Якщо розвиток медицини у «Східницькій каліфорнії» в кінці ХІХ ст. фінансувався виключно із державного бюджету, то сфера релігійного життя, в основному, залежала від меценатства патріотично налаштованих власників нафтових фірм та компаній, які часто проживаючи тут по кілька місяців на рік, намагались всіма можливими методами допомагати культурному розвитку селища.

Починаючи з 1896 р. нафтові підприємці фінансували будівництво місцевого римо-католицького костьолу, яке довгий час затягувалося через фінансову слабкість парафіяльної громади. Як відомо, будівничим дерев’яного костьолу Св. Кінги став брат нафтового магната Казимира Оджевольського відомий архітектор СлавомирОдживольський. Дерев’яний проект святині був чи не єдиним у дерев’яному репертуарі будівничого, адже ним проектувалися виключно кам’яні проекти: Ощадна каса у Львові (1888); театр у Кракові (1889), проект якого експонувався на міжнародній виставці у Турині; Костел Єлизавети у Львові (1903); окремі фасади ратуші у Кракові (1904); будинок Гірничої академії у Кракові (1913, за співпраці Адама Балленштедта); будинок «Каси хворих» у Кракові (1925); та ін.

Як бачимо завдячуючи нафтовому буму, у Східниці працювала тогочасна мистецька еліта Габсбурзької імперії. Варто зауважити, що вже 1901 р. особливий стиль східницького костьолу, який нагадував дерев’яний стиль курорту Закопане був оцінений у мистецькому середовищі Кракова на сторінках відомого часопису «Architekt». Водночас нафтовий промисел вплинув і на розвиток греко-католицької громади Східниці, в якій ще 28 серпня 1901 р. повідомлялося про фінансування нової кам’яної церкви.

Паралельно здійснювалося фінансування і в сфері театрального мистецтва. 16 липня 1896 р. в Східниці, за рахунок підприємницьких коштів фірми К. Оджевольського, відбулася аматорська вистава під керівництвом пані Квєцінської і панів Фшера та Валєвського, які були артистами театру ім. Скарбка. Під час гастролів збиралася додаткова грошова допомога на підтримку будови місцевого костьолу. Взимку 1899 р. нафтові промисловці оплатили для Східниці виступ відомого у Австрії гумориста пана Врублевського. Четвертого  лютого цього ж року в Східниці було профінансовано приїзд іншого відомого польського гумориста з Варшави Фелікса Косінського, який презентував гумористично-декламаційний вечір у Східницькому Вільному залі.

31 січня 1899 року на шпалях газети «Kurier Drohobycki» було повідомлено, що в Східниці нарешті завершено будівництво римо-католицького костьолу та створено окрему парохію. Як виявилося окрім добровільних пожертвувань та гуманітарної допомоги з інших парохій, основні кошти та організаційні ідеї надійшли безпосередньо від нафтової спілки «Вольський та Одживольський», які поряд із костьолом у 1896 р. одночасно фінансували будівництво у Східниці школи, шпиталю, читальні та ін.Особливу подяку парохія висловлювала і головному касирові цієї спілки пану Каролю Ґрабовскому, який був ветераном антиросійського повстання 1863 р. Значення культурно-освітніх модернізацій Східниці, які організовувалися за кошт згаданих нафтових магнатів з часом (особливо у червні 1900 р.) стали прикладом для інших регіонів, позаяк польська школа була настільки потужною, що забезпечувала навчання для дітей від понад чотири тисячі робітничих родин, а також дітей які приїздили сюди з батьками із-за кордону. 14 червня 1900 р. шкільний комітет Східниці в особі керівника ксьондза А. Лушняка та секретаря МарянаМедицького опублікував на шпалях «Tygodnika Samborsko-Drohobyckiego» звернення щодо подальших перспектив розвитку цієї школи. У спеціалізованому шкільному журналі «Szkolnictwo» (№ 16) було опубліковано інформацію про збільшення чисельності вчительських посад у зв’язку із збільшенням фінансування збоку інших приватних нафтових фірм. Водночас у зверненні шкільного комітету було оприлюднено протест проти намагання крайової шкільної управи збільшити оподаткування освітнього закладу, позаяк стало зрозумілим, що його фінансують нафтові магнати. Натомість було зазначено, що через збільшення числа учнів до 400 осіб приватну школу не можна обтяжувати податками, адже в 1900 р. вона була перетворена із двокласної на чотирикласну, а її фінансовий актив та зарплати сталих вчителів безпосередньо залежали від успішності продажу нафти, а тому і кризових явищ у цьому промислі.

Врешті польська школа продовжувала культивувати у своєму середовищі добру педагогічну традицію. Наприклад, 27 квітня 1902 р. в шкільному актовому залі було розіграно цікаві аматорські вистави на теми авторства З. Пшибильського «Schadzka» та Анциза «Chłopiarystokraci». Загалом в організації взяли участь пани Ляхович, Ґопольд, Косовський (диктор), Строщик, Ґурський, Ласікевич, Папчаковський і Дудзяк, а також пані Строщик та Вендзіх. Професійна гра акторів так сподобалися гостям, що про це написали в самбірській пресі. До 1905 р. у школі вчителем працювала Ст. Думинова, яка згодом була переведена до летнянської школи. Варто зауважити, що попри державне регулювання навчального процесу у Східниці діяло відокремлене польське шкільне товариство «TowarzystwoSzkołyLudowej», яке мало свою бібліотеку, школу та охоронку.

Водночас варто зауважити, що в школі домінувало польське вчительське середовище, на що постійно звертала українська соціалістична партія і безпосередньо Семен Вітик. Так, на початку листопада 1911 р. в газеті «Голос Підкарпаття» було опубліковано протест української національної громади, щодо внутрішньої ситуації у школі. Як виявилося у школі навчалися не тільки діти місцевих українських робітників, але й заробітчан та дітей із сусідніх сіл, яких разом нараховувалося більше 250 учнів. Йшлося передовсім про численні невдоволення українців, якідорікали, що «на цілу школу і на таку велику кількість українських дітей немає жодного українського вчителя». При цьому вина покладалася на шовіністично налаштованого шкільного інспектора пана Скавронського. Проблема полягала у тому, що польські вчителіне можуть належним чином викладати українську мову. Проте, до якогось суттєвого конфлікту справа таки не дійшла.

Сприятлива фінансова підтримка нафтових баронів та стале коло жертводавців сприяли у Східниці розвитку молодіжного руху. Так на початку червня 1902 р. польська молодь Східниці оргнізувала Молодіжне товариство ім. ТадеушаКостюшки. Щоправда на початках певний тиск на діяльність Товариства з невідомих нам причин здійснювали тимчасові заступники технічних директорів Схіждниці пани Лісекевич та Рушковський. Вони кожного тижня фабрикували все нові довідки  стосовно фінансових справ Товариства. Однак це не вплинуло на розвиток молоді в подальшому.

На початку ХХ ст. в Східниці розпочав свою діяльність Народний університет ім. А. Міцкевича, який в основному займався просвітництвом і був дуже популярний серед нафтових робітників. Тут практично щотижня відбувалися цікаві лекції та дискусійні клуби. Наприклад, у червні 1902 р. свою лекцію на тему нафтового промислу провів інженер пан Лабанський.

27 серпня 1902 р. за сприяння дрогобицького староства, намісницького уряду та східницьких нафтових магнатів польська національна громада селища 27 липня 1902 р. організувала святкування річниці битви під Грюнвальдом. Під час урочистих нічних обходів на пагорбах було змонтовано щити, на яких запалювалися бочки із смолою. Надранок у небо було урочисто запущено десятки палаючих стріл, що сповістило східничан про початок святкування. Усі будинки та нафтові шиби було прикрашено гілками ялини та народними прапорами. У кожному вікні жителі розвішували сповіщальні картки із пожертвами на користь народної каси. О десятій годині  ранку римо-католицькому костьолі, греко-католицькій церкві та єврейській синагозі одночасно розпочалися урочистібогослужіння. Це наочно свідчить про побутування в «Східницькій каліфорнії» консенсусу між національними громадами стосовно вшанування цієї історичної події, чого не скажеш, про святкування її в сучасному  Дрогобичі. Відтак східничани організували піший похід головною вулицею Східниці, який супроводжувався святковими патріотичними піснями. О 19 годині  нафтовики організували безкоштовне театральне дійство на одній із полонин, де відтворювалася битва у супроводі численних переодітих рицарів. Тим часом краєзнавці зачитували факти про розгортання битви у 1410 р. Докладну інформацію про хід цієї битви було роздруковано та роздано у вигляді брошурок для східничан. Під час святкування було зібрано 500 корон для народної каси, а залишки було передано для польської школи в Білій.

За підтримки нафтових магнатів відбувалися також і державні свята. Наприклад, 3 травня 1905 р. згідно з розпорядженням повітової ради в Східниці було організовано урочисте святкування 114 річниці прийняття конституції.

15 липня 1910 р. польські нафтові магнати фінасували у Східниці більш урочисте святкування присвячене вшануванню 500-річчя перемоги в Ґрюндвальській битві. Зауважимо, що в рамках святкування вихованці дитячого табору в Уричі (організований Дрогобицькою гімназією ім. цісаря Франца Йосифа І, за підтримки нафтового магната Якуба Файєрштайна) виступали з концертом в східницькій народній школі. Керівництво цієї школи запросило учнівський хор і музикантів до участі в спільному концерті. В концертній програмі брала участь навіть дружина вчителя гімназії пані Коллер, яка виконувала музичний твір на цитрі. Також дрогобицькі гімназисти взяли участь у театральній мініатюрі «Wóz Drzymały».

Нафтові прибутки вплинули і на розвиток української культури. Наприклад, 29 січня 1899 р. відбулося урочисте відкриття української читальні, яку освятив місцевий греко-католицький парох о. Савицький у супроводі хору «Співочого гуртка». Ввечері того ж дня учні польської школи зорганізували від себе святковий привітальний концерт під керівництвом двох сестер вчителів Вєжбицьких.

Працівники польської фірми «Вольського та Одживолського» завжди долучалися до загальносхідницьких свят. Наприклад, у січні 1900 р. вже за підтримки збіднілого фонду фірми було організовано вечір річниці січневого повстання. Було заслухано виступи місцевих хорів (зокрема під проводом пана Рудольфого), декламації віршів у виконанні пані Домбровської, а також третьої частини романтичної драми Адама Міцкевича «Dziady». Режисером свята був східничани пан Сольман.

Важливе значення в культурно-релігійному розвитку української громади Східниці мали добрі відносини о. Григорія Савицького із місцевими польськими та єврейськими нафтовими магнатами, які дуже часто організовували необхідний транспорт, будівниче обладнання і провізію для потреб унійної парафії. Зрештою у 1899 р. промисловці пішли на зустріч пароху, який просив передання у церковний бенефіцій частини землі, яка перебувала в оренді для видобутку нафти.

Іншим реальним прикладом була допомога нафтовиків у організації прийому перемиського владики Констянтина (Чеховича), який 11 – 12 вересня 1902 р. перебував у Східниці на урочистій посвяті новозбудованого храму Святих верховних апостолів Петра і Павла. Докладний опис цього прийому 19 жовтня 1902 р. опублікувала редакція газети «Tygodnik samborsko-drohobycki». Так, 11 вересня 1902 р. на залізничному вокзалі в Дрогобичі владику зустрічали оо. василіани на чолі із своїм ректором о. Давидом та троє священиків катехитів під керівництвом декана о. Івановського. О десятій годині ранку владика Констянтин прибув до Дрогобича у супроводі каноніка о. Стрийського та капелана о. Погорецького. Разом і з супроводіниками єпископ зупинився у очікувальній залі першого  класу, оскільки до приїзду бориславського потягу залишалося кілька годин. Для владики було спеціально найнято додатковий комфортний вагон салонового типу, у якому духовенство відправилося до Борислава.  На бориславському вокзалі достойного гостя очікувала процесія у числі околичних парафій на чолі із своїми парохами. Зустріти владику також прийшов старший комісар староства пан Нападевич. По прибуттю до Борислава,від імені парафіян та робітників копалень. єпископа привітав бориславський унійний парох о. Коростеньський, а від імені римо-католицької громади – пан Нападевич. Після кожного привітального слова владика ґречно дякував, а по закінченню прийому благословив усіх присутніх серед яких були представники різних національних громад. Далі владика у супроводі численних хоругв та прапорців пересів до чотирикінного фіакру, який безкоштовно надав один із польських нафтовиків, і в супроводі 15 священиків вирушив до Східниці. Під час руху владичого кортежу робітники вишикувалися вздовж центральної бориславської дороги, вигуючи щирі привітання для свого єпископа, а «maszynyprzywszystkichszybachgrałyhymnpowiatalny». Згідно зі спогадами  очевидців приїзд перемишльського єпископа на фоні гуркоту машин та щасливих вигуків мирян набував вигляду тріумфальної події. По дорозі владика заїхав до Мражниці, де в місцевій церкві відправив коротке богослужіння, після чого продовжив поїздку до Східниці.

Своєю помпезністю та конфесійною солідарністю вирізнявся прийом владики Констянтина (Чеховича) у «Східницькій каліфорнії». Для прийому єпископа східничани організували дві тріумфальні брами. Поблизу синагоги єврейська національна громада організувала першу браму із цікавим написом: «Старозаконні: Архієреєві Нового Завіту». Проїжджаючи повз браму владика бачив, як єврейська національна громада Східниці щиро вітала унійного душпастира разом із своїм рабином, який вклоняючись під балдахином читав тору. Біля другої брами владику зустрічали унійні та римо-католицькі миряни Східниці разом із своїми парохами о. Савицьким та ксьондзом Юзефом Гейнаром. Голова східницької ґміни за давнім звичаєм зустрів єпископа хлібом та сіллю, а ксьондз Гейнар, вклонивщись, попросив владичого благословення. Згодом процесія вирушила до старої унійної церкви, де Констянтин (Чехович) відправив коротке богослужіння, після якого духовенство відправилося до будинку парафіяльного священика. 12 вересня о восьмій годині  ранку відбулися освячення нового храму та святкова понтифікальна літургія. Під час богослужіння у церкві співав дрогобицький церковний хор міщан під керівництвом о. Рудницького. Згодом владика особисто відзначив хористів за високу якість виконання богослужбових пісень. Після церемонії освячення о 14 годині, біля будинку пароха відбувся урочистий обід на якому були присутні 70 осіб. Серед них були греко-католицькі священики о. Сервацький з Дрогобича, о. Громада з Борислава, ксьондз Гейнар зі Східниці, пан Нападевич та багато місцевої інтелігенції і представників нафтового промислу. Під час обіду владика вручив о. Савицькому канонічні відзнаки за заслуги в будівництві та освячені нової святині. О 20 00 годині єпископ Констянтин виїжджав зі Східниці. Його супроводжувала не менш радісна процесія мирян із запаленими смолоскипами в руках та у супроводі дівчат, які кидали під ноги свого пастиря квіти. В Бориславі о десятій  годині вечора із смолоскипами в руках до потяга владику проводжали сотні робітників.

Таким чином, культурно-релігійне життя «Східницької каліфорнії», з одного боку, було позначене  співіснуванням  трьох національних громад, а з іншого – у своєму стрімкому розвитку безумовно завдячувало потужним нафтовим капіталам, які, по суті, змінили провінційний ритм життя корінних східничан.