Мабуть, це не просто збагнути: ще майже вчора ти навчався в одному тому самому кабінеті й в однієї вчительки, а сьогодні є класний керівник, педагоги з кожного предмету й потрібно на перерві переходити з одного поверху на інший у пошуках потрібної класної кімнати. Можливо, якщо споглядати це з боку, відсторонено, то й проблеми жодної чи чогось цікавого не побачиш. А от погляд з середини показує всю повноту цих змін і переживання тих, хто початкову школу змінив на класи середні. Власне про своє бачення переходу від одного шкільного етапу до іншого розповідає наймолодший автор Майдану Дмитрик Меньок у репортажі, написаному спеціально для нашої ґазети.

Цього року на святковій першовересневій лінійці було складніше зорієнтуватися, ніж у минулі роки: побачивши своїх колишніх однокласників, я автоматично пішов до них. Я був впевнений, що знайшов свій клас, та друзі твердили, що мене розподілили до математичного класу. З цього переполоху мама швиденько пішла знайти списки розподілу п’ятих класів, що висіли на шкільному вікні. Версія підтвердилася. Тепер залишалося знайти на шкільному подвір’ї напис крейдою „5-М”, що виявилося дуже складним завданням, бо чомусь саме у цьому місці скупчився найбільший натовп. Але все закінчилося щасливо. Лише одне було трішки сумним: я дивився на свою першу вчительку Марію Іванівну, яка у красивій вишитій блузці стояла з першачками на великій віддалі від нас. А позаду нашого нового класу стояла незнайома вчителька, і я лише здогадувався, що це наш класний керівник. Після лінійки вона зібрала нас у кабінеті англійської мови. Це була Ірина Михайлівна – наш класний керівник.

Якщо Ви думаєте, що закінчити початкову школу і перейти в середню – це просто, то Ви помиляєтеся. До контрольних тестових робіт я готувався близько двох місяців. І було визначено лише три дні, щоб пройти усі три контрольні тестування. Під час підготовки я розв’язав понад двісті контрольних тестових і творчих завдань з математики, читання і української мови. До того ж, я брав участь у відбірковій контрольній роботі до математичного класу, і, як Ви вже знаєте, я до нього потрапив. Сподіваюся, що читачі побачили, як це нелегко. Думаю, що найщасливішим з цього мого успіху був мій дідусь Дмитро, адже це він від першого класу виховував у мені математичні вміння.

На прощання з 4-Б, тобто з нагоди випуску, ми підготували свято. Всі були урочисто одягнені і з посмішкою розповідали свої слова. Одна моя колишня і теперішня однокласниця не втримала своїх почуттів за яскравою усмішкою і розплакалася, та ще й надовго. Марія Іванівна не розгубилася і підбадьорююче сказала: „Не плач, бо я зараз теж заплачу і що тоді буде?” Після свята нам зробили солодкий стіл і дискотеку у рідному класі. На жаль, ми так і не змогли потанцювати досхочу, бо чиїсь батьки надокучали нам, знімаючи все на відеокамеру. Після такого „прощання” всі пішли додому кожен зі своїми враженнями.

Наш „М” клас унікальний. Напевно дехто подумає, що у нашій школі такий великий перелік класів, що сягає літери „М”, але це не так. „М” означає математичний, хоча поки що тут немає поглибленої математики, однак наша вчителька з математики Стефанія Михайлівна задає нам на домашні завдання задачі з зірочкою, тобто ускладнені або на логіку. В „М” класі навчаються сильніші учні з колишніх четвертих „А”, „Б” та „В” класів.

У п’ятому класі у всіх появилися різні вчителі та нові друзі. Також з’явилися нові предмети, наприклад, історія України, народознавство, природознавство, зарубіжна та українська літератури. Також у нашому класі навчається троє учнів з інших шкіл. Нових хлопчика та дівчинку ми відразу прийняли до колективу, але ще одного хлопчика дотепер не можемо прийняти – напевне тому, що він сам того не хоче і зі всіма задирається. Щодо вчителів, то нам, мабуть, попалися найкращі, бо вони добре ставляться до нас і не мають улюбленців.

Який клас не обійдеться без веселих історій? У нас також у цьому навчальному році вже з’явилося декілька варіантів. Наприклад, коли на другий день навчання нова дівчинка дзвонила своєму татові, який щойно привів її до школи, щоб той негайно повернувся і допоміг знайти їй кабінет, в якому мав бути перший урок – на урок вона таки встигла, хоч із запізненням. Або, коли після фізкультури інший теж новий хлопчик розгубився і пішов додому, навіть не шукаючи кабінету, де мав бути останній урок. Мені також було важко спочатку, та через тиждень-другий уже не мав таких проблем, як невстигання переодягнутися після фізкультури або складнощі у пошуках кабінетів.

Трапляються також у нашому класі і менш веселі, або ж і зовсім невеселі історії. Коли ми були на екскурсії у ДЮСШ, то більшість хлопців п’ятих та шостих класів ганяли у футбол, а після матчу наша команда довела мого доброго приятеля до сліз, бо, мовляв, він був поганим воротарем, хоча я зовсім так не вважаю – ішлося про матч із старшим класом, тож не так уже й легко було виграти. Погано, коли однокласники не розуміють один одного через свою гордість і незадоволеність поразкою. І коли хтось дуже старається, але йому не вдається, то треба його підбадьорити, а не принижувати.

Звичайно, я б охоче повернувся у четвертий клас, бо щороку матеріал стає важчим, додаються предмети, збільшується кількість уроків. Особливо я б хотів повернутися до своєї першої вчительки Марії Іванівни, яка нас, маленьких першачків, чотири роки тому узяла за руку і повела у світ навчання. Але, звичайно, треба мати гарні наміри на майбутнє і хороші,теплі спогади про минуле.