Досі не з’ясовані справжні причини цієї депортації. Невже лише “співпраця з німецькими окупантами” та наміри створити єврейську автономію в Криму? Очевидно, московські правителі не могли забути про кілька погромів Москви, які вчинили в минулому кримські татари. Найстрашніший стався 24 травня 1571 року. Щоправда, російські та радянські підручники історії не згадували про ці події та не розкривали їх причин.

 

Девлет-Ґерай

 

445 років тому, 24 травня 1571 року кримський хан Девлет-Ґерай підійшов під Москву. “Знайшовши її покинутою государем Іваном Грозним”, татари підпалили російську столицю відразу в 30 місцях і спалили так, що “в один день погубили багато тисяч людей у вогні й у воді, куди вони, нещасливі, кидалися напівобгорілі.”

 

Сучасник цих подій, німецький авантурник Генріх фон Штаден (Heinrich von Staden) описує цю катастрофу так: “Спочатку татарський хан наказав підпалити потішний двір великого князя – Коломенське – в одній милі від міста… На другий день він підпалив Земляне місто – цілком усі передмістя… За шість годин вигоріли начисто і місто, і Кремль, і Опричний двір, і слободи. Було таке велике лихо, що ніхто не міг його уникнути!.. Одним словом, лихо, що спіткало Москву, було таким, що жодна людина у світі не змогла б того собі уявити! Татарський хан наказав підпалити і весь той хліб, що ще необмолочений стояв по селах великого князя. Татарський цар поврнувся назад в Крим з безіччю грошей та майна і багатьма сотнями тисяч бранців…” ¹.

 

Іван IV

 

 

Англієць Джером Горсей так згадує про подію: “Коли ворог наблизився до великого пишного міста Москви, російський цар втік у день Вознесіння з двома синами, скарбами, двором, слугами й особистою охороною… до укріпленого Троїцького монастиря в 60 верстах. Ворог запалив високу дзвіницю святого Івана, але в цей час піднявся сильний вітер і вогонь, що поширився, протягом шести годин перетворив у попіл усі церкви, палати, побудовані майже цілком із сосни і дуба, як у місті, так і в окрузі на 30 верст. Все перетворилося на попіл; протягом шести годин загинуло кілька тисяч чоловіків, жінок, дітей… Ріка і рови навколо Москви були загачені тисячами людей, навантажених золотом, сріблом, коштовностями, намистами, коралями, браслетами і скарбами, які намагались врятуватися у воді, ледь висунувши поверх неї голови. Однак згоріло і потонуло так багато тисяч людей, що ріку не можна було очистити від трупів протягом дванадцяти наступних місяців… Ті, хто залишився в живих, і люди з інших міст і місць займалися щодня пошуками і виловлюванням на великому просторі кілець, коштовностей, судин, мішечків із золотом і сріблом. Багато так збагатилися. Вулиці міста, церкви, льохи і підвали були забиті померлими і задушеними до такого ступеня, що довго потім жодна людина не могла пройти через отруєне повітря і сморід. Кримський хан зі своїми військами спостерігав цю велику пожежу, зручно розмістившись в прекрасному Симонівському монастирі на березі ріки в п’яти верстах від міста, захопивши награбоване і відібравши багатство в тих, хто устиг врятуватися втечею від пожежі. Хоча пожежа міста принесла їм мало користі, татари задовольнилися цим, повертаючи назад з полоненими і з тим, що встигли награбувати, уникаючи зустрічі з московським царем біля Серпухова…

Московський цар втік подалі з двома синами і скарбом в значне місто, що зветься Вологдою, за 500 верст від Москви, де вважав себе в більшій безпеці” ².

 

Число загиблих перевищило 120 000 осіб. Російський історик Карамзін наводить і зовсім фантастичну цифру… 800 000 жертв. Москва вигоріла вщент, і “не залишилося навіть обгорілого пня, до якого можна було б прив’язати коня”.

 

Через що так заповзявся на Москву кримський хан?

 

У першу половину свого правління (1533–1584) Іван IV Грозний скерував головні свої зусилля на боротьбу з поволзькими татарами. 1552 року штурмом була взята Казань і приєднано до Московії Казанське ханство. Два роки по тому московські війська захопили Астраханське ханство, а 1556 року вся територія ханства увійшла до складу Московського царства.

 

 

Казань і Астрахань Московія підкорила за згодою Кримської Орди. Назвавши себе “молодшими братами” роду Ґераїв, московські князі не просто визнали кримських ханів своїми суверенами, але й отримали підтримку та заступництво Ґераїв, а також визначені права й обов’язки зі “збирання землі золотоординської” у нову єдину державу на чолі зі спадкоємцями роду Чингісідів – Ґераями.

 

Ще дід Івана Грозного Іван III на знак свого васального стану щодо кримського хана присягнув на Біблії на вірність династії Ґераїв. І Московія платила данину Кримському ханству як своєму суверенові до 1700 року.

 

Хоча Іван IV ще з 1547 року став величати себе царем, у московських церквах і надалі продовжували молитися за єдиного царя – великого кримського хана. На другому місці почали згадувати і свого Івана. То можна було очікувати, що наступні дії Москви будуть спрямовані проти Кримського ханства, щоби звільнитись від такої залежності та щорічних данин.

 

Тим паче, що кримці час від часу нагадували васалам про себе, здійснюючи набіги на московські землі. У травні 1555 року Девлет-Ґерай відправив до Івана IV посланника, виражаючи своє бажання укласти договір. Насправді це був просто дипломатичний маневр для того, щоб приховати кампанію проти Москви. До червня хан зі своїм військом наблизився до Тули. Він переміг у сутичці російський аванґард, але, довідавшись про наближення сильного підкріплення з Москви, відступив і повернувся до Криму.

 

Розвідавши підходи до Криму Дніпром, московський уряд вирішив завдати удару. У березні 1556 року воєвода Матвєй Ржевський на чолі загону путивльських козаків підійшов до Дніпра нижче від Черкас. Староста Канева і Черкас, князь Дмитро Вишневецький, не чекаючи дозволу свого сюзерена, великого князя Литовського Зиґмунта Августа, вирішив підтримати дії московитів і скерував групу черкаських козаків на підмогу загону Ржевського. Об’єднане військо спустилося Дніпром до Чорного моря і напало на Очаків, після чого росіяни повернулися до Путивлю.

 

А Вишневецький влітку того ж року побудував на острові Хортиця (нижче Дніпрових порогів) козацький форт. У вересні 1557 року він поїхав до Москви й запропонував свої послуги цареві. Іван IV дарував Вишневецькому російське місто Бєлєв на Оці. У січні 1558-го Вишневецький із загоном російських козаків і московських стрільців був посланий до Перекопського перешийка. Експедиція ніякого ефекту не мала. Цар зрозумів, що будь-який напад на Крим з боку Дніпра вимагає ретельнішої підготовки і добре організованої бази на Запорожжі, яке тоді належало до Литви.

 

У лютому 1558 року Іван IV послав у Вільно до Зиґмунта Августа “сина боярського” Романа Олфєр’єва з пропозицією об’єднатися проти кримських татарів. Але тоді у Москви виникли суперечності з литовцями та поляками щодо Лівонії, які згодом переросли у Лівонську війну. До того ж Московія надовго загрузла у внутрішніх чварах, що увійшли в історію під назвою “опричини”.

 

1561 року Московія одержала так звану “брехливу грамоту” Константинопольського Патріарха, де Івана IV визнали прямим спадкоємцем візантійських імператорів. Після цього стосунки між Московією і Кримом погіршились.

 

Тож 1571 року війська кримського хана вирушили в Московію покарати васала-данника за непокору. Московські полки, як завжди, зустрічали війська татар на рубежах своїх володінь. Але Девлет-Ґерай обійшов війська царя, що стояли на Оці, і пішов форсованим маршем просто до Москви.

 

 

Послухаємо, як про цю подію повідав “батько російської історії” Карамзін: “Хан, озброївши усіх своїх улусників, тисяч сто або більше, з небувалою швидкістю вступив у південні межі Росії… Наблизився до Серпухова, де був сам Іоанн з опричниною… Цар втік!.. у Коломну, відтіля в [Александрівську] Слободу, повз нещасну Москву; зі Слободи до Ярославля, щоби рятуватися від ворога… Іншого дня, травня 24-го, у свято Вознесіння, хан підступив до Москви – і сталося, чого належало очікувати: він велів запалити передмістя… Людей загинуло безліч, більше ста двадцяти тисяч воїнів і городян, крім дружин, дітей і мешканців сільських, що тікали в Москву від ворога; а усіх близько восьмисот тисяч” ³.

 

 

Як пише Карамзін, потім посли Девлет-Ґерая  говорили Іванові Грозному: “Так говорить тобі цар наш:…я скрізь шукав тебе, у Серпуховові й у самій Москві; хотів вінця з голови твоєї: але ти втік із Серпухову, втік із Москви – і смієш хвалитися своєю царською величчю, не маючи ні мужності, ні сорому!.. Знову піду до тебе,.. якщо не зробиш, чого вимагаю, і не даси мені клятвеної грамоти за себе, за дітей і внучат своїх” ⁴.

 

Іван IV (Грозний)

 

 

Тож Іван IV змушений був клястися у вірності своєму суверенові та знову платити данину. А щоби задобрити турецького султана – то й відмовитись від царського титулу й титулу спадкоємця Другого Риму (Константинополя). Хоча зробив він це у досить своєрідний спосіб, який російські історики воліють зображати п’яною потіхою чи виявом безумства.

 

Хоч у 1572 році московське військо під проводом князя Міхаїла Воротинського відбило наступний похід Девлет-Ґерая на Москву, 1574 року Іван IV привселюдно склав із себе титул царя-спадкоємця Візантійської імперії. А царський титул володаря Московії отримав вихрещений касімовський татарин Саїн-Булат (Семен Бекбулатович). Від цього часу Іван Грозний до кінця свого панування (помер він 1584 року) став іменуватися, як і його предки, – московським великим князем. Актом зречення Іван IV продемонстрував Криму й Оттоманській Порті, що він не претендує на першість у роді Чінгісидів, бо й Саїн-Булат, який раніше іменувався «царем Казанським», походив із цього роду. А данину й упоминки платили московські володарі щороку Криму аж до 1700 року.

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Штаден Генрих. О Москве Ивана Грозного. – Москва, 1925 – С. 107, 108.

 

² Записки о Московіи XVI века сера Джерома Горсея. – С.-Петербургъ, 1909. – С. 27, 28.

 

³ Карамзин Н. История государства Российского. – Т. 9. – Гл. ІІІ.

⁴ Там само.

 Ігор МЕЛЬНИК, “Zbruč”

24.05.2016