Як справедливо зауважує голова Дрогобицької єврейської громади Йосиф Карпін: – Сьогодні кожен справжній патріот країни, кожна нормальна, адекватна людина має бути солідарною з кримськими татарами.

18 травня кожен з нас – киримли, так само, як у День пам’яті жертв Голокосту кожен – єврей… І наша громада сьогодні низько схиляє голови  у скорботі за жертвами жорстокого переселення кримських татар з рідних земель 71 рік тому…

Вчора вся Україна – не лише в столиці – вшановувала пам’ять тих, хто став жертвою трагедії, що розпочалася 18 травня 1944 року… Вперше День пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу відзначено на загальнодержавному рівні.

Шкода лише, що тільки тепер, після окупації Кримського півострову, нині, коли на Сході держави триває війна, ми нарешті розуміємо, що Україна – єдина саме в своєму розмаїтті, що й кримські татари, й гагаузи, є євреї, й поляки…. – невіддільні частинки єдиного українського народу, який власне й стильний своїм багатонаціональним розмаїттям… Що Крим – це Україна, а народ киримли – корінний народ і півострову, й усієї України.

Напередодні Дня пам’яті жертв депортації в благодійному фоні «Карітас» СДЄ УГКЦ кримськотатарські активісти Діляра (вона відповідала за медіясупровід) та Аметхан Бекірови ознайомили молодь Дрогобича та волонтерів «Карітасу» з трагічними сторінками історії свого народу. А 18 травня молоде подружжя взяло участь у заходах, присвячених 71-й річниці депортації в Києві.

Й не стримували сліз ні оповідач (для якого, все, що пов’язане й з депортацією, й з пізнім поверненням на вітцівську землю, й з минулорічною окупацією, – особисте, як незагоєна рана), ні юні слухачі…

Аметхан наголосив, що «ніколи не думав, що після повернення на батьківщину з Узбекистану, знову опинюся за тисячі кілометрів від рідного Криму. Мого батька депортували, коли мав він п’ять років… Моїй дочці нині п’ять літ. Ми змушені були покинути рідний Крим: не могли миритися з тією брехнею, котра обліпила мій півострів і висмоктує з нього найцінніше, що вдалося нам відновити після повернення…»

Говорив молодий учитель і свого часу найкращий екскурсовод у Бахчисараї, а нині – вдячний мешканець-переселенець Дрогобича Аметхан Бекіров і про те, що дата 1’8 травня вкарбована в серце кожного киримли, вона перейшла до генетичної пам’яті цілого народу,  сьогодні вже діти по-своєму її переосмислюють та запам’ятовують.

– Але – наголосив Аметхан – в найтяжчі роки, як в минулому,  так і сьогодні, ми зустрічаємо людей, котрі теж перейшли через такі самі випробування, що й ми. Мені запам’яталися слова Любомира Гузара: «І ті переселенці, яких ми з серцем приймемо, будуть апостолами єдності України, коли повернуться додому.

А ми обов’язково повернемось. Ми завжди повертаємось, як ластівки, до своїх гнізд, до своїх витоків і розповідатимемо внукам про справжню любов до ближнього.

Відтак Аметхан Бекіров розповів молодим дрогобичанам про свій народ, про державність киримли – Кримське ханство (1441-1783), про іслам як світову релігію.

Багато нового взнали слухачі про визначних представників кримськотатарського народу. Зокрема – про двічі Героя Радянського Союзу, знаменитого льотчика Аметхана Султана ( саме на його честь отримав своє ім’я і Аметхан Бекіров

Почули дивовижну розповідь молоді дрогобичани про мужню кримську татарку, рятівницю єврейських дітей у Криму, нині Праведницю народів світу Сайде Арифкизи, теж безжально депортовану 18 травня 1941 року…

І, напевно, почуте, стане добрим уроком історичної пам’яті для молодих людей, котрі відкрили для себе ще одне невідому сторінку історії одного з корінних народів України, котрий переніс впродовж останніх 70 років так багато страждань.

На завершення Аметхан Бекіров зі сльозами на очах сказав – Ми вирішили виїхати з Криму… щоби жити на вільній землі, але ми обов’язково повернемося, як ластівки, котрі завжди повертаються…»

Сподіваймося, що так і станеться: окупант залишить український кримськотатарський Крим і киримли повернуться на свою Вітцівщину…

Світлини автора та з соцмережі Фейсбук