Я відразу збагнула, що ця розмова стосується моїх постів у соціальній мережі Facebook  про системну плагіатну діяльність С.В. Демченка, доктора наук із соціальних комунікацій, професора, який завідує катедрою масової та міжнародної комунікації Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, про яку я пишу з березня цього року. Моя відповідь була така: «Це не  кляузи. Це аналіз…». Закінчити фразу мені не дали: «Не ложите трубку. Вы что не понимаете, что вредите руководству Киевского национального университета? Если через сутки вы не уберете свои посты, то…». Але далі я слухати не стала, як і не захотіла дізнаватися, що будуть робити зі мною через добу. Ще двічі поспіль (о 10.36) цей чоловік намагався телефонувати мені. Проте я відхиляла його дзвінки.

Я пригадала засадничі вимоги безпеки життєдіяльності: коли тобі погрожують – кричи, волай, репетуй так, щоб почули тебе якомога більше людей. Я зателефонувала своїм друзям, знайомим, колегам в Україні та розповіла про ці загрози. Передбачаючи питання читачів, повідомляю, що за вказаним номером, з якого мені телефонували з погрозами, ні я, ні мої друзі телефонувати не стали. Занадто очевидно, що «сімка» з цього відкритого номеру або вже в смітнику, або в чиїйсь кишені чекає нового замовлення на погрози. І навіть, якщо б взяли слухавку, то зрозуміло ж, що немає жодного сенсу розмовляти з людиною, яка каже: «Не ложите трубку».

Крім того, я не стала чекати добу та через декілька годин після цього дзвінка оприлюднила у соціальній мережі FB нову заяву до ректоратів Дніпропетровського національного університету імені  Олеся Гончара (далі ДНУ ім. Олеся Гончара) і Київського національного університету імені  Тараса Шевченка (далі  КНУ імені  Т. Шевченка) про черговий факт системної плагіатної діяльності пана С. Демченка.

Я не буду інтерпретувати цей дзвінок. Наведу лише факти, які стали причиною того, що мені довелося вислухати: «Не ложите трубку».

Пан С. Демченко, як я вже писала вище, – відносно молодий доктор наук, який завідує кАтедрою масової та міжнародної комунікації ДНУ ім. О. Гончара на факультеті, яким керує його батько – доктор філологічних наук, професор В.Д. Демченко. Про те не все так гарно в цій династії науковців, як здається на перший погляд.

Про перший випадок плагіату С. Демченка я повідомила ректорати ДНУ імені  О. Гончара та ЛНУ імені  Івана Франка ще 15 березня 2016 року. В моїй заяві йшлося про те, що С. Демченко 2010 року  у Вип. 9 Ч.1. на С. 164-173 наукового видання «ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» надрукував статтю «Масова комунікація як предмет вивчення (сучасний стан проблеми та її перспективи)». Проте перевірка на текстові запозичення в цій статті виявила, що стаття є простим перекладом, калькою з російської мови на українську статті 1997 року  російського відомого вченого В.П. Терина «Основные направления исследований теории массовой коммуникации» // СОЦИС №11 за 1997 г. С. 25-31. Ця ж стаття увійшла в книгу Терина В.П. «Массовая коммуникация. Исследование опыта Запада». – М., 2002. Прізвища В.П. Теріна чи посилань на його праці або ідеї у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає. Першого квітня 2016 року  мені надійшла відповідь за підписом ректора ДНУ ім. О. Гончара М.В. Полякова, а 19 квітня  – відповідь за підписом головного редактора збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика», професора В.В. Лизанчука. Факт плагіату С. Демченка був визнаний. Як написав В. Лизанчук: «Статтю С.В. Демченка вилучено із збірника «Теле- та радіожурналістика», який розміщений у мережі Інтернет», а ректор ДНУ ім. О. Гончара зобов’язав С. Демченка вибачитися за цей випадок (копії відповідей є у редакції «Майдану»). Таким чином, за факт крадіжки чужої інтелектуальної власності обмежилися номінальним вибаченням, якого, до речі, від пана С. Демченка ані громадськість, ані обікрадений ним пан В. Терін так і не дочекалися. І, напевно, не дочекаються, бо С. Демченку, В. Демченку доведеться вибачатися, не зупиняючись за наступні свої вчинки.

Про вчинки родини Демченків (системну плагіатну діяльність) мною були написані звернення до ректоратів ДНУ ім. О. Гончара, КНУ ім. Т. Шевченка, Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, наукові видання яких друкували плагіатні статті пана С. Демченка.

Так, С. Демченко 2011 року захистив докторську дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій, яка, судячи з автореферату, виконана на катедрі масової та міжнародної комунікації ДНУ імені О. Гончара. Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор Різун Володимир Володимирович, КНУ ім. Т. Шевченка, Інститут журналістики, директор, завідувач катедри соціальних комунікацій. Тема дисертації: Масова комунікація у процесі розбудови громадянського суспільства: історія, теорія, українські реалії (Автореф. дис. … д-ра наук із соц. комунікацій : 27.00.01 / С. В. Демченко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – К., 2011. – 34 с. – укp. http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis64r_81/cgiirbis_64.exe.). Другим опонентом С. Демченка була відомий плагіатор з Донецького національного університету І. Артамонова, яку 2014 року позбавили докторського ступеню за плагіат (http://trv-science.ru/2014/11/04/konets-dela-artamonovoj/). Третім опонентом була Н. Яблоновська, яка 2009 року була одним з опонентів І. Артамонової. Захист був у раді, яку очолював консультант, він же перший рецензент на плагіатну монографію І. Артамонової професор КНУ ім. Т. Шевченка В.Іванов (http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=3184&level1=main&level2=articles).

Мною було перевірено перші шість сторінок автореферату, де обґрунтовуються новизна, основні положення, методи дисертаційного дослідження. Перевірка на текстові запозичення виявила, по-перше, плагіат із автореферату російської дослідниці Бєлової О.С. (Белова О.С.) Массовые политические коммуникации как фактор становления и развития гражданского общества в современной России. // Автореферат на соискание ученой степени кандидата политических наук, Саратов, Саратовский государственный университет им. Н.Г. Чернышевского, 2007 г.

По-друге, плагіат із автореферату української дослідниці Гурьєвої С.А. Типологія сучасної преси Східної України [Текст]: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / Гурьєва Сніжана Анатоліївна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К., 2006. – 18 с.. Ця дисертація виконана у ДНУ. Науковий керівник: Демченко Володимир Дмитрович.

На це моє звернення від шостого квітня 2016 року проректор з наукової роботи КНУ ім. Т. Шевченка В.С. Мартинюк дав 20 квітня  наступну відповідь: «У відповідь на Ваше звернення щодо випадків академічної недоброчесності (вх. №245 «ЕН» від 07.04.2016 р.) повідомляємо, що наведена у Вашому листі інформація прийнята  нами до розгляду і ретельно перевіряється».

Більше жодних  відповідей ні на це, ні на інші мої звернення щодо плагіату С. Демченка та його аспірантки А. Лященко я не отримувала. Хоча термін для відповідей і від ДНУ імені О. Гончара, і від КНУ ім. Т. Шевченка давно збіг.

Свої звернення просто перелічу. З їх повними текстами можна ознайомитися в соціальній мережі FB на сайтах груп «Плагіат» (https://www.facebook.com/groups/plagyat/) та «Вища школа та наука України…» (https://www.facebook.com/groups/261451893969652/) та інших, в яких науково-викладацька спільнота України активно обговорює проблеми та реальні шляхи втілення освітянської реформи.

Звернення від 18 квітня 2016 року: про плагіат статті, яка увійшла до апробаційного списку.  2008 року С.В. Демченко надрукував статтю «Медіа і суверенітет (до питання про вплив глобальної інформаційної революції на статус державної влади) // Поліграфія і видавнича справа. Науково-технічний збірник. – Вип. 2(48). – Львів: Українська академія друкарства, 2008. – С. 52 – 56. Проте ця стаття, яка підписана С.В. Демченко, є плагіатом (простим перекладом) статті знаної у світи російської дослідниці Л.М. Землянової: Землянова Л.М. Медиа и суверенитет (к вопросу о влиянии глобализирующейся информационной революции на статус государственной власти) // Вестник Московского университета. Сер. 10. Журналистика: Науч. журн. – 2004. – №2. – С. 108-121. Посилання на цю статтю пані Л.М. Землянової в статті, які підписана прізвищем С.В. Демченка, немає.

Звернення від 24 квітня .: про плагіат двох статей, які увійшли до апробаційного списку. 2005 року  Демченко С. В. за своїм прізвищем надрукував статтю «Взаємодія масової та корпоративної комунікації в інформаційному суспільстві» (Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. – Том 18(57). – №3. – Серия: Филология. – Симферополь, 2005. – С. 20 – 24, яка в авторефераті в підрозділі «Наукові статті у виданнях, затверджених ВАК України як фахові» заявлена під №3. Проте ця стаття, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, є плагіатом (простим перекладом, калькою) статті російської дослідниці Федотової: Федотова Л.Н. Взаимодействие массовой и корпоративной коммуникации в информационном обществе // Вестник Московского университета. Сер. 10. Журналистика. – 2004. – № 3. – С. 20–31. Посилання на цю статтю чи ідеї та навіть прізвище пані Федотової в статті, які підписана прізвищем С.В. Демченка, немає.

В цьому ж зверненні я навела ще один факт плагіату. 2007 року  Демченко С.В. за своїм прізвищем надрукував статтю «Масова свідомість як складова масової комунікації» (Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. – Том 20(59). – №1. – Серия: Филология. – Симферополь, 2007. – С. 299 – 302, яка в авторефераті в підрозділі «Наукові статті у виданнях, затверджених ВАК України як фахові» заявлена під №12. Проте ця стаття, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, є плагіатом (простим перекладом, калькою) частини статті знаного у світі російської дослідника Прохорова: Прохоров Е.П. Массовое сознание как предмет социологического исследования // Вестник Московского университета. Сер. 10. Журналистика. – 2006. – № 1. – С. 30–46. Посилання на цю статтю чи ідеї та навіть прізвище пана Прохорова в статті, які підписана прізвищем С.В. Демченка, немає.

Звернення від 16 травня 2016 року: про плагіат статті. С.В. Демченком 2008 року у виданні «Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия» надрукована стаття «Політика і влада: два погляди на роль масової комунікації» (Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация Том 21 (60). 2008 г. №1. С.39 – 45. Стаття надійшла до редколегії 14 серпня 2008 року. Перевірка на текстові запозичення в цій статті виявила, що вона є простим перекладом, калькою з російської мови на українську наукових досліджень. 1. Книги 2000 р. відомого російського вченого В.П. Терина «Массовая коммуникация. Исследование опыта Запада». Посилань на цю книгу В.П. Теріна у статті, яка підписана прізвищем С. Демченка, немає. 2. Статті 2002 року відомої російської дослідниці И.Д. Фомичевой «Социально-креативная функция СМИ в свете обществоведческих теорий» (Вестник Московского университета. Сер. 10, Журналистика. – 2002. – N 1. – С. 46-57). Посилань на цю статтю И.Д. Фомичевой у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає. Проте С. Демченко поцупив навіть анотацію статті И.Д. Фомичевой, яка розміщена на сайтах провідних російських бібліотек.

Звернення від 19травня 2016 року: про плагіат статті. С. Демченком 2007 року у виданні «Наукові записки Інституту журналістики: Т. 26 Січень – березень» (Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К.: Видавництво Інституту журналістики, 2007. – 294 с.) надрукована стаття «Медіадискурс та новинні фреймінги (на матеріалі досліджень сучасних зарубіжних комунікативістів)» (Наукові записки Інституту журналістики: Т. 26 Січень – березень. – С. 213-215. Перевірка на текстові запозичення в цій статті виявила, що вона є простим перекладом, калькою з російської мови на українську статті 2006 року відомого російського вченого Л.М. Земляновой «Медиадискурсы и новостные фрейминги (исследования современных зарубежных коммуникативистов)» (Вестник Московского университета: Сер.10:Журналистика. – 02/2006. – N2 . – С.8-19). Посилань на статтю, ідеї, прізвище Л.М. Землянової, у статті, яка підписана прізвищем С.В. Демченка, немає.

Звернення від 28 квітня 2016 року: про плагіат (підрядковий переклад) автореферату кандидатської дисертації А.В. Лященко, яка була виконана в ДНУ ім. Олеся Гончара під керівництвом пана С. Демченка та 2099 року захищена в спецраді Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. Автореферат пані Лященко – це суцільний переклад автореферату російського дослідника Боева Е.И. Реклама как социокультурное явление в системе социальной коммуникации // Автореферат Курск, 2005. – 24 с.

І на додаток звернення до ректорату ДНУ ім. О.Гончара та ЧНУ ім. Б. Хмельницького, (на нього теж відповіді немає) від восьмого квітня нинішнього року: про плагіат (підрядковий  переклад) декана факультету систем та засобів масової комунікації, доктора філологічних наук, професора, заслуженого журналіста України, Володимира Дмитровича Демченка. В.Д. Демченко 2007 року надрукував статтю «Проблема свободи вибору в сучасній глобальній медіакультурі» (Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку. Зб. наук. праць. – Черкаси. – Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2007. – С. 316 – 319). Проте перевірка на текстові запозичення в цій статті виявила, що стаття є простим перекладом, калькою з російської мови на українську статті відомої російської дослідниці Л.М. Землянової: Землянова Л.М. «Проблема свободы выбора в современной глобализирующейся культуре» (Вестник Московского университета. Сер. 10, Журналистика 2005г. – № 1 – С.102-111). Посилань на саме цю статтю Л.М. Землянової, яка просто перекладена на українську мову та просто підписана прізвищем В.Д. Демченка, немає.

Читачі вже, мабуть, зрозуміли, що перед нами факти системної плагіатної діяльності, до якої причетні керівництво та колективи провідних вищих навчальних закладів нашої країни. Як, мабуть, читачі зрозуміли, – перед нами страшне та ганебне явище. Воно водночас свідчить про тотальне фахове невігластво, безсоромність, відсутність елементарних засадничих уявлень про академічну доброчесність і плагіаторів, і тих, хто їх захищає.

Плагіат текстів, який є найбільш розповсюдженим в нашій країні, свідчить про елементарну неспроможність тих, хто відносить себе до науково-освітянської еліти, провести навіть просте наукове дослідження та самостійно сформулювати його висновки. Це призводить до низького фахового рівня спеціалістів, які приходять працювати в усі сфери.

Плагіат свідчить про те, що в Україні немає фахівців-експертів, які здатні виконувати свої безпосередні функції: оцінювання якості робіт.

Те, що керівництво вишів України, науково-викладацька спільнота намагаються уникнути відповідальності за плагіат, свідчить про те, що в нас панує групова змова (корупція).

Це все загальновідомі речі, про які вже не слід й говорити, якщо б вони не призвели до наступного. РФ має всі об’єктивні підстави вважати українську гуманітарну науку, зокрема представників галузі соціальні комунікації (журналістика), недовченими, недофахівцями, невігласами, недогромадянами, а всю Україну – недокраїною. Представники галузі соціальних комунікацій постійно, цілеспрямовано цуплять з відомих, представлених у відкритому доступі російських наукових видань тексти, грабують в інтелектуальному плані знаних та й не зовсім російських вчених, навіть студентів, перекладають їхні роботи на українську мову та друкують під своїми прізвищами. Факти цих системних крадіжок текстів, які, вдаючись до наукових та правових евфемізмів, можна називати плагіатом, некоректними запозиченнями, добре відомі російським вченим та владі. Це дає їм та всій світовій науково-освітянській спільноті, яка вже давно живе у відкритому світі, вважати нашу країну, її керівництво корумпованими з усіма наслідками, які з цього слідують. Провідні університети України, включаючи її перший виш КНУ ім. Т. Шевченка, підтримують та розвивають систему «плагіатної» науки і освіти. Наголошу ще раз. Такий плагіат вже відверто зачіпає національно-державні інтереси України. В сфері журналістики (соціальна комунікація) склалася система «плагіатної науки».

Ми програємо інформаційну війну, бо плагіатори не можуть ані продукувати власні тексти, ані відбивати інформаційні атаки, ані елементарно протистояти тим, кого вони бездумно та безсоромно пограбували.

Ще є один аспект цієї проблеми. Пограбовані російські вчені мають усі підстави вимагати прилюдного вибачення від представників нашої галузі соціальні комунікації (журналістика). Це ще один публічний ляпас Україні на світовій арені. Це остаточна руйнація репутаційного капіталу й перед власними громадянами, які швидко втратили віру в освіту, науку своєї держави.

І така цинічна та руйнівна для держави практика буде продовжуватися до того часу, поки винні в ній не будуть покарані. У нас же вони поважні люди, які обіймають високі посади, відповідають за розробку та втілення науково-освітянських стандартів. Так, згідно наказу МОН України про склад Науково-методичної комісії, яка має розробляти стандарти освіти, до секції журналістики увійшли всі причетні до гучних плагіатних скандалів люди – В. Різун, Н. Зелінська, О. Ткаченко, С. Демченко (http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tgu-www.woa/wa/Main?textid=3597&level1=main&level2=articles).

І наостанок. Колишній проректор з наукової роботи КНУ ім. Т. Шевченка пан Вижва, який п’ять років до позбавлення І. Артамонової ступеня «не бачив» цей плагіат, який рік після позбавлення І. Артамонової ступеня не спромігся притягти до відповідальності тих, хто в спецраді КНУ ім. Т. Шевченка був причетний до цього ганебного факту захисту плагіату, був обраний членом НАЗЯВО (http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/brudna-mitka-_.html).

Одним словом – «Не ложите трубку»

Елеонора ШЕСТАКОВА,

доктор філологічних наук, член міжнародної медіалінгвістичної комісії (від України)

Міжнародного комітету славістів (під патронатом ЮНЕСКО)