Єден ладний пан (не жебрак!) якось назвав волонтерів жебраками, бо, замість того жеби самим купити машину зі своїх коштів (тоді би їх можна було б назвати піарщиками) або написати поважного листа, що ту машину хтось має купити, самі стали по перехрестях і під церквами збирати кошти.
Але так добре, що є такі жебраки. Бо важливо навіть не зібрати кошти, але нагадати людям, що йде війна, і це наша війна, і ми відповідальні одні за одних. Найбільше допомагають ті, кому самим не вистачає. Жебраки, на відміцну від багатих, вміють ділитись.

Хтось сказав, що час – це найдорожче, що ми можемо дарувати, це найбільша жертва, бо він не повертається, це невідновлюваний ресурс. І постійно допомагати, чим можеш, ділитись своїми талантами (надзвичайні ресторатори!), жертвуючи своїм часом, здоров”ям та іншим – це значно краще, ніж відкупитись машиною.
Вчора я бачив, як люди реагували на цей захід. Виглядає, що жебраки крім різних смаколиків ще й дарували радість! На жаль, ці фото цього не передадуть…


Мабуть, той ладний пан таки хотів похвалити волонтерів.
Насправді, блаженні жебраки!

Ігор ЦМОКАНИЧ

Джерело  За цим посиланням і решта світлин