Друга дата пов’язана із повстанням у Варшавському ґетто 1943 року. В Ізраїлі цей день є Днем Катастрофи та Героїзму європейського єврейства (יום השואה ). Встановлено його в пам”ять про шість мільйонів євреїв, знищених нацистами в роки Другої світової війни. ООН визнало Днем Голокосту 27 січня – День, коли було звільнено концтабір Аушвіц, проте й День повстання у Варшавському ґетто не забутий. Світ, разом з народом Ізраїлю вкотре згадує одну з найжахливіших сторінок в історії людства, коли шість мільйонів було винищено лише за те, що були євреями. Водночас і 27 січня, й нинішнє 27 квітня є не лише днями пам”яті, але й пересторогою: аби подібне не повторилося в майбутньому, мусимо згадувати ті трагічні й криваві сторінки історії людства.

Причини ворожого ставлення до євреїв сягають глибокої давнини. Слід зазначити, що до перемоги християн гоніння на єврейську релігію мали спорадичний характер й були нетривалими, хоча час од часу й надто жорстокими (в роки царювання Каліґули, Доміціана, Адріана). З утвердженням християнства почався багатовіковий період правових обмежень, переслідувань й насильницьких заходів проти євреїв. Хрестові походи різко посилили в християнському суспільстві антиєврейські традиції. Багато єврейських громад Північної Франції та Німеччини було повністю знищено.

Антисемітизм, як ідеологія й політичний рух, скерований на боротьб з євреями, виник наприкінці 70-х рр.. ХІХ сторіччя в Німеччині. Поступово антисемітизм ставав складовою частиною програми політичних партій та зброєю в політичній боротьбі. Саме поняття „антисемітизм” вказує на те, що євреїв вважали не людьми іншого віросповідання й не людьми іншої національності, а представниками особливої раси.

Антисеміти наполягали не лише на тому, що євреї належать до особливої раси, алей на тому, що ця раса невигідно відрізняється від усіх інших. Вони стверджували, що євреї за своїм інтелектуальним і фізичним розвитком стоять нижче арійців, особливо приналежних до „тевтонської” чи „нордичної” раси, – „кращому квіту на дереві людства”.

Антисемітський рух не обмежувався Німеччиною. Незабаром він розповсюдився на Австро-Угорську імперію, де 1882 р. в Тіса-Есларі подібний до середньовічних процес; єврея звинувачували в ритуальному вбивстві. Навіть Франція, попри всі свої традиції “свободи, рівности, братерства”, виявилася зараженою мікробом антисемітизму. Події тут досягли апогею під час суду над Альфредом Дрейфусом.

Нове піднесення войовничого антисемітизму проявився в Німеччині наприкінці Першої світової війни, але широкі кола населення в цій країні він охопив лише після її поразки та приходу до влади соціал-демократів. З вивищенням „раси”, крови” та інших символів , що увійшли до арсеналу націоналістичної мітотворчости, антисемітизм розповсюдився серед широких верства німецького суспільства.

Криза, що паралізувала світову економіку 1930 року, сильно вдарила й по євреях. Антисемітизм в Німеччині набирав найбільш крайніх форм. Про велику кількість євреїв в тій чи іншій царині діяльности говорили як про „єврейське засилля”, що душить німецьке національне життя в усіх його проявах. Нові течії в літературі, мистецтві, філософії проголошували шкідливими лише на тій підставі, що їх ініціаторами були євреї.

Вже в ході обговорення плану нападу на СССР, що проводилося в німецькому генеральному штабі восени 1941 р., йшлося про ліквідацію комісарів, які потраплять у полон, а також євреїв. Наприкінці травня есесівці організували учбовий табір для члені оперативних загонів, завданням яких було знищення євреїв, ромів, комісарів. 20 січня 2942 року в Берліні відбулася нарада низки керівників нацистської партій та урядового апарату Німеччини, на котрому було вироблено план винищення єврейства Европи. На цій нараді (Ванзейській конференції) було оприлюднено розпорядження Ґерінґа про „остаточне розв’язання єврейського питання” й відповідальности Ґейдріха за його виконання. Ґейдріх коротко перелічив вже вжиті заходи з розв’язання єврейського питання, насамперед – насильницьке вивезення євреїв. Він також сказав, що план остаточного розв’язання єврейського питання – це знищення 11 мільйонів євреїв. Ґейдріх був тією людиною був тією людиною, котра віддала усний наказ вбивати всіх євреїв.

Механізм масового винищення євреїв був приведений в діюі почав працювати на повну потужність в усіх країнах Европи. Приводи для вигнання, висилки були різні. Євреїв Польщі повідомляли про відправку на роботу „зайвих”, тих, хто не забезпечений працею”; євреям Заходу говорили про створення єврейських поселень на Сході. Обман й засоби маскування для того, щоби ввести в оману застосовувались до кінця – до входу у ґазові камери. Зазвичай висилку проводили поетапно. Нацисти починали зі слабких з соціальної точки зору верств: бідних, біженців, „чужих”. В тих, хто залишився з’являлася ілюзія, що їх це не стосується. За першим етапом висилки наступав другий, потім третій, до остаточного, повного „очищення” від євреїв.

Населення більшості країн Західної Европи бачило в нацистському антисемітизмі складову частину окупаційної політики загарбників і певною мірою демонструвало свою солідарність з переслідуваними євреями. Неєвреям, котрі йшли на ризик в роки Катастрофи заради порятунку євреїв, законом про збереження пам’яті мучеників та героїв (1953) присвоюють в Ізраїлі почесне звання Праведники народів світу („Хасідей умот гаолам”).

Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському ґетто. З перших днів його існування робилися спроби створення підпільних єврейських організацій для боротьби з німецькими властями та їх посіпаками. Однак діяльний Опір був організований тільки в жовтні 1942 року, після того, як в ґетто отримали достовірні факти про долю, яку чекала на депортованих євреїв. Тоді було створено Єврейську бойову організацію, в яку об’єдналися підпільні військові організації. Підпільники, попри надто погане озброєння, чинили німцям рішучий опір.

19 квітня 1943 року (27 нісана за єврейським календарем, і власне цю дату, котра не збігається з григоріанським календарем вважають Днем пам’яти жертв Катастрофи) німецькі частини, з застосуванням артилерії та бронемашин, почали планомірне руйнування ґетто та його знищення. Впродовж п’яти тижнів захисники ґетто чинили героїчний опір переважаючим силам ворога. 16 травня ліквідацію Варшавського ґетто було завершено.

В Ізраїлі День катастрофи та героїзму, Йом гашоа, відзначають 27 нісана (цьогоріч 16 квітня, точніше – з вечора 15 квітня). Цього дня по всьому Ізраїлю лунає жалобна сирена. На дві хвилини припиняють будь-яку діяльність, зупиняється весь транспорт. Люди завмирають в скорботному мовчанні. В меморіальному музеї Яд ва-Шем проходить офіційна церемонія поминання жертв Катастрофи. Мільйони євреїв в Ізраїлі та за його межами читають цього дня поминальну молитву Кадіш.

 

ОТГОЛОСКИ ХОЛОКОСТА…

Нет, никогда не повторится:
Растрелы,печь,концлагеря…
Войны позорная страница
И чёрный лист календаря…

Не вымостить им в ад дороги
Не будет униженья час.
Но где же, где, все были боги,
Когда уничтожали нас?

Нет,никогда не повторится
Мы выжили смертям назло!
Не будет горя в наших лицах
Не причинят нам больше зло…

Но Холокоста отголоски
Ещё теплятся и сильны
Ножом по сердцу,словом хлёстким
В стихах и в памяти войны…

15 квітня 2015

Неллі ЛЯХОВСКІ