Інна Богословська заявила 19 червня, що її шанси на перемогу достатньо великі. Що це за шанси, і що це за кандидат, який стверджує, що вони з Яценюком (?!) – дають можливість вибору для виборців?

Пані Богословська достатньо традиційний для України політик, преважна більшість яких схожа на головного героя з повісті Ф. М. Достоєвського «Гравець». А саме, намагаються без зайвих затрат поставити в певний час, у певному місці на потрібну карту. Може щось й буде. Таки – буде. Рядок в біографії – кандидат в Президенти України 20.. року. А раптом – поталанить, й щось вигорить?! Принаймні складається таке враження. Ах ці вже наші олігархи, для яких 2,5 млн. застави – ніщо. Хоча в Монте-Карло чи у Лас-Вегасі у рулетку іноді ще більше програють.

_88Перед виборами (у рік виборів) раптом спливають у ЗМІ забуті пересічним виборцем особи, які віщають так нібито нікуди й не відходили, а постійно були у полі зору. Щоправда, не будемо казати, що вони ніким не затребувані – згадаємо тих самих т. зв. «технічних кандидатів». У такому випадку, можливо, й застава повертається зацікавленими особами? Проте, все не стосується Інни Германівни з тієї причини, що фактів у мене немає, а є тільки абстрактні припущення.

Запам’яталася п. Богословська з 2002 року, тоді вона виступала другим номером КОПів – «Команди озимого покоління». Номером першим був п. Хорошковський. Чи варто пригадувати КОП, з їхніми 2,02 % голосів? Вони посіли почесне місце між «Жінками за майбутнє» та «Комуністичною партією України (оновленою)». Але, Інна Германівна сама вказує на те, що основні ідеї «Віче» співзвучні з ідеями КОПу. У Команди озимого покоління був Маніфест – важкозрозуміла брошура, яка намагалася передати основний напрямок орієнтації КОПу. Цей напрямок – право ліберальний. Перекладач маніфесту українською мовою, і, наскільки я зрозумів, співавтор маніфесту – вчений з Воронежу запевнював, що ліберальна ідея в Україні народилася раніше за Росію. І тут ми сперечатися не будемо. Проте, незважаючи на індивідуалізм українського селянства – на відміну від російського – розповсюдження ця ідея не отримала. Вона й досі є програшною на наших теренах, бо таки у нас переважають патерналістські настрої. Ми постійно чекаємо – й дарма – від держави, що вона нам щось дасть, що вона покращить наше становище. А такі настрої для учасника виборчих перегонів, як добриво для селянина – в такий здобрений ґрунт добре сіяти зерна виборчої пропаганди – головне пообіцяти те, чого люди очікують. Проте, якщо Маніфест пропонував порядок денний для України на десять років (2002 – 2012), то Віче – партія, лідером якої є Інна Германівна Богословська – вже на 20 років. Ну, тут вже немає різниці – можна зробити план й на 100 років, особливо, якщо майже всі пункти «Плана развития страны» настільки абстрактні, або утопічні, що можна звітуватися за все. Між іншим, на своєму сайті, п. Інна розмістила інтерв’ю з собою під назвою «Президент должен идти под национальным флагом». Прапор, можливо й національний, а ось мова – запозичена.

«План развития страны», який прийшов на зміну Маніфесту КОП розрахований або на те, що його читати не будуть, або глянуть на зміст й подумають, що ось такі є в країні розумні люди, треба швиденько їх обирати до влади. Ну, припустимо, знаю я дві – три дисертації, що були присвячені проблемі цілепокладання, а, отже, й людей – інтелектуалів – для яких слово «цілєпокладання», як для пересічного виборця – «гречка». Проте, мені було б цікаво дізнатися, скільки людей з «Віча» зможуть розтлумачити зміст цього слова. А таку назву, «Миссия и целеполагание», має «План развития страны». Хоча, якщо чесно, цілєпокладання я там й не знайшов. Назва є, а більше нічого й нема. І хто там мені розповість про те, що все це писалося для того, щоб привести цю політичну силу, «Віче», до влади?

Добре, Маніфест був обкаткою, перевіркою ідеологічно вільної ніші, праволіберальної ідеї. Не вийшло, причому відверто не вийшло. Що, «Віче» – ті другі граблі, на які може наступити тільки наш брат із блідим обличчям? Чи ця політична сила – разом із лідером – покликана тліти від виборів до виборів, поки вона комусь не стане у нагоді? В обох документах бачимо наголос на розвиток освіти. Так, це справедливо – без освіти нам нема куди податися. Проте, який тверезий політик піде на вибори з гаслами освіти? Чи всі наші виборці перетворилися на високолобих?

А структура Плану? Ну, добре, Вступ є необхідним. А далі як в романі – Пролог (?!). Чесно кажучи, я вже чекав Прологу на небі. Як в геніального Гьоте. А після всього цього «Замість передмови». Таке враження, що людина, яка все це писала, раніше обмежувалась написанням творів в школі – на уроках російської мови – а після цього досвіду одразу сіла та й написала План розвитку країни. Про Місію та цілєпокладання вже будемо мовчати, а перейдемо безпосередньо до наступного розділу – Стратегії. Він містить три пункти. В першому формулюється національна ідея. І ось тут знов незрозуміле: якщо раніше писали для високолобих, то таке формулювання національної ідеї теж для них? Национальная идея: «Украина – это я!». Це ж так просто, а ви, дурні, списи ламали, чи є українська національна ідея, чи її нема, а я вам просто її покажу.

Так ми сформулюємо ідею кожного міста, району, села, хутора, родини. І все це – я. Я одразу пригадав відому радянську пісню «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес – Совєтский Союз».

Другий пункт стратегії – те, що як парадна пара дістається з бабусиної скрині, надягається на Великдень, а потім повертається на рік в ту ж саму скриню. У нас це дві речі, що дістаються саме перед виборами: мовне питання та зовнішня політика. В ЄС чи в ЄЕП? За НАТО чи проти? Так в залежності від того, на який електорат розраховує політик. На Буковині, чи Галичині – скоріше «за», а на Донбасі, чи в Криму – скоріше «проти». Та буде вам всім, давайте дістанемо ідею, з якою так гарно працював наш попередній Президент, та проголосимо і вашим, і нашим, тобто нейтралітет, який підкріпимо національним егоїзмом в дусі правого лібералізму.

Тактика. Це майже по-ленінськи – просвіта, просвіта, просвіта, філософія та громадянське суспільство. Традиційну ліберальну державу – нічний сторож поміняли на державу – гувернера та й перейшли до інструментів, хоча не зрозуміло як вони співвідносяться з тактичними завданнями. Читаєш і думаєш: «Якщо за цей документ нормально сплатили б, принаймні на порядок менше, ніж заставу за висунення кандидатом у Президенти, може щось пристойне й вийшло б». Не можна економити на ґудзиках. Проте, можливо я й помиляюся. Справа не в тому як це написано, а в тому, щоб було. А результат нікого не цікавить.

Між іншим, у Інни Германівни є й власна виборча, або як у нас люблять говорити – передвиборча програма. Таке враження, що вона потрібна тільки перед виборами, а як вибори вже відбуваються та відбудуться, то буде інша програма.

Тут ми бачимо щось абстрактне та незрозуміле. Я пригадую, як в Радянській армії, замполіт, лейтенант Пономарьов, примушував вчити цифри – скільки здобули в країні вугілля, скільки нафти, а скільки виробили електроенергії. Раціонально запам’ятати це було абсолютно неможливо – тільки визубрити на пам’ять. Я візьми та й скажи, що не бачу сенсу знати ці цифри, тому що не знаю – ці три з половиною трильйони кіловат-годин – це багато, чи мало. Дайте нам для порівняння хоча б такі ж американські цифри. Відповідь була дуже проста: «Ти правда не розумієш, навіщо знати ці цифри? – Правда. – Два позачергових наряди. Вичистити туалет. Вичищаю. Доповідаю, що вичистив. – Ну що, зрозумів, навіщо вчити ці цифри. – Та товаришу лейтенанте, в туалеті краще не думається. – Не думається? Ще два наряди. Вичистити туалети у сусідній роті». Повертаюся. Доповідаю. Зрозумів, навіщо ці цифри? – Так точно, товаришу лейтенанте.

З Програми:

– Буде підвищено обсяг реалізації для малого бізнесу до еквіваленту 1 млн. євро на рік.

– Ми будемо твердо відходити від доларизації української економіки.

– Створення зернового союзу буде сприяти надходженню інвестицій в розвиток зернового виробництва, створення нової агропромислової інфраструктури. В свою чергу розквітнуть тваринництво, садівництво та овочівництво. – Васюки автоматично перейменовуються в Нью-Москву, а Москва – в Старі Васюки.

Давайте, скажіть щось не спірне, й ми вас підтримуємо. – Право власності в Україні буде твердо захищено державою.

А більш за все, мені подобається перлина: – Пенсії будуть нараховуватись справедливо.

На виборах 2006 року, «Віче» навіть перевершило досягнення КОПу, набравши аж 1,74 %. І тоді п. Інна на позачергових, 2007 року, виборах потрапляє до ВРУ у списку… ПР (!). Політика є політикою. Чого не зробиш заради депутатського крісла. Так, так, але ж на носі Вибори 2009, це потім вони перетворилися у Вибори 2010. В травні виходимо з ПР, бо там дисципліна і вже є власний, і достатньо міцний, прохідний у другий тур кандидат. Отже, в травні п. Богословська виходить з ПР, але забирає назад заяву і в червні її вже виключають з партії. Нічого страшного, дістанемо зі скрині «Віче», здуємо пил, та на цій основі побудуємо (перед) виборчу Програму.

Програми, як такої, немає. Позитивної стратегії – немає. Констатація недоліків – ми всі про це знаємо. Тоді у кого ж будемо відбирати відсоток? Риторика, в тому числі й в студії у п. Шустера, спрямована проти п. Тимошенко. Інна Германівна навіть першого Президента змусила показати непристойний жест, а він – довірена особа у п. Тимошенко. А може це у них такий сценарій? Хто його знає, що там трапляється, коли гаснуть софіти. Проте, п. Богословська не тільки не конкурент для п. Тимошенко, вона у неї навіть пів відсотка голосів не відбере. Тому, що, незважаючи на примітив Програми та гасел, п. Богословська все ж показує себе правим політиком. А п. Тимошенко, попри всі її відштовхування від лівиці, тяжіє до лівих, точніше до лівого центру. П. Ющенко таким чином позиціонує себе, що Українська національна ідея в редакції п. Богословської не дає їм перетнутися. Щоправда, Інна Богословська – зі Слобожанщини, сильний регіон, де ПР почуває себе як на Донбасі, ну майже, як на Донбасі – на Виборах 2006 вони отримали там, в Харківській області, 1 місце. Отже, п. Богословська проти п. Януковича? Хоча, що там Віктору Федоровичу ті пів відсотка, чи навіть відсоток? Він у будь-якому разі проходить до другого туру. Принаймні в цьому я повністю довіряю нашим соціологам.

З Програми Кандидата Богословської:

– Ми станемо головними світовими гравцями на зерновому та продовольчому ринках.

А хто там говорив, що країну врятує продуктивне село?

А реформи в освітній сфері, навіть наголоси на цьому. Не скажу, що це дуже ефективно для кандидата, але, знову ж таки паралелі надто явні.

– За 5 років українська армія буде професійною. – Так, так, ми знаємо, що країну врятує боєздатна армія.

А ось тут, особливо, коли рейтинг п. Яценюка йшов в гору, і відсоток, і, навіть пів відсотка мали значення… для п. Тимошенко. Стверджувати нічого не буду, проте такий кандидат, як Інна Германівна, вигідна, насамперед, кандидату Юлії Володимирівні.

Й не треба казати, що союз між двома привабливими жінками – неможливий. Це все феміністичні понти для приїжджих, як каже один мій друг. Політики – істоти без статевих ознак у своїй сутності. Враховується тільки те, що несе політичні дивіденди, в решті решт – владу.

Cпеціально для Майдану
Далі буде