Сьогоднішній гість Майдану – заслужений діяч мистецтв України, багатолітній директор академічного музично-драматичного театру імені Юрія Дрогобича Микола Гнатенко. Нещодавно Микола Григорович разом з головним режисером повернувся з поїздки до польського Любліна. Й власне відразу після повернення дав інтерв’ю нашому виданню.

Нині в дрогобицькому палаці Мельпомени триває ремонт та реконструкція. Тож у розмові з паном Миколою говорили не лише про враження від зарубіжної подорожі, а про те, чим живе театр сьогодні й про найближчі перспективи. Тим більше, що попереду в колективу – вагома подія – 70 років від дня заснування театру в Дрогобичі.

Майдан: З чим були пов’язані твої відвідини Любліна?
Микола Гнатенко: Разом з нашим головним режисером Олександром Королем завдяки люблінському журналістові з „Ґазети виборчої”, мистецькому директорові Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца, голові Люблінської громадської організації „Товариство Фестиваль Бруно Шульца Ґжеґожеві Юзефчук та доцентові нашого університету, керівникові науково-інформаційного полоністичного центру імені Ігора Менька, директорові Шульфесту Вірі Меньок. Річ у тім, що Люблін теж має свій театр, і в пана Ґжеґожа та пані Віри виникла ідея щодо творчих контактів між двома колективами – нашим театром і люблінським імені Юліуша Остерви.

Майдан: Як довго тривало перебування в сусідній країні? Які враження?
Микола Гнатенко: Були ми в Польщі п’ять днів, дорогу та перебування повністю взяли на себе господарі – люблінський театр. Були ніби недовго, однак всі ці дні були вельми насиченими і цікавими. Побачили дуже багато. Враження ж важко навіть передати. Люблін, велике воєводське місто, його стара частина, його напрочуд гарні, мальовничі вулички, його багато культурність, гостинні люди й сама музика цього старовинного міста – це щось фантастичне. Були ми також – не довго – в Варшаві. Там нас теж вразила до глибини душі Старувка (Старе місто). А ще вражені тим, як найближчі наші сусіди дбають за свою культурну та історичну спадщину, збереження історичної пам’яті. До слова: зараз Люблін є одним з претендентів на те, аби стати європейською столицею-2016. І для цього надзвичайно багато робиться й владою, і самими мешканцями…
Звісно, були ми й на виставах. В театрі ім. Юліуша Остерви, з яким таки вдалося налагодити партнерські стосунки, відвідали прем’єру вистави „Ніч великого сезону” за прозою Шульца (інсценізація і режисура Кшиштофа Бабіцкого). Й були просто у захваті. В Ляльковому театрі подивилися „Синдбада” за Гансом Крістіаном Андерсеном. Це – цікава психологічна вистава тривалістю півтори години. Розрахована вона на звичайного, не підготовленого глядача.
Що ж до нас, то і без знання польської, в обох виставах зрозуміли практично все: мова культури, мистецтва, мова сцени не завше потребує перекладу.
В Театрі імені Остерви познайомилися з його структурою, цехами, організацією роботи. На відміну від нашого цей театр – суто драматичний. А от проблеми колеги з Любліна мають схожі, хоча й і є їхній театр не міським а воєводським. Пов’язані вони, як і в нас, з підбором репертуару, формуванням творчого складу, укомплектуванням трупи. Та є й відмінності. Скажімо, люблінці мають набагато краще оснащення – таке, про яке ми сьогодні можемо хіба що мріяти. Оплата праці в них – суттєво вища. Скажімо, в нас середня зарплатня становить 1,5 тис. гривень. В них же мінімальна платня, гарантована державою. – півтори тисячі злотих. До цього від 100 до 200 злотих актор отримує за вихід на сцену. Що місяця в театрі Остерви ставлять до 20 спектаклів. Й близько десяти разів актор зайнятий у виставах. Ось вам і оплата праці творчого складу.
Що ще? Виїздів, як ми, вони не мають. Немає в театрі й власного транспорту. Польські колеги навіть з певною долею ностальґії згадують ті часи, коли возили вистави містами свого воєводства.

Майдан: Про що домовилися з колегами у Польщі? Як виглядатиме ваша співпраця?
Микола Гнатенко: Про обмін режисерами, акторами, спільні постановки. Наші актори – українською – братимуть участь у спектаклях люблінських, поляки – в нас. Ставитимуть режисери так само: наші – там, їхні – В Дрогобичі. Скоріш за все буде це класика – твори, відомі широкому загалові. Всі проекти будемо здійснювати вже наступного року.
Є домовленість і про те, що в рамках ІУ Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца Люблінський драматичний театр імені Юліуша Остерви покаже на нашій сцені „Ніч великого сезону”. В зв’язку із цим планується приїзд до нас 50 чоловік з Любліна.

Майдан: Миколо, а що нині відбувається в театрі, чим живе колектив, яки уже півтора року працює лише за межами міста?
Микола Гнатенко: Триває ремонт і реконструкція. Не встигли ми до грудня завершити роботи, хоча й прагнули цього. Тому відзначення свого ювілею перенесли на перший квартал 2010-го. На чотири місяці – через брак коштів – роботи було призупинено. Але зараз крига скресла. Я щиро вдячний міському голові Миколі Гуку за розуміння та підтримку: отримали нещодавно з міської скарбниці чергові сто тисяч.
На сьогоднішній день виконано практично усі „брудні” роботи. Невдовзі розпочнеться монтування й оформлення сцени. Чекаємо вирішення проблеми з кріслами у глядацькій залі, яка теж зазнає цілковитого оновлення. Взагалі на початку наступного року нашого глядача зустріне цілком інший, повністю оновлений театр.
Зроблено ж дуже багато. Власними коштами реставрували перший поверх, адміністративні приміщення й пошив очний цех на другому. Тут, до речі, облаштуємо також малу сцену та балетну залу. Буде придбано й новий „одяг” для сцени (вона стала нижчою на 20 сантиметрів, і старий став „затісним”), а також – нову, більш сучасну апаратуру. На це, завдяки сприянню депутата обласної ради Михайла Задорожного отримали з обласного бюджету 200 тисяч гривень.
Проте не лише ремонтом живемо. За ці півтора року вели надзвичайно активну гастрольну діяльність. Та ще й практично без жодної фінансової підтримки. Проте нам вдалося й трохи заробити. За це вже два роки поспіль колектив за виконання творчих і фінансових показників отримує Диплом і медаль Торгово-промислової палати згідно з національним рейтингом.
Декілька разів були в Миколаєві, Одесі, Дніпропетровську. Там нас уже знають й охоче приходять на вистави. Й квитки продаються в касах, а не отримуємо їх перерахунком від місцевих підприємств.
З виставами „Марія”, „Кайдашева сім’я”, „Вовчиха”. „Дуже проста історія”, декількома іншими та казками для малечі об’їздили Миколаївщину, Житомирщину, Черкащину, Вінниччину, Чернігівщину, Полтавщину, гастролювали в Кіровограді, Сумах.
Зараз знову збираємося на гастролі – до Харкова (там ще не були) й до Кіровограда. Задіяно в гастрольному турі 50 чоловік. Цього разу від Міністерства культури отримали на поїздку 150 тисяч (на дорогу та проживання). Веземо „Марію” (бо ж мусимо мовою мистецтва розповідати про ту страшну трагедію Голодомору 30-х років), „Таїну буття” й „Дуже просту історію”. „Марію” свого часу показували в Полтаві та Сумах, і сприймали її там на „ура”, навіть краще, ніж наш місцевий глядач.

Майдан: Ремонт, реконструкція – оновлення зовнішнє, хоча й суттєве. А що нового в творчому плані?
Микола Гнатенко: Насамперед зазначу, що я пишаюся нашими акторам, їхньою жертовністю та відданістю професії. Міг би назвати багато імен, та за браком місця висловлю подяку подружжю заслужених артистів Надії та Адамові Цибульським, провідному авторові Сергієві Дудці, який нещодавно став заслуженим, народній артистці Аллі Шкондіній.
Репертуар ми постійно оновлюємо. Не так давно поставили знаменитий твір – п’єсу Євгена Шварца „Дракон” з Сергієм Дудкою в головній ролі. На фестивалі „Прем’єри сезону” в Івано-Франківську молодий наш актор Влад Сорокін (виконавець ролі Генріха) отримав премію за кращий дебют, а головного режисера Олександра Короля відзначено за неординарне прочитання твору.
Нещодавно відновили ми й наш оркестр й зараз працюємо над новою версією знаменитої свого часу музичної комедії „Ханума”. Хочемо, щоби оркестр у нас був повноцінно задіяний.
В найближчих планах також інсценізація роману англійського автора Кроніна „Замок Броуді”, музична вистава „Панночка” за „Вієм” Гоголя.
Та все ж головне сьогодні для нас – завершення всіх ремонтних робіт і гідне відзначення ювілею. І глядач, і колектив залужили на свято.

Майдан: Щиро вдячний за розмову, за те, що знайшов час для спілкування. Бажаю успіхів і здійснення всіх планів і якнайшвидшого повернення театру до повноцінного життя. Глядач давно вже чекає нового сезону.
Микола Гнатенко: Я в свою чергу теж дякую вашому виданню за увагу до нашого життя і проблем. Сподіваюся побачити вас на відкритті оновленого академічного муздрамтеатру імені Юрія Дрогобича.

P.S. Коли вже був готовий матеріал, надійшла ще одна приємна новина. Згідно з національним бізнес-рейтингом Дрогобицький театр увійшов у число десяти найкращих комунальних закладів культури. Серед театрів дрогобичани – четверті. А керівником року державних установ культури став наш нинішній співбесідник. Вітаємо!