«Щоб мати сильний дух, людина мусить усвідомлювати правоту своєї справи», – пише Мирослав Маринович. Друзі про нього кажуть, що він – яскравий образ «антисовєтчика». «Озираючись назад, бачу невпинне крещендо своєї несумісності з радянською владою», – зауважує у книзі Мирослав Маринович.

«Всесвіт за колючим дротом» – це дуже щирі, правдиві, живі спогади Мирослава Мариновича, написані чудовою і багатою українською мовою. Водночас це був дуже складний творчий процес, довелось у пам’яті перевернути все минуле і пережити його знову і знову, переосмислити і пронести крізь себе все оте людське і нелюдське. Дисидент писав книжку кілька років. Це – роздуми над усіма життєвими періодами. Мирослав Маринович описав свою галицьку родину, середовище, де формувався, з великою любов’ю пише про своїх найрідніших людей – маму і сестру Надійку, які були опорою упродовж життя.

Однак автор не оминув ті моменти, які дуже для нього особистісні. Дідусь Мирослава Мариновича був греко-католицьким священиком. Він пише, що з юності прагнув зрозуміти, що спонукало дідуся, ревного греко-католицького священика, перейти у 1946 році в православ’я, бути учасником псевдособору. Звісно, що були катування, тиск, обіцянка звільнити сина Антона, який був арештований у 1944 році, але його не було звільнено і син отця загинув у 1947 році на Колимі. Навернення в іншу конфесію відбувалось силою державного терору, пише автор. Осуду в світі підлягають не ті, хто зазнав терору, а ті хто його чинив. Втім «не судіть, щоб і вас не судили» (Мт.7:1).

Мирослав Маринович пригадує сотні імен відомих українських письменників, діячів, долі яких ламала радянська система, але не змогла зламати силу духу і віри, принизити їхньої людської гідності. «Я після цієї книжки матиму друзів, а також і ворогів», – зауважив Мирослав Маринович. Правда, далеко не всім до вподоби, але вона важлива для розуміння минулого, людських взаємин, досвіду.

Вирок – суцільна вигадка

У 1974 році Мирослав Маринович переїхав до Києва, де українська мова викликала шок у відділах кадрів, куди заходив у пошуках роботи. Київ у 70-х був переповнений українофобами. Але тоді спілкувався з Миколою Матусевичем, Аллою Горською, Іваном Світличним, Михайлиною Коцюбинською, багатьма іншими відомими особистостями. У 28 років Мирослав Маринович став членом Української Гельсінської групи. Він описує діяльність організації, стеження КДБ, розповідає про те, як поширювались матеріали групи. Закордонні дипломати і журналісти у Москві були посередниками правозахисників.

23 квітня 1977 року Мирослава Мариновича і Миколу Матусевича арештували в Києві. Про арешт повідомило Радіо Свобода. Розпочався новий період у житті правозахисника – ув’язнення.

Мирослав Маринович разом із дружиною

Мирослав Маринович разом із дружиною

Справжнє розуміння минулого

Вирок, а це 26 сторінок у книзі, радше вигаданої брехні, як зауважили історики, зачитали 29 березня 1978 року – за сукупністю скоєних злочинів позбавити волі у виправно-трудовій колонії на сім років, з засланням на п’ять років. Подавати касацію не було жодного сенсу. Автор описує конвоювання, як намагались принизити людську гідність, і дав слово: «Ви можете робити зі мною що завгодно, але гідності моєї відібрати у мене вам не вдасться!». Перевозили з тюрми у тюрму. У липні 1978 року почалось нове життя у зоні 36-го табору, у відділенні суворого режиму на Уралі. Це була каральна зона з особливою жорстокістю. Поруч були побратими Ігор Калинець, Євген Сверстюк, Валерій Марченко, Семен Глузман, Зеновій Красівський. Мирослав Маринович описує табірне життя і розпорядок дня, те, як не вдалося впасти в пекло ненависті, підлості, зневіри, а вдалося залишитись людиною.

«Я був постійно готовий до несподіванок, до нових страждань – і друзі стверджували, що ця готовність світилася в моїх очах холодним блиском незворушності. У мені досі від табору залишилась ота готовність до якихось страждань, але в очах зник цей блиск. Все те, що у нашому житті відтінками сірого, так у таборі у момент страждань все стає чорно-білим. У цей момент це правда і зло. У тому сенсі у таборі легше, аніж зараз нам усім. Бо спробуйте сьогодні знайти абсолютне зло і добро, кожен намагається запозичити щось в іншого. У таборі це легше визначити. У таборі оті пошуки змушують задуматись над базовими речами», – каже Мирослав Маринович.

З 36-го табору Мирослава Мариновича вивезли у березні 1984 року. Але перш ніж потрапив на заслання в Казахстан, понад місяць провів в пересильній тюрмі. 15 діб – серед побутових злочинців були найскладнішими. Бо довелось сидіти поруч з кримінальними підлітками, а це була жахлива загроза. Лише 14 травня звільнили з-під варти і почався новий етап – 5 років заслання, життя серед казахів у селищі Саралжин. Двічі на тиждень потрібно було приходити у відділ міліції, складно було знайти житло, але поволі життя налагоджувалось навіть в умовах заслання.

Мирослав Маринович на засланні

Мирослав Маринович на засланні

«Я не ставлю собі за мету написати свідчення для Нюрнберга-2. Так, у мене нема сумніву, що комуністична система його заслуговує. Ба більше: світ не буде еволюціонувати далі, якщо не засудить свої комуністичні безумства», – пише Мирослав Маринович.

Мирослав Маринович своїми спогадами і роздумами вчить кожного пам’ятати і переосмислити історію своєї родини, не соромитись витягувати важкі для власного розуміння спомини, щоб пробачити або ж навпаки. Кожен вирішує сам. Це залежить вже від кожного. «Всесвіт за колючим дротом» – це новий стиль спогадів, без звинувачень і осуду, але намагання допомогти по-справжньому зрозуміти минуле.

«Лише солідарно засудивши злочини комунізму, солідарно визнавши спільну вину за його прославлення і солідарно пробачивши одне одному все зло, вчинене ними у стані комуністичного очманіння, народи зможуть здобути остаточну перемогу над комунізмом і перетворити колишні «скривавлені землі» на місце справжнього примирення і благоденства», – впевнений Маринович.

Галина ТЕРЕЩУК

Від редакції:

22 квітня свої спогади наш краянин, почесний громадянин Дрогобича презентуватиме в столиці на “Книжковому Арсеналі”. Буде презентація “Всесвіту за колючим дротом” і в рідному місті Мирослава Мариновича. Зустріч з автором спогадів, дрогобичанином, дисидентом-правозахисником, віце-ректором УКУ Мирославом Франковичем Мариновичем відбудеться в бібіліотеці імені В’ячеслава Чорновола п’ятого травня о 17 годині.

І, як стало нам відомо нещодавно, вже готується переклад книги англійською.