Тому, мабуть, не так уже багато наших колег прийшло на прес-конференцію до театру «Альтер», яку її лідери провели перед від’їздом до польської столиці.
Спершу модератор зустрічі Леонід Ґольберґ розповів про останні резонансні проекти «Альтеру», про які досі говорять і в нас і за кордоном – «Півтора міста» з театром «Академія руху» з Варшави, яскравий вуличний спектакль «Відлуння галицьких рапсодій» трьома мовами за участь дрогобичан та їхніх партнерів з театру «Мумерус» (Краків) та білоруського Пен-центру. Йшлося також про участь театру «Альтер» у Великій гаївці та «Франко-фесті».
Відтак керівник театру Андрій Юркевич розповів про поїздку до Варшави, куди молоді мистці подалися вчора.
Й ніби нічого дивного в черговій закордонній мандрівці немає. Однак є одне «але».
До польської столиці театрали їдуть з амбітним проектом – вмонтувати в площу в Старому місті бруківкою, по якою колись ходили Франко, Стефаник та Шульц, яка пережила дві світові війни, чимало різних подій у житті нашого півтора міста.

Щоб дух історії не канув в Лету
– На жаль, сьогодні, в час, коли відбувається забудова історичної частини Дрогобича, можемо спостерігати, як стару австрійську бруківку кидають в фундамент, як її поливають бетоном… – каже Андрій Юркевич, керівник студентського театру «Альтер». – Ми випросили у будівельників кілька цих історичних бруківок, аби не дати їм пропасти…
Виявляється, юні митці зробили це не тому, що їм бруківки бракує. Зроблено це із зовсім іншою метою, до якої пересічному мешканцеві додуматись було б складно – через її простоту та оригінальність. У «альтерівців» вже є домовленість з варшавськими чиновниками про те, щоб кілька бруківок з історичної частини нашого міста замостити в головну площу Варшави – перед Музеєм літератури. Себто, перенести частинку Дрогобича в серце Польщі.
– Багато хто може сказати, що це просто перекладання каміння. Однак це не так. Ця бруківка символізуватиме не лише поєднання України і Польщі, Варшави і Дрогобича. Це – старт мистецького проекту. Маємо візію, маємо плани на те, щоб частинки Дрогобича, які ми поназбирали (фактично врятували), вбудувати у всі європейські столиці, – каже головний «альтерівець». – Щодо Варшави, то там випадок – особливий. Адже у Музей літератури відтак можна буде зайти, лише ступивши на дрогобицьку бруківку. А в цьому музеї знаходиться найбільша у світі колекція графік Бруно Шульца! І війти сюди можна буде лише за умови, що пройдетесь дрогобицькою землею (тобто, дрогобицькою бруківкою).
А ще своєю новою виставою на шульцівське тематику альтерівці супроводжуватимуть у тій же Варшаві виставку світлин свого давнього друга та партнера, присвячену нашому видатному краянинові. Поїздка до Варшави наших мистців пройде під патронатом президента столичного міста Варшави Ханни Ґронкєвіч-Вальц.
Варшава –
лише старт, на черзі – Париж, Відень…
Однак, замостити частинку Варшави дрогобицькою древньою бруківкою – це лише півділа. Далі театрали планують провести «обмін» бруківкою – дрогобицька залишатиметься за кордоном, закордонна поїде до нас.
– Хочемо у нас, в Дрогобичі, створити свого роду європейську площу, вимостивши її камінням із усіх столиць. Спочатку це буде бруківка з Варшави, далі – з Парижу, Відня, і так далі, – зазначає Андрій Юркевич. – Натомість там, у тих містах, викладатимемо «шматочки Дрогобича» – щоб люди знали про те, що є таке місто Дрогобич, що має воно багату історію, має потужний нерозкритий потенціал.
Поряд з тим, кажуть театрали, своєю акцією вони також хочуть привернути увагу до необхідності збереження історичної частини міста.
– Сьогодні, на жаль, обставини складаються так, що центр міста втрачає своє історичне обличчя. Розуміємо, що є певні вимоги часу тощо. Але душа болить, коли бачиш, як стару бруківку, просякнуту духом історичного минулого, просто скидають у фундаменти – аби бетону лити поменше. Не так має бути. Мусимо оберігати наші місця пам’яти, зобов’язані залишити їх в автентичному стані для наших нащадків й намагатися отих, хто має безпам’ятну амнезію, спонукати нарешті збагнути: то лише одне життя коротке, та от культурний простір і взагалі Духовний Простір – вічні… Якщо не повністю, то бодай фрагментами, частинами, але таки зберегти! – підсумував Ігор Стахнів.

Марія КУЛЬЧИЦЬКА,
Федір СЕРГІЄНКО