Це роман «Комо» молодого сербського письменника Срджана Валяревича («мені дуже сподобався цей текст про втечу від країни й від самого себе, тому й захотілося познайомити з книгою українського читача»), поетичну збірку Марка Поґочара «Людина вечеряє в капцях свого батька», яку переклав разом з Аллою Татаренко (по півкнижки). Що ж до дещо епатажної назви, Андрій Любка зауважив: «Нічого страшного в таких назвах нема. Он Андрій Бондар щойно видану «ВСЛ» свою книгу назвав «І тим що в гробах…». Третє з представлених видань, яке гість – подарував Дрогобицькій бібліотеці імені Чорновола, – збірка есеїв про Болгарію, чим вона подібна на Україну й чим різниться від неї ця країна, котра віднедавна вже і в ЄС, і в Нато. Видано книжку в «Бібліотеці ґазети «День», й там є й тексти Любки …
Відтак письменник говорив про нову свою книгу.
– Це збірка оповідань, яку можна назвати й романом, адже всі тексти об’єднані єдиним героєм – самотністю. Її ми часто недооцінюємо, хоча надто часто нам потрібно побути на самоті, щоби або зробити щось важливо, або зібратися з думками, чого не зробити, коли хтось поруч – сказав письменник.
І додав, що писати може саме на самоті, коли ніхто й ніщо не заважає і не відволікає.
«Кімната для печалі» (титульне оповідання завершує збірку) свого роду ювілейна книжка Андрія Любки, адже – сьома в Україні й десята, якщо додати ще й зарубіжні видання.
Останнім часом дедалі більше Любка пише прозу, й як сам зізнається тепер уже й рахунок на користь прозових книг 4:3 – після «Кілера» був авантюрний «Карбід», а тепер – цілком відміна від нього книжка. Хоча б тим, що тут, як і в поетичній збірці «Спати з жінками», немає лайливих слів».
А ще видана вона розкішно, хочеться, перш ніж читати, відчути її на запах, а палітурку з тисненим форзацом – на дотик. Сам письменник зізнається, що з поліграфічної точки зору це – найкраще його видання.
«Кімната для печалі», як і «Карбід», як і перекладні тексти, про які розповідав дрогобицьким читачам кумир молоді, опубліковані на замовлення «Меридіан Черновіц» відомим буковинським видавництвом «Книги ХХІ», з яким Андрій Любка співпрацює вже давно.
В новій книзі – 11 оповідань.
– Мало їх бути 15, але прискіпливий Сашко Бойченко, котрий редагував книгу, порадив чотири зняти. Але йому це ще вернеться – жартує Андрій.
Писалася книга від 20011 року. Починав автор працювати над оповіданнями з «Кімнати…» в Сараєві, а завершував у письменницькій резиденції на острові Ґотланд у Швеції, країні котра його надихнула. На майже безлюдному острові, де обмаль дерев, холодно й тихо, на самоті писав Андрій свої дивовижні оповідання, які так і хочеться цитувати.
Про роботу над книгою, про острів, де найкраще Любці писалося, він розповідає в оповіданні «Чайки над островом».
Що ж до презентованої в нас книги, назва її не випадкова, наголосив автор:
– Я винайняв помешкання, в якому було забагато, як на мене, кімнат. І є одна кімната, яку я не використовую, тобто там стоять мої валізи, там стоїть оця дошка для прасування. В тій кімнаті, де ніхто не живе і вікно зачинене створюється такий дуже особливий запах, зовсім інакший від решти квартири. І мені здалося, що можна було б написати текст про приміщення, як про певний носій інформації, про приміщення, яке важливіше за людину, яка там знаходиться…
Відкриває збірку оповідання «Жінка і сірники», твір про «янгольське кохання» між ліричним героєм та іранкою Симін: «Де вона тепер, ця жінка, що так карколомно змінила моє життя?Із меланхолійної задуми мене вивів маленький хлопчик, що ходив пляжем, пропонуючи кокоси. Я розплющив очі і одразу натягнув сонцезахисні окуляри, бо після години напівсонного мороку пообіднє світло скальпелем різало очі. Кивнув головою малому, витягнув з наплічника п’ять реалів, за які і отримав свіжий кокос із трубочкою в центрі. Вмостившись під парасолькою, я пив приємний своєю прохолодою кокосовий сік і роззирався довкружи…»
Саме це оповідання автор читав на презентації. Й воно викликало чимало запитань. Та, як не дивно, деякі студенти- філологи краще розуміють різницю між автором та ліричним героєм. Хоча дехто з них все ж запитував, чи справді така історія була в житті автора. А ще було питання, що зробив би Андрій, якби зустрівся з такою Симін. У відповідь пролунало :
– Відморозився б, мабуть…
Питали читачі (переважно все ж – юнки) про те, як виникла ідея книги, чому саме така збірка оповідань стала черговою книгою.
– Після «Карбіда» мені захотілося написати абсолютно несподівану книжку – пояснив автор. – І якщо попередня була веселою, авантюрною, кримінальною, то ця меланхолія та ностальгія, своєрідне саудаде і фадо. «Кімната для печалі» за настроєм близька до моїх ліричних поезій, щось ось таке: –
Ти прокинешся зранку в кімнаті для печалі і скажеш: ця твоя здорова їжа колись мене вб’є…
Розповідав письменник і про свою любов до мандрів (до Дрогобичі, до речі, приїхав після перебування в Амстердамі, і про захоплення риболовлею, куди теж їздить сам, адже надто часто потребує тієї самотности, про яку його нова книга.
Були питання, чим є для нього писання. На це Андрій ствердно відповів: це – праця, й надто тяжка й виснажлива.
Небавом Андрій Любка працюватиме в письменницькій резиденції у польському Вроцлаві, де має намір розпочати роботу над новим своїм романом. А присвячений він буде долі,життю, самотності улюбленого поета нашого нещодавнього гостя Овідію. Матеріал для книги автор цьогоріч збирав у Румунії, в різних реґіонах Причорномор’я (нашого також), пов’язаних з цією видатною постаттю, котра певного часу була навіть більш популярна ніж Ісус…
Традиційно презентація в бібліотеці завершилася автограф – і фото сесією, які тривали майже годину, позаяк студентки вишикувалися у чималеньку чергу до свого кумира.
Нагадаємо, організували презентацію полоністичний науково-інформаційний центр імені І. Менька ДДПУ імені І. Франка (керівник Віра Меньок) та Дрогобицька міська бібліотека імені Чорновола (Людмила Литвин і Галина Михайляк) за сприяння та підтримки «Локалю на Панській» (в меню закладу, зауважив гість, я ще й є фахівцем з літератури та культури Балкан, є також і балканські страви). Організатори та Андрій Любка щиро вдячні власникові «Локалю…» Роману Тимофієву за постійну підтримку літературних і мистецьких імпрез і ініціатив.
Леонід ҐОЛЬБЕРҐ,
Андрій ЮРКЕВИЧ.
Світлини Леонід Ґольберґа