Збудник сказу – вірус, який живе і розмножується лише в живому організмі, – головному та спинному мозку. Велика кількість його накопичується в слинних залозах.

Джерелами сказу є дикі тварини, головним чином  – із сімейства собачих (вовки, лисиці, шакали), а також кажани. Небезпека цих тварин обумовлена наявністю в їх слині великої концентрації вірусу (у вовків – в 90-100 відсотків , лисиць – в 80-90 відсотків, собак і кішок – в 50 відсотків).

Сказ – ранова інфекція, при якій інфікування найчастіше трапляється в разі  укусу. В повсякденному житті можуть мати місце випадки зараження при послиненні пошкоджених шкірних покривів і слизових оболонок людини хворими на сказ тваринами при розробці туш тварин, контакті із забрудненою слиною шкірою.

Хворі сказом тварини виділяють вірус із слиною вже в останні дні інкубаційного періоду – за сім-десять днів до появи клінічних проявів і впродовж усього періоду хвороби. Важкість клінічних проявів залежить від багатьох чинників: місця проникнення вірусу в організм, його вірулентності та дози, стану організму людини або тварини.

Вірогідність зараження при укусах хворими собаками становить 14 відсотків, лисицями – до 30 відсотків, вовками – 70 відсотків. Тривалість інкубаційного періоду залежить від локалізації укусу (обличчя, шия, нижні або верхні кінцівки, тулуб). У людини інкубаційний період може тривати місяцями, в середньому 30-90 днів, найкоротший – сім днів. Враховуючи те, що вірус в слині з’являється за сім-десять днів до появи клінічних симптомів, спостереження за тваринами, що нанесли укуси людям, проводиться в десятиденний термін.

Успішне вирішення проблеми боротьби зі сказом тварин може бути здійснене лише при спільній взаємодії населення з відомчими службами: ветеринарною, лікувально-профілактичною, санітарно-епідеміологічною, комунальною, службою лісового господарства, з органами внутрішніх справ та іншими.

Основні заходи профілактики сказу, направлені на джерело збудника захворювання, повинні неухильно виконуватися відомчими службами:

– ветеринарною – організація і проведення щеплень домашнім і диким тваринам, проведення лабораторних досліджень на сказ;

– комунальною – організація вилову бродячих тварин силами спеціально організованих бригад та розміщення їх у притулках;

– лісового господарства – проведення заходів щодо підтримки оптимальних розмірів популяції лисиць і проведення моніторингу на сказ серед диких тварин;

– органами внутрішніх справ – здійснення контролю за виконанням громадянами правил утримання домашніх тварин.

На сьогодні одним із важливих завдань є будівництво притулків для безпанських  тварин. Фінансування зазначених заходів місцевими органами не передбачається як в області, так і в цілому по країні. Введення в дію законів про захист тварин від жорстокого поводження, які забороняють знищення бродячих тварин, спонукало до неконтрольованого збільшення їх чисельності в населених пунктах. Це ускладнює епізоотичну ситуацію, призводить до виникнення випадків міського сказу, які можуть загострити ситуацію із гідрофобії серед населення.

Головним завданням лікувально-профілактичної служби є надання якісної антирабічної допомоги постраждалим від укусів тваринами.

Необхідно пам’ятати, що тварин, які нанесли укуси, необхідно ізолювати і проводити за ними десятиденний ветеринарний нагляд.

Категорично забороняється знімати шкури із тварин, підозрілих на захворювання, і полеглих. Шкури спалюють або закопують на глибину до двох метрів. Знімати шкури з клінічно здорових тварин можна в гумових рукавичках. Руки ретельно миють в мильному розчині, а потім протирають дезинфікуючими засобами.

Постраждалі від укусів, ослинення та подряпані бродячими, домашніми або дикими тваринами, повинні негайно звернутися за медичною допомогою в травматологічні пункти або хірургічні кабінети поліклінік за місцем проживання для отримання невідкладної допомоги і вирішення питання про проведення лікувально-профілактичної імунізації. При можливості необхідно самостійно промити рану значною кількістю мильної води, краї рани змазати 70-градусним спиртом або п’ятивідсотковим розчином йоду, накласти асептичну суху пов’язку і звернутися до лікаря. Необхідно пам’ятати, що захворювання гідрофобією завжди закінчується смертю.

Для лікування застосовується антирабічна вакцина та імуноглобулін, які є абсолютно нешкідливими для людини. Курс лікування складається із шість ін’єкцій антирабічної вакцини. Імуноглобулін призначається лише при тяжких укусах.

Надія КРУГЛІЙ,

помічник лікаря епідеміолога

Дрогобицького міжміського відділу

лабораторних досліджень

ДУ «Львівський обласний

лабораторний центр ДСЕС України»