Вечір-реквієм відбувся і в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Франка.

На сцені актової зали – запалені лампадки.

Ректор вишу, професор Надія Скотна, котра відкрила вечір, наголосила, що Майдан став символом боротьби, символом утвердження  прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі.

І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість  з них – молоді, сильні. Ті, хто лише починав жити…

І сьогодні – сказала Надія Скотна, – ми зібралися для того, щоби пом’янути й вшанувати Небесну сотню. Тих мужніх, незламних українців та їхніх побратимів інших національностей, чиї душі уже перебувають у Засвітах.

Панахиду за загиблими відправив отець Мирослав Соболта.

Відтак святий отець у своєму слові до присутніх наголошував на тому, що головним у світі є любов. І люди, яких поминаємо, – сказав отець Мирослав, – власне й засвідчили свою безмежну любов до Господа й до своєї країни, свого народу.

Вони підняли людей на боротьбу. Сотні проповідей є ніщо у порівнянні з тим, що вчинили для нас ці люди. – Адже їхній вчинок – то велика жертвенна любов. І якщо ми збагнемо це, – не буде поміж з нами зла – сказав на завершення короткої проповіді отець Мирослав.

Виступили на вечорі пам’яті студенти-учасники Євромайдану в Києві Тетяна Сем’янків і Іван Херович, активістка дрогобицького Майдану Ольга Козар. Поділилися своїми спогадами та думками, чим є нинішній Майдан і подвиг Небесної сотні. Й наголосили, що вбиті в столиці герої мають стати прикладом для кожного свідомого українця, що маємо робити все від нас залежне, щоби ті смерті не були марними.  Країна після трагедії стала іншої і потребує реальних змін в усіх сферах життя…  Молодь сподівається й на зміни та оновлення у своїй альма-матер.

Власне  заради оновлення країни та нас усіх і віддали  свої життя герої, котрих сьогодні вшановує Україна.

Доцент філологічного факультету Марія Стецик говорила про ту високу та світлу ідею, заради якої пішли на смерть Герої небесної сотні. І прочитала емоційний вірш, присвячений загиблим під час протистояння на Майдані…

Небесна сотня. Новітні герої України. Вони полягли за нас із вами. юні, чорноброві хлоп’ята, яким судилося вже стати чорнобривцями, як сказав поет…

Їхній приклад має зупинити й тих, хто нині розпалює вже нове, інше протистояння.

Ми сьогодні в скорботі й з великою нашою вдячністю згадуємо Героїв світлої пам’яті Небесної сотні, котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.

Вони дивилися в небо,

У небо – високе-високе…
Відкриті здивовані очі:
– Невже це кінець? Кінець!
Вони дивилася в небо…
Підстрелене серце тріпоче
Христос у багряній тозі
Терновий кладе вінець.

Вони дивилася в небо…
А небо – таке ласкаве
А сонце таке погідне,
Немов поцілунок весни.
Вони дивилися в небо –
Стелився обрій кривавий.
І руки чиїсь привітні
Торкнулись повік, мов сни.

Вони дивилися в небо –
А там Україна голосить,
А там мліє рідна неня
Й така молода жона.
– Не треба, не треба, не треба!-
Синочок маленький просить.
Але закотилося сонце
і згасла навіки весна…
Марія СТЕЦИК, 20.02.2104 р.

***

Я – мальчик.
Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.
Мне снится футбол. В моей голове – Калашников.
Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!
Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня…

Я – девочка-врач.
Я в шею смертельно ранена.
В моём городке по небу летят журавлики
И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела,
Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере…

Я – мама.
О фартук вытерев руки мыльные,
Звоню на войну я сыночке по мобильному.
Дитя не берёт! Приедет, − огрею веником!
«Его отпевают», − слышу ответ священника…

Я – батюшка.
Я собор свой открыл под госпиталь
И сам в нём служу медбратом, помилуй Господи!
Слова для души, что чреву – пуд каши гречневой:
За это крестил поэта я, пусть и грешен он…

Я – просто поэт.
Я тоже стою под пулями.
Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной,
Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного:
Нужнее стихов сегодня – мешки с лекарствами…

Я – старый аптекарь.
Мне бы – давно на пенсию:
Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями.
Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы:
Начальник, пришли термальной воды для Родины!

Я – Родина.
Я ребёнок − и сплю калачиком.
Назначенный государством, ко мне палач идёт,
Из недр моих вырыв мрамор себе на логово:
Налоговой сдал налог он, но Богу – Богово.

Я – Бог.
И я тоже − Папа. Сынок Мой Ласковый
У дауна в классе детский отнял Калашников.
Сказал, мол: «Ни-ни!» − и прыгнул без парашютика…

Спи, золотко.
Спи, Мой Мальчик.

Я Воскрешу Тебя.

 Евгения БИЛЬЧЕНКО

 

Світлини автора