В цьому контексті в українській історіографії присутній серйозний масив джерел та літератури, що вповні дозволяє реконструювати фундацію, процес будівництва та відкриття таких давніх будинків, а сьогодні ‒ навчальних корпусів, як біологічного факультету (вілла дрогобицького бургомістра та власника Трускавця ‒ Раймонда Яроша), історичного факультету (будинок для єврейських сиріт) та інституту фізики і математики (будинок цісарсько-королівського суду). Відтак цілком правомірним на сьогодні залишається вивчення історії головного корпусу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, якому у 2016 році виповнюється 120 років з часу відкриття, як нового будинку дрогобицької державної гімназії імені Франца Йосифа І (з 1919 року ‒ імені короля Владислава Ягайла).

***

Ідея побудови нового будинку для дрогобицької державної гімназії виникла безпосередньо у магістраті міста в часі урядування бургомістра, колишнього вчителя Івана Франка, українця Ксенофонта Охримовича (1846 – †1916 рр.). Врешті дана ідея виникла в часі складної фінансової ситуації у місті, а також на хвилі реформи шляхів фінансування гімназії.

Довгий час гімназія ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі утримувалася виключно за рахунок бюджету міської ґміни, а фінансові постанови стосовного утримання навчального закладу залежали передовсім від рішень магістрату. В порівнянні із попередніми роками прибутки міста серйозно зменшилися, що було пов’язано із збільшенням кількості мешканців, а також із утриманням нових громадських інституцій, серед яких перше місце посідали людові та виділові школи. Так, у 1878 р. дохід міста становив 116 573 злотих, у 1890 р. ‒ 77 665 зл., а згодом знизився лише до 39 008 зл. Відповідно зменшувався і міський капітал. Так, у 1858 р. відсоткова ставка від нього становила 21 368 зл., а в 1894 р. ‒ лише 14 228 зл. У зв’язку із такою ситуацією магістрат був вимушений піти на рішучий крок, збільшивши розмір додатку до індивідуального податку кожного мешканця міста, а також розмір оплат за комунальні послуги. Таке становище серйозно вдарило не тільки по містянах, але й по навчальних закладах. Фінансова напруга поступово почала спадати, оскільки міська рада заходилася запроваджувати рівновагу в бюджеті стосовно рівномірного розподілу коштів. При цьому було усталено, що місто звільняється від фінансової підтримки державної гімназії.

Після довгих дискусій 14 липня 1890 р. в міській раді було прийнято петицію до міністерства освіти з вимогою зменшення субвенції міста на утримання гімназії. Завдяки старанням Ґюстава Рошковського та Станіслава Щепановського 14 квітня 1894 р. цісар підписав найвищу постанову про зменшення міського внеску для гімназії з 18 000 зл. до 6 000 зл. під приводом попередніх домовленостей між міською ґміною та урядом міністерства освіти. До кінця 1894 р. дрогобицька ґміна зобов’язувалася зі свого боку збудувати новий будинок для гімназії, оскільки приміщення старого корпусу (сьогодні філологічний факультет ДДПУ) не могло забезпечувати необхідного місця для проведення навчання. Завершення будівництва нового будинку гімназії повинно було закінчитися до 1 вересня 1895 р.

Окремим рескриптом міністерство освіти прописало розміри нового гімназійного корпусу. Так, у приміщеннях будинку передбачалося розмістити 8 головних класів і 4 допоміжних. Водночас було запроектовано окремі зали для бібліотек, при цьому окремо для професорів і учнів, природничий кабінет, кабінет фізики і малювання, канцелярію директора і конференційний зал, а також аудиторію і зал для гімнастики та помешкання для директора і гімназійних службовців.

Водночас розпорядження покладало на міську раду обов’язок  забезпечувати засоби для купівлі дерева в опалювальні сезони, аж до моменту здачі нового будинку під юрисдикцію уряду міністерства освіти. Водночас до цього часу ґміна зобов’язувалася виплачувати 480 зл. на винайм помешкання для директора та службового персоналу, а також для додаткових класів. Також з відкриттям нового будинку ґміна зобов’язувалася повернути у користування гімназії старий корпус. Починаючи від 1 січня 1894 р., фінансування гімназії з боку ґмінної ради Дрогобича становило усталену суму у розмірі 6 000 зл.

26 червня 1894 р. крайова шкільна рада надіслала в магістрат Дрогобича текст плану будівництва нового корпусу під № 12389. 15 червня 1894 р. бургомістр Дрогобича К. Охримович підписав розпорядження № 3396 про виконання плану контракту, який згодом нотаріально ствердив адвокат д-р Фрухтманн. 2 липня 1894 р. міська рада Дрогобича прийняла усі без винятку вимоги міністерства, а в жовтні цього ж року ствердила план виконання контракту між ґміною та урядом Крайової шкільної ради стосовно будівництва нового корпусу гімназії. Остаточне ствердження документація отримала 20 жовтня 1894 р. у Повітовому управлінні.

До кінця 1894 р. ґмінна рада зуміла придбати для нового гімназійного корпусу цілий ряд парцель в межах дрогобицького передмістя «Zagrody miejskie», щоправда впорядкування необхідної документації забрало стільки часу, що не вдалося розпочати навіть підготовчих робіт для процесу будівництва. Лише 10 травня 1895 р. магістрат Дрогобича підписав із робітниками будівельний контракт стосовно виконання земляних та мулярських видів робіт. У зв’язку із відхиленням від графіку будівництва шкільна рада відтермінувала дату завершення будівництва нового будинку гімназії з 1 жовтня 1896 р. до 15 жовтня цього року. Головним інженером та автором проекту нового будинку був міський інженер, який працював в магістраті – Францішек Єльонка. Мулярські роботи виконували робітники підприємців Якоба Корайського і Адольфа Вайса. Столярські роботи виконувала фірма Марека Ґюнтера. Загальні роботи довкола гімназії та на території подвір’я здійснювалися силами усього повіту.

Навесні 1896 р. будівництво корпусу завершилось. 18 березня 1896 р. Шкільна Рада упорядкувала комісію для проведення експертизи на місці будови корпусу. Під час огляду будови комісія визначила ряд категорій обладнання, які магістрат Дрогобича повинен був докупити та обладнати в навчальних приміщеннях. Щоправда вимоги були настільки дорогими, що представники ґмінної ради не хотіли приймати вердикт комісарів. Та в процесі довгих дискусій 19 червня 1896 р. міська рада все ж прийняла рішення про закупівлю додаткового гімназійного обладнання.

1  вересня 1896 р. дрогобицька газета «Karjer Drohobycki» повідомила громадськість міста про  те, що справа будівництва нового будинку гімназії йде до завершення і кінцеві роботи будуть здійснені до кінця поточного місяця. Вже тоді прогнозувалося, що на відкриття планують приїхати намісник Галичини та інші делегати зі Львова. При цьому журналісти проінформували, що старий будинок буде передано для потреб жіночої гімназії.

15 вересня 1896 р. з приводу завершення будівництва нового будинку гімназії  редактор газети «Дрогобицький кур’єр» і відомий дрогобицький друкар Аарон Жупник оприлюднив статтю про тяглість освітянської традиції в Галичині та Дрогобичі зокрема. Автор звернув увагу на довготривалі проблеми у системі початкової та середньої освіти в Галичині, які, зокрема, існували до 1867 р., коли панівною у навчальному процесі залишалася німецька мова. Відтак оновлення матеріальної бази і розширення спеціалізованих кабінетів із польської, латинської, української та грецької мов засвідчують про поступ в Дрогобицькій гімназії. За підрахунками А. Жупника в Галичині станом на 1896 р. залишалося близько 3 765 702 анальфабети, тобто ситуація із неграмотністю була вкрай разючою. На цьому тлі міста та містечка поділялися на тих, котрі підтримують розвиток освіти і тих, котрі не здійснюють жодних фундацій в цьому напрямку. На думку автора статті, Дрогобич «безсумнівно належить до міст, у яких присутня потужна жертовність влади і міщан на користь освіти». Це підтверджує той факт, що кільканадцять років до моменту будови нового корпусу міська рада надала для потреб гімназії будинок на території так званих «zahrod miejskich». З іншого боку А. Жупник тепло відгукнувся про введення у навчальні плани викладання таких предметів, як малювання на рівні геометричних фігур, що явно впливає на розвиток молодого покоління. Водночас у Дрогобичі та повіті молодь мала можливість обирати собі навчальний заклад між приватними та державними, а також між класифікаційними рівнями. Тобто існувала і певна конкуренція освіти.

Врешті А. Жупник вважав, що завдячувати потрібно пану почесному бургомістру К. Охримовичу, який фундував для нового корпусу гімназії великий пляц при вул. Зеленій. Станом на 15 вересня в новому корпусі йшли підготовчі роботи до величного дня відкриття та посвяти. Працівники витирали від будівельного пороху вікна, двері, «ґлянцували підлогу» тощо. Саме у своїй статті А. Жупник чи не в перше в історіографії подає докладний опис будинку гімназії: «форма будинку нагадувала підкову, а у внутрішньому дворику було збудовано окремий спортивний зал із відкритим футбольним полем. Новий корпус гімназії був двоповерховим і мав подвійну сходову клітку. З фронту новий будинок розташований до боку міського парку та саду, що забезпечуватимуть для працівників та учнів здоровий відпочинок. Бокові крила будинку завжди освітлюються світлом в достатній мірі. Частина сходів виготовлено із каменю, а частина з вогнетривкого дерева. Коридори яскраві та просторі. Туалети збудовані відповідно до останніх вимог будівельної науки та гігієни. В будинку було передбачено 12 покоїв, 27 шкільних аудиторій, гарні підвали, пральня, гімнастичний зал займає головну залу і три вбиральні. Із викладацьких залів найбільш монументальним є актовий зал, який обіймає два поверхи і ошатно оздоблений орнаментами та ліпниною в стилі рококо. Цей зал був призначений для гімназійних урочистостей. У будинку є чимало і інших залей розрахованих для шкільних потреб. Одним словом збудував собі святий магістрат і його керівництво новий пам’ятник для майбутніх поколінь на згадку про свою опіку над освітою, для того щоб професура популяризувала польське слово».

Згодом жовта преса повідомила громадськість краю, що міська рада вирішила, як ніколи в історії освіти, в повіті з усією помпезністю відсвяткувати відкриття нового корпусу гімназії. Відтак було з’ясовано, що магістрат запросив чимало почесних гостей, серед них намісника Галичини – князя Євгеніуша Санґушка, почесного крайового маршалка Станіслава Бадені та віце-президента Крайової шкільної ради – д-ра Михайла Бобринського. Для проведення прийому гостей 5 вересня було виділено 1 800 злотих з міського бюджету.

1 жовтня на першій сторінці «Дрогобицького кур’єру» редакція опублікувала у формі спеціальної колонки статтю під назвою «Ми раді вітати», у якій громадськість краю повідомлялася про наближення урочистостей та прийому шанованих гостей пана намісника, крайового маршалка і віце-президента Крайової шкільної ради. Зазначалося, що міська влада без огляду на віросповідання та національну приналежність однаково і у повному складі вітала приїзд шанованих гостей. Також редакція наголосила на заслугах пана намісника князя Санґушка, який, не зважаючи на діяльність своїх предків, які колись воювали шаблями, – сьогодні замінив свою діяльність на перо, а рицарську відвагу і бойову готовність – на спокійну цивілізовану працю. Врешті журналісти покликалися на особисту волю князя Санґушка, який заявив, що «готовий радше приїхати в Дрогобич і особисто відкрити той прихисток науки та віддати його на громадське користування». Будучи «пов’язаним із давнім родом князів Санґушків і Яґеллонів в справі Литви, Русі і Корони, князь Є. Санґушко вважав за честь відвідати наші прадавні землі і з почуттям обов’язку для нової гімназії». З іншого боку, автори статті зазначили, що не заважаючи на важливу участь роду Санґушків у розбудові Речі Посполитої, серйозній меценатській діяльності в справі будови костьолів, монастирів та шкіл, цей рід поніс серйозні втрати маєтків в часі поділів Польщі. Продовжуючи тему, журналісти зазначили, що після всього пережитого один із нащадків славетного роду не втратив шляхетності, адже продовжив справу розбудови освіти. В цьому контексті автори статті подали цікаву рефлексію, у якій пророкували, що «дрогобицька професура гімназії має бути милостива до молоді, на кшталт теплого проміння сонця, яке спрямоване до рослин». Більше того, «світла науки і знання замало для середньої школи, їй потрібне також і родинне тепло, яке повинно виконувати виховне завдання, подібно до того, як князі Санґушки впродовж віків незалежно від віросповідання ставилися з милістю до мешканців Галичини, так само і в новому будинку гімназії має бути присутня однакова увага професорів до учнів різного віросповідання, незважаючи на те чи це поляки, чи українці, чи євреї». Такий наголос був доволі актуальним, адже в середовищі професорів часто зустрічалися антисеміти або ж українофоби. Врешті журналісти закликали професорів «нової гімназії, виховувати в учнів різних національностей взаємоповагу та розуміння традиції спільного проживання на одній і тій же землі». Разом з тим автори статті зауважили, що «дуже прагнуть щоб наші сини в новій гімназії навчилися порядку, пунктуальності і точності, а шанований гість пан маршалок нехай буде їм еталоном поведінки і конкретним прикладом для діяльності».

Насамкінець редакція газети «Дрогобицький кур’єр» щиро подякувала ґмінній раді Дрогобича, а особливо панові бургомістру К. Охримовичу за «великий презент, який він здійснив для потреб наших дітей і задля  підтримки вогнища вищої освіти, який був переданий у руки шкільного уряду». Окремо було опубліковано подяку і для старости дрогобицького повіту – пана Світальського, який також долучився до розбудови освіти в Дрогобичі та околицях.

Одночасно із переговорами про остаточне закінчення будівництва будинку і його внутрішнє облаштування між магістратом та шкільною радою відбувалися наради з приводу укладання «дефінітивного» контракту. Проект цього контракту міська рада ствердила 31 жовтня 1896 р. відповідно до тексту проекту контракту Шкільної Ради схваленого раніше. Щоправда остаточне ствердження контракту з боку уряду шкільної управи відбулося лише у 1899 р. Приводом для цього виявилися суперечки між магістратом і шкільною радою з приводу внутрішнього облаштування нового будинку гімназії.

Врешті, 8 жовтня (у четвер) 1896 р. відбулася урочиста посвята нового корпусу державної гімназії імені Франца Йосифа І. На урочисту посвяту прибула урядницька еліта Королівства Галичини та Лодомерії: намісник Галичини, таємний радник цісаря і кавалер Великого Хреста ордену Леопольда І-го класу ‒ Євстахій Санґушко, віце-президент Крайової шкільної Ради ‒ д-р Михайло Бобринський, райця намісництва ‒ Ґ. Маутнер, інспектор середніх шкіл ‒ В.-П. Дворський, шкільний райця ‒ ксьондз канонік А. Торонський та інші.

Намісник приїхав у Дрогобич о 9 00 год. ранку потягом у купе елітного класу зі Львова разом із усією згаданою делегацією. На границі дрогобицького повіту потяг зустрів пан староста Світальський, який провів делегацію до тріумфальної брами на Площу Ринок. Під час зустрічі урядницька еліта Дрогобича на чолі із К. Охримовичем разом із тисячами мешканців зустріли гостей «хлібом і сіллю». Бургомістр виголосив привітальну промову, після чого урядники разом із гостями попрямували до костьолу на урочисту літургію. У великих дверях костьолу Св. Бартоломея ксьондз Ганчаковський виголосив привітальну промову, яка зовсім не передбачалася програмою прийому, щоправда вразила усіх своєю богословською глибиною. Після цього у супроводі побожної пісні князь Є. Санґушка увійшов до костьолу і зайняв почесне місце перед великим вівтарем. Тим часом, «перед бічним вівтарем розпочалася літургія, яка виконувалася за унійним обрядом». На сьогодні це доволі цікавий і неординарний в історії «Австрійського Дрогобича» факт, який засвідчує абсолютну віротерпимість в Дрогобичі, принаймні між польською та українською громадами. Врешті немало важливу роль у сприянні такої солідарності відіграв і сам бургомістр К. Охримович, який, ще з часів свого призначення на посту посла до Віденського сейму, обіймав тверду позицію добросусідства. На урочистій літургії були присутні усі райці міської ради та колектив державної гімназії, а шкільна молодь організувала від брами до входу  у костьол своєрідні атоли, які разом із мешканцями різних національних громад символічно творили єдину паству християн. В окрему мить костьол наповнився божественною мелодією органу.

Після літургії організатори повідомили громадськість про перехід до нового будинку гімназії. Шановані гості та дрогобичани розмістилися навпроти нового будинку та сходів, де розпочалося урочисте освячення за римо-католицьким обрядом. Дещо згодом у стіну будинку було вмуровано пам’ятну таблицю на честь посвяти. Після посвяти будинку і підписання акту фундації нового корпусу намісник перейшов у гімназійну залу для конференцій, а присутня молодь заспівала урочистий кантат. Потім з присутніх було обрано почесне коло перших, хто увійшов у гімназію, які розташувалися у актовій залі першого поверху. Коли усі гості та професори розмістилися привітальне слово виголосив Ксенофонт Охримович. Бургомістр звернув увагу слухачів на історію гімназії, її тривалі інституційні перетворення, реформи та врешті на тогочасне становище. Згодом бургомістр урочисто передав документи на урядування гімназією «в руки намісника», закликаючи при цьому присутню молодь польською та українською мовою: «дбайливо та з повагою користуватися новим будинком». Згодом бургомістр К. Охримович гучно виголосив подяку на честь шляхетного пана намісника. Цю подяку з ентузіазмом підтримала публіка, а гімназійний хор під керівництвом професора Анатолія Луцика заспівав народний гімн.

Після цього власну промову виголосив князь Є. Санґушко, у якій щиро зізнався, що «приїхав на посвяту нового будинку із величезним задоволенням і дякує за запрошення міській раді, а особливо К. Охримовичу за відповідальну і добру роботу у завершенні будівництва гімназії». Намісник зазначив, що «на сьогодні суспільство і уряд серйозно усвідомлює значення шкіл, і до їх піднесення долучається потужними фундаціями». Далі Є. Санґушко побажав дрогобичанам, щоб у новому будинку розвивалася «найуспішніша гімназія, яка виховуватиме молодь, що виростатиме корисною для свого краю, передовсім ту молодь, котра вмітиме жити задля свободи і прагнути йти до неї під покровительством наймилостивішого нам пануючого монарха». На думку почесного гостя, «дорога, яка веде до свободи, полягає виключно в смиренній праці, дисципліні і послуху до тих, кому доручено виховання молоді». Звертаючись до учнів, Є. Санґушка побажав, щоб вони «навчилися у цій гімназії пунктуальності, порядку і відповідальності за свої вчинки, живучи в майбутньому на користь цілого краю і держави». Згодом намісник урочисто передав будинок у користування дирекції гімназії ім. Франца Йосифа І.

Наприкінці урочистостей директор Йозеф Сінкевич від імені усього професорсько-викладацького складу подякував намісникові, віце-президенту Крайової шкільної ради та міській раді за «посвяту даної урочистості своєю присутністю». Особливу подяку директор висловив для бургомістра Ксенофонта Охримовича, який «збудувавши нову гімназію зробив для учнів і для професорів щирий дарунок». Далі директор звернувся до молоді в стилі «теплої батьківської промови», заохочуючи її до любові, взаєморозуміння та ретельної праці на ниві науки. При цьому промова стосувалася не тільки науки «для себе», але й праці і науки, які б «компенсували ті втрати, які понесла польська цивілізація в лиці багатотисячної молоді, яка не навчається на власній мові, або ж не має змоги навчатися в цілому, або ж, щонайгірше змушена вчитися на неправді». З іншого боку, Й. Сінкевич наголосив, що для кожного учня «особиста боязнь перед Богом, є початком вашої мудрості, це найперший обов’язок молоді завжди бути у своїх вчинках у рамках Божої опіки». На завершення директор зазначив: «Вашим дороговказом, кохані, нехай будуть ті моральні якості і прикмети, які зможуть вплинути на те, щоб як говорить поет: «колись у майбутньому народ був із вашою участю сильний у вірі в Бога і добрим для ближнього»». Стосовно обов’язків перед рідним краєм та державою, то на думку директора, кожен учень «має віддавати для цієї справи своє здоров’я, а якщо потрібно то й життя». Реальним прикладом такої відданості для учнів мала слугувати жертовна діяльність «польського письменника Казимира Бродзінського та політика і відомого історика Йозефа Шуйського, які після закінчення гімназії в Тарнові стали прикладом не тільки для Галичини, але й усієї Польщі. К. Бродзінський – в поезії, а Й. Шуйський – в історії, розколювали і боролися з сучасними упередженнями в суспільстві». В цілому концепція промови директора ґрунтувалася на трьох чинниках: «вірності рідному народу, вірі в Бога і доброті до усіх ближніх». Також Й. Сінкевич апелював про значення «рідного будинку та сім’ї, які в молодому віці мають крокувати нога в ногу із шкільним розвитком учня, адже лише в такій гармонії буде досягнуто добрих результатів». В протилежному випадку «при якому школа в сімейному колі не має підтримки, де критикується шкільна освіта, там школа ніколи не осягне добрих результатів». На завершення директор тричі вигукнув «Нехай живе його Апостольська міць, цісар Франц Йосиф І». Після цього військовий оркестр виконав мелодію державного гімну.

Наприкінці урочистостей від імені учнів виступили вихованці VIII класу поляк Сарнецький та українець Кіндій, які подякували гостям, міській владі та шкільній управі за фундацію нового будинку, а також звернулися до молодшого покоління учнів із закликом до смиренного навчання та шанування навчального закладу і його працівників.

Згодом гостям та присутнім було проведено екскурсію по гімназії, гімнастичному залі та шкільному подвір’ї, після чого на запрошення бургомістра К. Охримовича делегація попрямувала до одного із кабінетів, у якому о 12 год 30 хв кожен із присутніх гостей поставили свої автографи у пам’ятній книзі гімназії. Далі наміснику представили увесь склад професорів гімназії, після чого відбулася екскурсія до Трускавця.

О 16 00 год для гостей та професорсько-викладацького складу гімназії магістрат організував бенкет на 90 осіб з нагоди урочистостей, який відбувався у актовому залі. Відповідальним за організацію бенкету було призначено секретаря магістрату пана Яновського. У актовому залі також було розташовано військовий оркестр, який виконував класичні твори. Перед будинком зібралося чимало громадян, які очікували повернення намісника з Трускавця. Після 17 00 год намісник приїхав до гімназії і розпочався бенкет «із дуже красивим меню». Після подання четвертого блюда бургомістр К. Охримович виголосив патріотичний тост, за який підняв чарку і намісник, а оркестр виконав гімн. Після цього свій тост виголосив князь Є. Санґушка, у якому зазначив про смиренну роботу уряду К. Охримовича в сфері гуманітарної політики. Також намісник радо вітав прагнення К. Охримовича залучати до мирного урядування представників польської та української національної громади, а також представників трьох віросповідань. Намісник запевнив, що «він щиро вірить, що ця згода та порозуміння будуть панувати в магістраті і в майбутньому».

Через кілька хвилин із власним тостом виступив поважний Станіслав Тарновський із Снятинки, у якому виголосив подяку на честь «першого урядника цісаря в Галичині» пана намісника, який патріотично трудиться на користь трону і держави.

Згодом з привітальним словом на честь віце-президента Крайової шкільної ради Михайла Бобринського виступив ректор василіанської школи Дрогобича о. Німилович, який вільно говорив польською мовою. Одна з рефлексій ректора стосувалася діяльності М. Бобринського на користь розвитку шкільництва поляків та українців в Галичині на ниві морально-релігійного виховання. Після цього до присутніх вчителів звернувся також віце-президент, який побажав педагогам смиренно виконувати свої виховні функції задля найкращого формування організованої та порядної молоді.

Наприкінці бенкету римо-католицький ксьондз Гоншаковський повідомив присутніх, що магістрат прийняв рішення надати намісникові Є. Санґушці та Станіславу Бадену дипломи почесних громадян міста Дрогобича. Наприклад, ще 7 жовтня 1896 р. з ініціативи бургомістра К. Охримовича, його заступника Леонарда Вишневського та трьох асесорів Яна Баторовича, Теофілія Яблонського і Мауриція Лінденбаума магістрат прийняв ухвалу про надання Е. Санґушку диплому «gonorowego obywatelia» (почесного громадянина) міста Дрогобича. Сьогодні оригінал цього диплому, оздобленого коштовним камінням та гербами  Санґушків і Дрогобича, зберігається у фонді «князів Санґушків» Національного архіву Польщі в Кракові (на Вавелю). Цікаво, що герб «австрійського Дрогобича» було виконано у синьо-жовтих кольорах. Інший диплом поки що не вдалося віднайти.

Увечері намісник із іншими гостями вирушили потягом до Львова, та преса ще довго згадувала про «враження отримані від помпезної посвяти нового будинку гімназії ім. Франца Йосифа І в Дрогобичі».

Навчальний процес у новому корпусі розпочався 23 жовтня 1896 р. Щоправда шкільна управа не хотіла в цей час брати під свою юрисдикцію корпус допоки ґмінна рада не завершить усі обіцяні роботи із внутрішнього облаштування класів та службових приміщень.

Перше затвердження будинку відбулося 29 грудня 1896 р. спеціальною комісією з передання в експлуатацію. В протоколі було зазначено, що будівництво було здійснено належним чином і з доброго матеріалу, на підставі затверджених проекту та плану будівлі, і щонайважливіше в межах прогнозованого кошторису. Щоправда було виявлено чимало недоопрацювань, які ґмінна рада зобов’язалася найближчим часом усунути. 26 серпня 1897 р. дрогобицьке староство здійснило повторну люстрацію корпусу, під час якої вкотре було виявлено наявність серйозних браків. Такі ж недоопрацювання виявили комісари під час третьої люстрації корпусу, яка відбувалася 9 листопада 1897 р. Четверта ревізія нового корпусу гімназії була найбільш тривалою і розпочалася 10 березня 1898 р., а комісари нарешті визнали, що усі попередні вимоги ґмінна рада нарешті доопрацювала. Відповідно, 16 березня 1898 р. міська рада ратифікувала остаточну ухвалу ; 1835 «про передачу нового будинку гімназії під юрисдикцію шкільної ради і про передачу старого корпусу для потреб жіночої виділової школи». Додаткові вимоги шкільної ради про завершення виправлень браків тривали у формі звернень та листів практично до 30 жовтня 1899 р. і короткочасно у березні 1903 р. Але на ці заяви міська рада мала підстави не реагувати.

На завершення зауважимо, що в джерелах і літературі часто зустрічаємо рефлексії сучасників згаданих подій, які, навіть після початку навчання у новому корпусі, вважали, що кількість його навчальних зал є замалою, адже бажання вчитися у дрогобицькій державній гімназії з року в рік все більше зростало. Проте на відміну від старого корпусу, новий будинок гімназії забезпечив не тільки суттєве збільшення числа учнів, але й підвищив якість навчального процесу, для потреб якого було модернізовано навчальне обладнання та спеціалізовані класи, у яких вповні виконувалися замовлення «державної освіти імперії Ґабсбурґів».

Далі буде….

 

ДОДАТКИ

 

Таблиця № 1. Реєстр професорів та викладачів, які першими розпочали викладання дисциплін у новому корпусі Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І станом на 1896/1897 навчальний рік

 

№ п/п Ім’я та прізвище Вчене звання, посада та назва навчальних дисциплін
Викладачі обов’язкових дисциплін
1. Юзеф Сінкевич упродовж 1894 ‒ 1897 рр. ‒ директор
2. Юзеф Пжибильський від 14 квітня 1897 р. тимчасово виконував обов’язки керівника гімназії, зберігач природничого кабінету, керівник промислової школи, викладав математику, природничу історію
3. ксьондз Шимон (Цетнарський) професор 8-го рангу, катехит і ексхоратор для учнів римо-католицького обряду, навчав римо-католицької релігії
4. Володимир Паславський професор, зберігач української бібліотеки для молоді, керівник ІІІ класу,викладав грецьку та українську мови
5. Антоні Падо професор, керівник IV класу, викладав латинську, польську і грецьку мови
6. Ян Рембач професор, керівник IІ-А класу, викладав латинську, польську і грецьку мови
7. Адольф Арендт професор, зберігач колекції для навчання малюнку, навчав малювання
8. Ян Бєла професор, викладав латинську та польську мови
9. Вітольд Баревич д-р філософії, професор, зберігач німецької бібліотеки, викладав латинську, польську і грецьку мови
10. Войцех Нємєц професор, керівник V класу, викладав латинську, грецьку та німецьку мови
11. Ян Хмьолек професор, зберігач, польської бібліотеки для молоді і шкільного книжкового абонементу для убогих учнів, викладав латинську та польську мови
12. о. Поліект Кміт професор, катехіт і ексхоратор для учнів греко-католицького обряду, викладав греко-католицьку релігію
13. Анатолій Луцик вчитель, керівник VII класу, викладав латинську, грецьку та німецьку мови
14. Антоній Забшевський (Зубашевський?) вчитель, керівник VIII класу, викладав латинську, німецьку та грецьку мови, а також загальну історію
15. Казимир Еліаш вчитель, зберігач кабінету фізики, керівник IV класу, викладав математику, фізику і пропедевтику філософії
16. Фелікс Ґанткевич вчитель, викладав географію та історію
17. Петро Жепнійський екзаменаційний заступник вчителя, керівник І-А класу, викладав латинську, німецьку, польську та українську мови
18. Еміль Снопек екзаменаційний заступник вчителя, керівник І-Б класу, викладав математику і географію
Викладачі додаткових (позакласних) дисциплін
19. Ян Хмьолек викладав історію рідного краю в VII класі
20. Фелікс Ґанткевич викладав історію рідного краю в ІІІ ‒ IV класах
21. Анатолій Луцик викладав співи у двох відділах ‒ 4 години щотижня
22. Антон Зубшевський (Зубашевський) навчав каліграфії у двох відділах ‒ 2 години щотижня
23. Казимир Еліаш викладав гімнастику 6 годин кожного тижня
Викладачі Мойсеєвої релігії
24. Йоахим Блуменблатт вчитель народної школи, навчав Мойсеєвої релігії у І ‒ VIII класах ‒ 8 годин щотижня

 

Таблиця № 2. Реєстр учнів, які першими розпочали навчання у новому корпусі Дрогобицької гімназії ім. Франца Йосифа І станом на 1896/1897 навчальний рік

Клас Ім’я  та прізвище
І Біцкель Лайсер, Генрик Отто Фрідберґ, Микола Іванусьов (Іванусів), Авґуст Фелікс Янушке, Казимир Ярецький, Ізак Крайсберґ, Михайло Малевський. Іґнацій Шорр, Станіслав Шиманський, Михайло Телецький, Рудольф Зінтер
І-Ц Ісаак Гаусер, Олександр Ясеньцкий, Ян Ясінський, Антоній Кавецький, Юрій Костур, Хайм Купферберґ, Еліаш Ліхтенштейн, Йоахім Ліберманн, Мойсей Люстіґ, Юзеф Леґедра, Микола Мацюрак, Ярослав Пасічинський, Веріх РосенКельман Шраєр, Герш Сейф, Хайм Стернбах (Штернбах), Мечислав Ступницький, Олександр Волянський, Йосиф Заремба, Кароль Зелінський
ІІ-А цільовий ступінь Самуель Ваґманн
ІІ-А перший ступінь Мелітон Антоневич, Ізраель Бахштюц, Самель Берн, Володимир Білінський, Арнольд Хаєс, Євстахій Цюк, Зенон Галінський, Володимир Грех, Давід Клінґгоффер, Самуель Крайсберґ, Кароль Квєцінський, Василь Лободич, Тадеуш Маславський, Мечислав Панеш, Йосиф Романський, Ізак Розенблятт, Томаш Сарнецький, Зиґмунд Скжешевський, Казимир Тарковський
ІІІ-Б цільовий ступінь Хайм Бандер, Адам Бєла, Юзеф Гаендель, Ізраель Майсель, Богдан Жепнійський, Якуб Шнепф
ІІІ-Б перший ступінь Іван Чишуля, Теодор Ґрушкевич, Анатолій Гірницький, Натан Йозефсберґ, Францішек Карвасецький, Петро Крайчик, Вольф Крон, Едверд Лімберґер, Льов, Францішек Манґольд, Роман Паславський, Маєр Росенфельд, Микола Стронський, Юліан Тхожельський, Гієронім Вірштляйн 
ІІІ цільовий ступінь Станіслав Чарнік, Мойсей Еттінґер, Мойсей Ґольдшляґ, Віктор Петрикевич
ІІІ перший ступінь Арон Фрайліх, Антон Ґайслер, Якуб Ґольдґаммер, Вольф Гаендель, Освальд Гаймберґ, Міхал Креппель, Петро Криницький, Олекса Кунанець, Абрагам Кугмаеркер, Самуель Купферберґ, Павло Лялька, Генрик Майєр, Михайло Майсель, Юліан Ностальд, Владислав Новосельський, Зиґмунд Подставка, Бендер Шрайєр, Антон Твердохліб, Владислав Жебровський, Казимир Вітриляк (приватно)
IV цільовий ступінь Ляйб Гіммель, Сімхе Сеґіль
IV перший ступінь Ефроім Александрович, Францішек Бадецький, Шулім Берґнер, Герш Біцкель, Здіслав Цєшлінський, Юліан Дучко, Альберт Гопфінґер, Юзеф Клепацький, Файфель Клінгоффер, Юзеф Краєвський, Майлех Ліберманн, Юзеф Лімберґер, Самуель Люстіґ, Станіслав Ланчуцький, Василь Олексин, Герш Пахтманн, Раймунд Подставка, Марян Роговський, Володимир Селецький, Арон Вайсенберґ, Броніслав Врублевський, Станіслав Закжевський, Адольф Зінтель
V цільовий ступінь Шимон Гершдерфер, Юзеф Мацєлінський
V перший ступінь Сауль Андерманн, Мойсей Антлер, Юліан Білінський, Зиґмунд Бичинський, Лейсор Фіхтманн, Едвард Гарлендер, Семен (Шимон?) Корпак, Роман Коецтліх, Олександр Кучера, Володимир Левинський, Юзеф Михальський, Ян Палмріх, Фелікс Пшислуб, Микола Пушкар, Абрагам Респорт, Якуб Росенфельд, Самуель Шефтлер, Маєр Шраєр, Барух Шульц, Ізак Селіґер, Герш Штернбах, Тадеуш Томашевський, Онуфрій Волянський
VI цільовий ступінь Любін Цетнарський, Ґюстав Пляц, Збіґнєв Сінкевич, Мєчислав Жебровський
VI перший ступінь Станіслав Бромович, Мендель Ґоттліб, Чеслав Ґродський, Володимир Кіндій, Ізак Ксернер, Василь Крайчик, Ізраель Лінденбаум, Еразм Ланчуцький, Іва Лазарів, Августин Лукасевич, Юзеф Марків, Мойсей Мендельсон, Мар’ян Стжетельський, Ігнацій Ших, Малітон Твердохліб, Беніш Вайнґартен, Міхал Вайнґартен, Броніслав Вірштляйн, Хайм Займер, Шає Займер
VII цільовий ступінь Абрагам Бацкенрот, Михайло Пєхович
VII перший ступінь Йосиф Чапельський, Константин Дуб, Абрагам Фрайліх, Айсіґ Ґассер, Леон Ґольдґаммер, Микола Кєдач, Євген Коляджин, Михайло Комарницький, Якуб Корнгабер, Теодозій Ших
VIII цільовий ступінь Герш Ґоттліб, Йонаш Гершдерфер, Станіслав Унґер
VIII перший ступінь Михайло Беркович, Микола Ґарбовський, Маркус Гаендель, Михайло Кіндій, Маркус Клінгоффер, Григорій Кузів, Ізидор Лянґроґ, Антоні Лілль, Станіслав Мельник, Ян Пєхович, Маєр Розенберґ, Йоель Рубін, Казимир Сарнецький, Ляйсер Шрайєр, Марія Вишневська, Михайло Волошин

Богдан ЛАЗОРАК,

кандидат історичних наук,

доцент  кафедри всесвітньої історії

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка,

науковий співробітник музею «Дрогобиччина»

Тетяна ЛАЗОРАК,

магістр педагогічної освіти, викладач кафедри економічної кібернетики