Історія Некрополя

У 80-х роках XVIII століття внаслідок реформ австрійського імператора Йосифа II усі прицерковні цвинтарі, потрібно було закрити з метою запобігання захворюванням, котрі загрожували епідеміями, що в ті часи не раз лютували в краю і в Європі. На виконання розпорядження влади 1790 року неподалік за містом було засновано єдиний  міський некрополь.

Польський дослідник, колишній дрогобичанин Єжи Пілєцкі, стверджує, що точна дата заснування некрополя – 3 травня 1790 року  й додає, що цей некрополь лише на чотири роки молодший від львівського Личаківського цвинтаря і є приблизним ровесником відомих цвинтарів Повонзкі у Варшаві та Раковіце у Кракові (Польща), Россі у Вільнюсі (Литва), Пер Ляшез у Парижі (Франція). До цього ще можна додати, що дрогобицький цвинтар на 44 роки старший за Байкове кладовище у Києві.

Вулицями міста мертвих

Коли ти дивишся на некрополь зі сторони вулиці, він здається тобі досить малим за величиною. Але коли ти проходиш повз цвинтарну браму, розумієш що помилявся.

Цвинтар поділено на дві приблизно рівні частини, між якими знаходиться центральна алея. Правобічна частина має алею, паралельну до центральної. Обидві частини розмежовані чотирма перпендикулярними до них алеями.

Йдучи „вулицями ” кладовища, можна побачити могили відомих дрогобицьких діячів – Володимира Ільницького, який був адвокатом, меценатом і громадським діячем, Яна Нєвядомського (1844-1914), дрогобицького бургомістра, Михайла Смоли (1912 – 1934), референта повітової екзекутиви ОУН Дрогобиччини, голови студентської секції в Дрогобичі.

Але найперше, що кидається у вічі, коли ти заходиш на цвинтар, – це капличка Нахліків, розташована в центрі кладовища. Цю каплицю спорудило подружжя Нахліків, а саме – Карл і Кароліна. Вони мали достатньо грошей і спорудили її як каплицю і водночас свою родинну усипальницю. Тому обох поховано в крипті під вівтарем.

Відразу за каплицею Нахліків збереглися могили народного вчителя, сотника УГА Франца Кічоровського (1879-1935) і його дружини Емілії з відомої стрілецької родини Григорія, Івана та Василя Коссаків. Неподалік спочиває рідний брат композитора, автора славетної пісні-танґо “Гуцулка Ксеня” та інших відомих музичних творів Ярослава Барнича, сам хоровий дириґент Теодор Барнич (1903-1946). Наприкінці другої бокової алеї звертає на себе увагу кам’яна квадратна могила з хрестом учителя математики Дрогобицької української гімназії імені  Івана Франка, дослідника її історії Михайла Попеля (1903-1983).

Також на цвинтарі поховані й майстри-каменярі. Виконані ними надгробки вражають високим мистецькм рівнем. Одним з цих мистців був уродженець Дрогобича Іґнаци Лобос (1874-1940). Він студіював архітектуру й скульптуру у Львові та Відні. До клієнтури Лобоса належали знатні й маєтні дрогобичани, в тому числі й видатний художник і письменник Бруно Шульц. Він особисто розробив проект гробівця для своїх батьків і доручив Ігнаци Лобосу втілити його в камені. Гробівець вийшов настільки гарний, що майстер-каменяр вирішив побудувати такий самий і для своєї родини. Виклик долі: гробівець Шульців на єврейському цвинтарі не зберігся, тому про його вигляд можна судити лише з копії – гробівця подружжя Лобосів, кам’яний хрест на якому покритий тонкою різьбою.

upa-mogНа кладовищі є і спільні могили. Одна з них це могила вояків ОУН-УПА. До років Незалежності України могила була закинута сміттям і ніщо не вказувало, що там є людські поховання. Це радянський режим робив свідомо і будь-якими методами хотів приховати від людей останнє місце спочинку місцевих героїв. Та дрогобичани берегли у пам’яті історію цієї братської могили. З повстанням Незалежної України, могилу повстанців було відновлено і на її місці споруджено високий з рожевого граніту пам’ятний “козацький” хрест.

Післяслово

Про дрогобицький некрополь можна розповідати ще досить довго, оскільки він є унікальним об’єктом минувшини, на якому поховані багато відомих діячів нашої землі.

Останнім часом вийшли з друку праця польського історика Станіслава Ніцеї „Кресове тримісто: Трускавець-Дрогобич-Борислав”, книжка дрогобицького краєзнавця Романа Пастуха «Дрогобицький некрополь».

Щодо ж самого кладовища то воно, на жаль, знаходиться не в найкращому стані. Таке враження, що воно мало кого цікавить (окрім родичів, які доглядають могили померлих), як історична пам’ятка , котра потребує збереження і відновлення, адже некрополь розповідає історії людей , які жили і працювали у місті, творили славу Дрогобича. Та все ж сподіваймося, що незабаром і у влади, й у громади дійдуть руки до цієї унікальної пам’ятки нашої історії.

Довідка:

Ігор Чава, який уже не вперше друкується в нашій ґазеті, – студент п’ятого  курсу історичного факультету ДДПУ імені Франка. Займається науково-дослідницькою роботою. Серед зацікавлень – історія цвинтарів Галичини та Дрогобича зокрема. Склав каталог поховань на кладовищі поблизу церкви святої  Параскеви на вулиці Коцюбинського й нині розшукує тих, хто міг би надати додаткову інформацію про похованих там дрогобичан. У 2008 та 2009 роках брав участь у таборах волонтерів, які займалися впорядкуванням цвинтаря на Трускавецькій з ініціативи БФ „Карітас” СДЄ УГКЦ. Стаття, яку публікуємо нині, написана на прохання редакції нашої ґазети.