Він побував депутатом Печерської райради м. Києва у 1994 – 1998. Був безпартійним народним депутатом у 1998. Вже будучи депутатом, став співзасновником «Яблука» та заступником його голови, згодом – головою. Проте, участь у виборах 2002 принесла «Яблуку» всього 01,15 %. Потім пан Бродський розпускає «Яблуко» і входить до «Батьківщини», але там йому не запропонували місця у списку до ВРУ, й він чесно пішов служити за тим же списком БЮТ до Київської міськради. 2007 року він „побив горщики” з п. Тимошенко й відновив свою партію, але вже під назвою Партії вільних демократів. Михайло Юрійович виставляв власну кандидатуру й на президентських виборах 2004 року, але, врешті решт, закликав своїх виборців голосувати за Ющенка. Видатних досягнень і тут ми не бачимо.

Думаю, що у п. Бродського, як й у всіх демонстративних особистостей, початок політичної кар’єри був усвідомленим, але надалі що відбувалося – важко сказати. Побачиш його хоч один раз – одразу спливає в свідомості образ В. Жириновського. Проте, Володимир Вольфович все ж заступник Голови Державної думи РФ, й були такі часи, що його підтримували до 20 відсотків виборців, тобто кожний п’ятий росіянин віддавав свій голос Жириновському. У Михайла Юрійовича таких результатів немає, але стиль дуже схожий. У демонстративних особистостей «вживання в роль» може бути таким сильним, що вони забувають про власну мету. Звідси й ті блискучі епатажні ролі, які у п. Бродського виходять найкраще. Єдине що, спрямовані вони завжди проти. Проти Тимошенко, проти Черновецького, проти Ющенка, і т. п. Можливо, тому власний позитив і втрачений, й результат… а звідки ми знаємо, може він на більше й не розраховував.

Складається таке враження, що п. Бродський поховав надію на отримання серйозної влади у державі, проте бореться за отримання слави. Він дуже відомий – в певних колах – блоґер. І постійно він з людьми відомими. І фотографується, й пише, як з ними він проводить час. Величезне інтерв’ю було присвячене його парі з Ігорем Коломийським: хто з них зможе схуднути. Інша справа, кому така інформація потрібна. І постійні підкреслення, що з Коломийським він на «ти», з Тимошенко – на «ти», й вона для нього просто Юля. Взагалі, Михайло Юрійович все може звести та й зводить до побутової, зрозумілої всім тусовки. Головне, залишитися на плаву й пізнаваним.

Я пригадую теледебати Михайла Бродського з Валерієм Хорошковським. Якщо не помиляюсь, це було перед виборами 2002, коли й Команда озимого покоління Хорошковського, й Яблуко Бродського мали шалений результат. Стрілка вимірювача відсотків ледь не зламала обмежувач, так прагнула до нуля. Так ось, Хорошковський й запитує Бродського, де той взяв свій перший мільйон. – Як де? – відповідає той. – Купив яблуко, з’їв, посадив насіння, виростив яблуню, зібрав врожай, продав, посадив сад…

Чи можна ставитись до такого кандидата серйозно? Думаю, що ні. Тим більше, що сам п. Михайло каже, що був би задоволений одним відсотком, а в Президенти йде, щоб мати можливість сказати людям всю правду. Звичайно, трибуна кандидата в Президенти – гарна. І з неї можна, майже безвідповідально, стільки ще бруду на всіх інших вилити… і підтримати рейтинг власної слави, незважаючи, хто буде переможцем, «Велика клізма» чи «Гамбургер з лайном».

спеціально для Майдану
Далі буде