Поки спиш, пришиваю рудому ведмедику лапку
допиваю свій чай і читаю невтішні новини.
Вже нема запитань, тільки оклик і знову – три крапки,
під якими майбутнє – твоє і моєї країни…
І так важко, що друзів насправді лишилася дрібка,
що усі вороги – аж настільки нікчемні й убогі,
трансформую ненависть до них – то у жабку, то в рибку…
Ти навчила мене малювати. І вірити в Бога.
Тож молюся. Малюю. Заповнюю аркуш і тишу.
Поки спиш. Поки бачиш цей світ у рожевих відтінках.
А ведмедик підморгує: певно, рудому видніше,
що добро переможе. Маленька моя українко…