Богдан-Ігор Антонич

Різдво

Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.

КОЛЯДА

Тешуть теслі з срібла сани,
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя боже повезуть.

Тешуть теслі з срібла сани,
сняться веснянії сни.
На тих санях Ясна Пані,
очі наче у сарни.

Ходить сонце у крисані,
спить слов’янськеє Дитя.
Їдуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя.

 

Леонід КИСЕЛЬОВ

***

В горнице прибрала, тесто замесила.
Приходи, Мессия.
Самовар начищен, полыхает медью,
Почему ты медлишь?
Спят мои подруги в той далекой дали,
Уж они-то ждали!
На войне погибли оба мои сына,
Приходи, Мессия.

1967

 

Яків ЩОГОЛЕВ

Колядка

Здалекого сходу
Йшло троє царів;
Їм промінь від зірки
Із неба світив.
І тихо та зірка
По небу пливла,
Поки аж до міста
Святого вела.
Потім вона стала
І світом ясним
На стайню убогу
Показує їм.
І в стайню-храмину
Царі увійшли,
Дитя передвічне
У яслах знайшли.
Один уклонився,
До ясел припав,
Другой Йому ніжки
Святі цілував;
А щонаймолодший
Дарунки зібрав
І в ясла до ніжок
Покірно поклав.
В ту пору із неба
Веселі й гучні
Святих херувимів
Летіли пісні. Летіли й казали,
Щоб мир звеселивсь;
Бо здіялось диво:
Христос народивсь!
Святий вечір!

 

Володимир Самійленко

Святий вечір

Свято веселеє нас привітало,
Свято найбільш укохане в народі,
Будьмо ж веселі, журитися годі,
На бік лихеє, кого що спіткало, –
В святий вечір.

Будьмо веселі, всі клопоти киньмо,
Хто ма кохання, втішаймось коханням,
Даймо в нас волю всім добрим бажанням,
І без злоби проти ворогів стріньмо –
Святий вечір.

Стріньмо, як дітям народу годиться:
Серцем отвертим і чулости повним;
І цілий край свій любов’ю ми сповним
І в злих серцях та любов заіскриться –
В Святий вечір.

Хто з нас був добрий, добріший ще буде,
Хто неприязний, щоб добрості вчився;
Не забуваймо: в сей день народився
Той, Хто кохання приніс на всі люде –
В Святий вечір.

Нумо ж, зберімось у купу тісніше,
Кожна родина, як звичай навчає,
А в кого зовсім родини немає,
Друга хай знайде, а смутком не дише –
В Святий вечір.

 

 

Борис Лисянський

 

Свят-вечір

У вечір тихий цей людська душа тривожна,
Хоч би й збайдужніла, хоч би цілком пуста,
Стрічає, як колись, зворушливо-побожна
Великий день Народження Христа.
Весь гамір навкруги приникшує, зникає
І янгол згоди облітає світ . . .
А думка стомлена замріяно блукає
Між сяйних спогадів далеких юних літ.
В святочно-прибранім веселому покою
Свічки ялинки тихо мерехтять . . .
На все лягла ясна печать спокою,
Панує всюди мир і благодать.
У цю прерадісну, в цю урочисту мить
Серця людські пошукують обнови
І пориваються живим огнем горіть,
І хочуть пити з келиха любови.

 

 

Юра ШКРУМЕЛЯК

 

***

Ізнов зірка ясна засіяла
Над світом, повним болю, жалю, тьми –
І знов ангельські хори заспівали
Про мир грядучий, щастя між людьми.
І знову душу втомлену збудили
Ті рідні співи гомінких коляд
Про Рождество Небесної Дитини,
Що кривду згнобить і сокрушить ад.
І навіть в серце горде і холодне
Мов тепле сонце, зійде ясний світ,

І стануть всі привітними сьогодні,
Сусідові бажатиме сусід.
Чого ж то нам самим собі бажати
У теє Свято, в той пресвітлий день,
Коли у наші груди, в наші хати
Дзвенітиме ангельський хор пісень?
Одного тільки побажаймо нині
Собі посполу, ріднії брати:
Щоб зволила Небесная Дитина
До нас всміхнутись і між нас прийти . .
Щоб теє Світло, що в своїй долоні
Держить Син Божий, Богочоловік,
Засяло нам на рідному загоні –
І щоб світило ясно вже навік.

 

 

Віра ВОВК

 

Різдво
Всміхнися, Мамо! На Твоїх колінах
Проснулось нині дороге Дитя;
Його загріли сарни і ягня,
Як догорали в вогнищі поліна.

Прийшов і князь, і воїн, і чумак
Розпромінити личенько дитяче,
Та й розстелили взори мерехтячі,
Пшеничні ядра і пахучий мак.

Лягає ніч на вбогім оборозі
І світить мирно уставками зір.
Усе: і янгол, і пастух, і звір
Клякає тихо на Твоїм порозі.

 

 

Ігор Римарук

Різдво

 

Множиться зоря
у твердих снігах у дзеркальних мурах
і з дороги збилися
тріє царі у маскхалатах

ясна пані
клубок розмотує вузлики тихо зав’язує
стомлений тесля дрімає
при щербатій сокирі

око ліхтарика
вихоплює з темряви велетенські ясла
обігрілося немовля
під боком у мінотавра

 

Ліна Костенко

 

СВЯТ-ВЕЧІР

Мороз малює у віконці.
Узваром дихає кутя.
І Мати Божа на іконці
у хустку кутає дитя.

Побудь дитиною, синочку.
Твоє дитинство золоте.
Ще вітер віє у терночку
і дерево на хрест росте.

Ще час не сплинув за водою.
Ще Юда спить у сповитку.
Он гурт з різдвяною звіздою
уже на ближньому кутку.

Поколядують і засіють.
Ще, може, буде і життя.
Ти на Голгофі вже Месія,
а на руках іще дитя.

 

 

Наталя МУРАН

 

Різдвяний дух

Вже загоряється зоря

Вісниця неземного дива.

І серце щедро наповня

Чаша повна радості і миру.

Діва Сина в Вефлиємі

Сьогодні рождає.

І мир, спокій, і надію

На світ посилає.

Душа надією палає,

Й любов’ю повниться усе.

А Бог народжений на сіні

Спасіння світові несе.

 

Леся ХРАПЛИВА

Різдво

Надворі темніє,

Сніг густий паде,

Стежкою в завії

Хтось до нас іде.

Двері відчинились,

Блиснула звіздар!

Школярі це милі,

З ними – коляда.

Ця сама колядка,

Той світків спів,

Що в отроків княжих,

В джурів козаків.

Ту саму колядку

Почерез віки

Принесли нам в хату

Нині діточки:

Що лежить на сіні

В яслах Божий Син,

Мир дасть Україні,

Іроду – загин!

 

Інна Захарова

Я люблю Рождество —
мир еще не научен печали,
меч беды не занесен,
и в сердце Марии покой.

И холодные ветры
еще не совсем одичали,
и небрежное время
минуты не двинуло в бой.

Иоанна Предтечи
еще голова не скатилась,
и сырою лепешкой
не шлепнулось солнце в песок.

Ты родился и вырос.
А все остальное приснилось…
Снится мне и сейчас
этот сон, не разгаданный в срок.

Борис Херсонський

Это стихотворение было написано год назад в двух вариантах – русском и украинском. В тот же день Елена Евич  перевела его на белорусский язык. Еще раз – спасибо!

***
На старинных иконах Иосиф сидит в правом нижнем углу,
отвернувшись от Бога рожденного и от Марии Девы.
Он глядит куда-то в сторону, в ветхозаветную мглу,
он не слышит ни крик Младенца, ни ангельские напевы.

И звезда в прорехе меж туч, и прямой космический луч
словно ось симметрии опускается по вертикали.
Ветхий завет – состарился, но он силен и живуч,
а Слово пока бессловесно, и смысла мы не искали.

На старинных иконах Мария лежит на боку,
обратив свой взор к новорожденному Сыну.
А Иосиф сидит в углу, и кажется старику,
что Новая Эра глядит на его согбенную спину.

На старинных иконах ангелы и небесный фон золотой.
И Дева лежит на боку, и голубь летает над нею.
А Иосиф сидит отвернувшись. Он не знает, что он – святой.
И если б ему рассказали – он не принял бы эту идею.

Потому, что он плотник, а плотник- не богослов.
Он привык к тому, что зримо и поддается рубанку.
Он читал священные книги, но не видел священных снов.
А сон подступает. Завтра – в путь спозаранку.

Потому что путь начинается от Рождества, а затем
эра станет нашей, оставленной нам в наследство.
Мелькают столетия войн и социальных систем.
Рождество – позади. Теперь начинается Детство.

***
На старовинних іконах Йосип сидить у кутку один,
відвернувшись від Бога народженого та від Марії Діви .
Він дивиться кудись убік, в старозавітну темінь, він
не чує ні крик Немовляти, ані ангельські співи.

І зірка в дірі проміж хмар, і космічний промінь прямий
наче вісь симетрії опускається по вертикалі.
Старий завіт – постарів, але він сильний й живий,
а Слово поки безмовне, і сенсу ми не шукали.

На старовинних іконах Марія на боці лежить,
звернувши свій погляд на Рожденну Дитину.
А Йосип сидить у кутку, і здається старому на мить,
що Нова Ера дивиться на його зігнуту спину.

На старовинних іконах янголи на небесному тлі золотому.
І Діва лежить на боці, і голуб літає над нею.
А Йосип не знає,- йому будуть вклонятися, як святому,
І якщо б дізнався – він не прийняв би цю ідею.

Тому, що він тесля, а тесля – не бачить Небесних Синiв.
Він звик до того, що зримо і піддається рубанку.
Він читав священні книги, але не бачив священних снів.
А сон підступає. Завтра – шлях з раннього ранку

Тому що шлях починається з Різдва, а потім – все без проблем:
ера стане нашою, бо залишена нам у спадок.
Миготять століття воєн дзвенить ланцюг соціальних систем.
Різдво – позаду. Тепер Дитинства початок..

***
На абразах старажытных Іосіф сядзіць адзін у кутку,
адвярнуўся ад Бога народжанага і ад Марыі Дзевы.
Ён глядзіць кудысь у бок, у старазапаветным смутку
Ён не чуе ні крык Немаўляці, ні анёльскія спевы.

І зорка ў дзіры паміж хмар, і касмічны прамень прамы
як вось сіметрыі апускаецца па вертыкалі.
Стары запавет – пастарэў, але ён моцны й жывы,
і Слова пакуль бязмоўнае, і сэнсу мы не шукалі.

На абразах старажытных Марыя ляжыць на баку,
звярнуўшы свой погляд на Немаўлятку веры.
На імгненне здаецца старому, што сядзіць у кутку,
бы ў сагнутыя плечы яму пазірае Новая Эра.

На абразах старажытных анёлы і нябёсаў фон залаты.
І Дзева ляжыць на баку, і над ёю лунае галубка.
Іосіф не ведае – што яго ўшануюць, што ён святы,
І калі б даведаўся – ён не прыняў бы гэтую думку.

Таму, што ён цясляр, а цясляр – не бачыць Нябесных Сыноў.
Ён прывык да таго, што гэблюецца і відавочна.
Ён чытаў святыя кнігі, але не бачыў святых сноў.
А сон падыходзіць. Заўтра – ад самае раніцы крочыць.

Таму што шлях пачынаецца ад Каляд, а затым без праблем,
эра стане нашай, бо пакінута нам, нашчадкам.
Мільгаюць стагоддзі войнаў, звініць ланцуг сацыяльных сістэм.
Раство – у мінулым. Цяпер Дзяцінства пачатак …

2016

Світлина від Бориса Херсонского.