Й немає значення, що життя самої матері склалася «не дуже», й приклад з неї не братиме навіть не найпримхливіший  романтик. То ніц, що через свою особливу примху вона позбавила дітей батька або ж навпаки вибрала їм у батьки людину, схильну на насильство, гіркого п’яницю або ж бездушного гультяя! Вона ж МАТИ! Вона має право. Й ось тут маємо парадокс: чим гірше склалося її особисте життя, тим більше вона вважає можливим втручатися в ваше. Нехитра мрія «виправити помилки юних літ» й відіграти нові сценарії в житті дітей – невірогідної сили мотив для всіляких кіно-мелодрам, сюжети яких узяті з реального життя.

Ось декілька життєвих історій.

Мати й доросла донька живуть разом. Вдома фактично не розмовляють. Чоловіка з хати вигнали так давно, що образ батька цілковито витертий зі свідомості доньки. Найвідданіші супутники двох самотніх жінок – коти. Їхнє життя в цьому домі  є набагато яскравішим і багатшим за життя людей. Жінки постійно сваряться, ображається одна на одну навіть через побутові дрібниці. Влаштувати своє особисте життя в доньки немає жодного шансу: всі, буквально всі чоловіки нагадують мамі батька – такі ж недолугі нероби. До психолога молода жінка потрапляє в стані глибокої депресії… На жаль, її життя почало нормалізуватися, коли мати померла, а їй самій було вже за сорок…

Друга історія – історія приголомшливої краси мами й «невдалої» дочки. Мати намагалася переробити доньку за своєю «подобою» й замучила її дієтами, десять разів перемальовувала їй волосся, втомлювала тренуваннями. Дівчинка потрапила до лікаря в дивному поєднанні діагнозів: булемія і анорексія. Мама ж своєї провини не бачить і не визнає: «я ж прагнула, щоби вона виросла «справжньою жінкою» і робила все заради цього, а вона… не виправдала!» Дівчинці тоді було лише 16 років…

Історія третя – історія «прискореного дорослішання». Мама намагалася не помічати, що поруч дитина, а не доросла жінка й спровокувала в дівчинки бажання «швидко подорослішати». Наслідок – вагітність, аборт, безпліддя.

Так, не закидайте мене камінням, ці історії є доволі рідкісними, й мами в переважній більшості дають собі раду зі своєю материнською роллю і виховують цілком щасливих дочок і чудових дружин та матерів. Але, на жаль, всі взаємини в дуеті мати-донька проходять етапи складних стосунків, про які важливо було би знати.

Кризи стосунків укладаються в три основних етапи.

Перший кризовий період настає у віці шість-вісім років, коли мати та донька вперше починають боротися за чоловіка, й цей чоловік – голова родини. Вступаючи в нове соціальне середовище, в яке зазвичай вводить дівчинку батько, маленька майбутня жінка вперше відчуває певну владу над найбільш коханим чоловіком – татом.

За відсутності батька його місце може посісти будь-який чоловік, котрий буде в той момент поруч із мамою, і, на жаль, в цьому випадку ситуація може зазнавати більш суворих випробувань – мати або вилучить  дівчинку зі стосунків, викреслить її зі свого життя й віддасть, приміром, на виховання бабусі або ж відмовиться від взаємин з чоловіками взагалі, що спровокує докори до маленької або вже дорослої дочки: «заради тебе я відмовилася від особистого життя, а ти така невдячна», що неминуче призведе до почуття провини та залежності від матері. А вже як із цим учинить донька – це справа її особистої історії і впливу на неї людей та обставин, які вона зустріне на своєму шляху.

Другий етап охоплює підлітковий вік. У цей період мати, коли виявляє перші ознаки дорослішання в доньки, починає відчувати суперечливі почуття. Залежно від того, як вона вдіє з тими почуттями, й складатимуться або довірливі або відсторонені стосунки в цій парі. Тут можливі два сценарії: мать почне надмірно контролювати дочку, щоби та «не повторила її помилки» або піде шляхом навчання доньки «таємницям жіночого мистецтва», щоби та була «готова до всього».

В обидвох сценаріях поганим є те, що мати позбавляє дитину власних почуттів та переживань, показує, свідомо чи ні, що думати й мислити слід лише так, як думає та мислить вона, тільки за тим правом, що живе вона на цім світі довше й має цей горезвісний досвід.

В цей період матері складно впоратися з тим, що вона відчуває до доньки, котра дорослішає, адже вона помічає в ній нові риси: заокругленість форм, блиск в очах, довкола яких ще немає зморшок, пружність молодого тіла, кокетування… Несвідомо мама вступає в конкуренцію з молодістю дочки, й форми цієї конкуренції можуть бути доволі дивні – до повного злиття та підміни, до жорстокої конкурентної боротьби за молодих коханців. Злиття виявляється в тому, що жінка, яка виявила перші ознаки старіння, замість процедур омолодження, робить спроби  жити життям дочки, вникати в усі перипетії її особистого життя, радити, як поводити себе з чоловіками, як і в яких формах вести своє сексуальне життя, буквально «проникаючи» в її ліжко. Конкурентні стосунки змальовані ще Ґі де Мопасаном в його романі «Любий друг», де яскраво й вповні  відтворено почуття матері стосовно чоловіка, котрий наважився бути коханцем обидвох…

Третій етап настає рівно тоді, коли донька сама стає матір’ю. В цей момент вона немов би позабавляє мати права на «абсолютні знання» про життя, материнство і чоловіків. Боротьбу легко розпізнати за словами-маркерами, які покликані принизити материнську роль молодої жінки: «а ти в мене не так плакала», «… ходила вже на горщик», «а я тебе грудьми годувала до…», «а я все встигала» тощо.   Почувши такі слова, будь-яка молода мама, котра й без того має сумніви, що дасть раду з малюком, починає відчувати тривогу, страх і відчуття, що без своєї мами вона справді вже з ним не дасть собі раду. Небагатьом вдається усунути бабусю від процесу виховання й взяти відповідальність на себе повністю. В цій ситуації адекватний чоловік – чудовий помічник, якщо на момент народження малюка тещі не вдалося його цілковито придушити.

Так, те, що мати та дочка можуть стати суперницями, в багатьох випадках викликано цілком природніми циклами та соціальними умовами, але любов та повага одна до одної, взаємодопомога, емпатія можуть значно пом’якшити взаємини двох близьких людей. А розуміння глибинних причин цих стосунків здатні врятувати їх від глибокої кризи, який може змінити життя обох жінок і патернами проникне в майбутні покоління.

Катерина ҐОЛЬЦБЕРҐ, (Київ),

психолог – спеціально для “Майдану”

Світлина – Леонід Ґольберґ