих. Це велична кругла будівля зі стінами завширшки шість метрів і з потужними колонами, з круглим отвором діаметром вісім метрів посередині куполу. У Пантеоні знаходиться могила Рафаеля. Відтак ми мандрували вуличками Риму, милуючись красою цього міста. На просторій площі Навона ми побачили три чудові фонтани, найпрекрасніший з яких – фонтан Чотирьох Рік, чотири величезні фігури якого символізують чотири континенти і чотири ріки: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо делла Порта (Америка – тоді ще не було відомо, що найдовшою рікою в Америці є Амазонка). Саме на площі Навона я мав нагоду переконатися, що італійське морозиво дійсно найкраще у світі. Я посмакував мангове та шоколадне морозиво, а ще стільки різноманітних смаків залишалося у маленькій крамничці з морозивом! Наступний фонтан, який ми побачили, вражав ще більше. Це величезний фонтан Треві з фігурою Океана на колісниці посередині – увесь цей фонтан ледь би помістився на нашій площі Ринок у Дрогобичі. Довкола фонтану завжди величезна кількість людей, й усі кидають монети у воду, щоби ще раз повернутися до цього чарівного місця. Ми усі втрьох також кинули там свої монетки.

Останнім місцем, яке ми відвідали у Римі, були Іспанські сходи. Це одне з найпопулярніших місць зустрічі туристів у Римі. На цих сходах відбуваються також світові покази моди.

Вже пізнього вечора ми дісталися на метро до місця, де нас забрав наш автобус і ми вирушили у зворотню дорогу. Прокинулися в Австрії. Мали коротку зупинку у Відні, щоб побачити центр міста та прекрасну будівлю собору св. Степана, де світової слави композитор Моцарт брав шлюб і звідки був похований. Зупинялися ми також у прикордонному чеському містечку Зноймо, де я мав нагоду на декілька хвилин завітати до Веселого Містечка, яке було зроблене так, наче казка існує насправді. Потім був нічліг у маленькій чеській місцевості Ляховичі, де вирощують породистих коней для США та Канади.

Повернулись до Любліна. Усі тепло прощалися, висловлюючи сподівання, що ще зустрінемося під час наступної літньої подорожі вже іншим маршрутом. Мені також хочеться вірити, що така подорож відбудеться через рік, але поки що я знову у рідному Дрогобичі, сповнений вражень від моїх італійських канікул. На моєму столі лежить українське видання ілюстрованого путівника по Риму й Ватикану, купленого у Римі на вулиці Примирення. Біля комп’ютерного монітора стоїть фігурка Вовчиці, що годує двох маленьких хлопчиків, один з яких заснував Рим. На моїй шафі висить красива кольорова маска з Венеції – символ славних венеціанських карнавалів. А на нашій кухні сушиться в’язочка маленьких червоних перчиків папероні, придбана на овочевому базарі у Венеції (один такий перчик з цієї в’язочки я з’їв відразу ж на місці – мабуть, наперекір спразі і втомі). Та головне – це мої спогади про цю чудову серпневу подорож до Італії.