Рід власника вілли Яна Нєвядомського походить від шляхетської гілки Яцка Нєвядомського (лінія Владислава Нєвядомського), якому належав так званий “одноногий герб” Прус Нєвядомських. Батько Яна Нєвядомського Антоній Нєвядомський був відомим самбірським пекарем, який до середини ХІХ сторіччя зберігав традицію ранньомодерного пекарства.

Ян Нєвядомський народився 24 березня 1840 року вСамборі (раніше нам не було відомо про його приватну рукописну хроніку, відтак існувала помилкова версія про дрогобицьке походження родини). Авторам розвідки, на жаль, не вдалось з’ясувати повної інформації про його юнацькі роки. Однак, достовірно відомо, що упродовж 1847 – 1854 роках Ян Нєвядомський навчався в самбірських школах. 1956 року юнак закінчив другий  клас самбірської гімназії, щоправда, як зазначає сам Ян Нєвядомський у власноручній хроніці, «я не мав таланту до науки». Відтак він полишає гімназію і розпочинає навчання ремесла пекарства при пекарні свого батька. У лютому 1856 року Ян Нєвядомський розпочав свою «ремесляну подорож по світу» з метою отримання доброго фаху пекаря. Відтак, пішки він вирушає до Львова, де працював помічником пекаря. Згодом він вирушає до Станіславова (Івано-Франкцівська), Чернівців і  доходить аж до міста Гурагумори, що на півночі Румунії в повіті Сучава. Властиво в румунському місті Ян Нєвядомський працював у відомого пекаря Горварта. Після Великодніх свят Ян Нєвядомський вирушив до Трансільванії у місто Клаузенбурґ (чеською Колошвар), де вперше отримав постійне місце праці. Через деякий час молодий пекар дістався Карлсбурґа, далі до міста Банат, і довгий час працював у поселенні «Deutschbokschan».

1859 року Нєвядомський повертається до Самбора, де у родичів прожив якихось десять  місяців. 1860 року Ян Нєвядомський вирушає до Бережан, де працює у місцевій пекарні на посаді укладника. Наступного 1861 року він  працював у одній із львівських пекарень.

Коли Янові  Нєвядомському виповнилось,  віере н б брав активну участь у визвольному повстанні польського народу 1863 – 1864 років, спрямованому проти влади російської імперії. У цей час Ян Нєвядомський отримав військове звання капрала першої компанії карабінерів. Будучи в числі півторатисячної армії польських солдат, капрал Нєвядомський брав участь в кампаніях, які велись на території Ведлинського та Лопатинського (нині Радехівський район на Львівщині) лісів, також у здобутті Радзивилова, а згодом  і у боях за міста Броди, Золочів та Львів. 1864 року підрозділ Яна Нєвядомського передислокували у .Самбір, тут було проведено розквартирування солдат, після якого він повернувся до Дрогобича.

1864 року, під  час курортного сезону Ян  Нєвядомський працює рахунковим при пекарні Полякевича у Трускавці.

25 листопада 1864 року  Ян одружився із Аполонією з Ричайликів, дочкою Миколи та Юлії зі Стоцьких, які мешкали  в Стебнику. Власна сім’я Яна  Нєвядомського не була великою, позаяк у шлюбі із Аполлонією Нєвядомською (1845 – †1911) народилася лише донька Ванда-Францішка (10.091865 – †7.01.1951). Після народження доньки Ян Нєвядомський вирушає до Дрогобича, де викупив у місцевої мешканки  Облочинської міську пекарню.

Першого листопада 1870 року  Ян Нєвядомський вирушив до дрогобичанина Францішека Пфлянцена, у якого своїм коштом побудував пєц і впорядкував пекарню. 1875 року  пекар купує в Дрогобичі приватну садибу у Францішки Криницької та Францішки Ножанської. За словами Я. Нєвядомського садиба була настільки запущеною, що йому понадобилося багато часу та коштів аби впорядкувати будинок. Від 1876 року, коли пекар разом із сім’єю почав жити у власному будинку його справи почали рухатися краще, як говорив Ян Нєвядомський «я почав підноситися в гору». Приблизно наприкінці  70-х років  ХІХ століття  Нєвядомський долучився до будівництва «Ощадного Товариства» (сьогодні центральне відділення Ощадбанку), де після фінансових офшорів Ф. Пфлянцера змушений був посісти посаду  директора. Рятуючи з усіх сил інституцію від боргів, Ян Нєвядомський перетворив її на найбільш стабільну фінансову структуру міста. За це у 1898 р. колектив Товариства організував на честь Яна  Нєвядомського урочистості на честь 25-го ювілею директора.

Свою політичну кар’єру Ян Нєвядомський почав здобувати в рядах місцевої пропольської “саської партії”, найменування котрої походило від прізвища шляхетського роду Сас, керованої у 1879 – 1887 роках бургомістром Віктором Сас Блажовським. Протягом 1879 – 1882 років  Ян Нєвядомський обіймав посаду четвертого асесора в ґмінній раді дрогобицького магістрату. Від  1882 до  1885 року  Ян Нєвядомський входив до числа групи від міської ґміни, яка працювала при Дрогобицькій повітовій раді.

1885 року Ян Нєвядомський керував усіма фінансовими операціями грандіозної програми прокладання міських каналізацій. У травні 1885 року  на вулиці  Трускавецькій, неподалік залізничної станції Дрогобич-Трускавець, Нєвядомський відкрив єдиний в окрузі приватний комплекс відпочинку холодних ванн та отеплених  басейнів з душем, пристосованих до купань в літній час.

У вересні 1888 року  Ян Нєвядомський рішенням цісарсько-королівського намісництва був призначений на посаду асесора ґмінної ради. Наприкінці  80-х оків  ХІХ століття  Ян Нєвядомський навіть очолював товариство дрогобицьких майстрів № 4 (“Grupa IV. samoistnych rękodzielników miasta Drohobycza”), був майстром цього ремісничого об’єднання, до якого входили пекарі, м’ясники, кондитери тощо.

Від серердини 80-х років  ХІХ століття  Ян  Нєвядомський був власником невеликої пекарні у Дрогобичаі. Після того, як 1900 року  він придбав окрему садибу на Війтівській горі для нового приміщення пекарні, його ремесло стало найбільшим у реґіоні, а самі цехи були оснащенні найсучаснішим паровим обладнанням, про час заснування якої поки що немає докладної  інформації. Пекарня забезпечувала хлібом Дрогобич, Трускавець та Борислав. До традиційного асортименту пекарні входили віденське печиво, хліб житній, великий хліб “Ґрагаба”, польські та цісарські булки, рогалі тощо. Станом на 1906 рік дрогобицький пекар Ян Нєвядомський був внесений до числа найприбутковіших підприємців міста, посідав серед пекарів Дрогобича почесне друге місце, після пекаря Юліана Боруцького (третє і четверте місце розділяли пекарні Йозефа Райфа та Мойсея Трухмана).

Новим політичним середовищем, в якому Ян Нєвядомський зумів реабілітувати себе перед довірою міщан, після своєї невдалої участі у “саській партії” була його робота в уряді бургомістра Владислава Шайни. 1905 році  в Я. Нєвядомський обіймав  у магістраті посаду другого заступника бургомістра (першим  був Якуб Файєрштайн). 1904 року . Нєвядомський долучився до надання земельного наділу для будівництва нового шпиталю в Дрогобичі. Того ж таки  1905 року Яна  Нєвядомського було обрано бургомістром Дрогобича, на цій посаді  працював до 1907 року,  коли погіршилося здоров’я. Однією з найбільших заслуг Яна  Нєвядомського є реконструкція костьолу св. Бартоломея, також уміле  лобіювання інтересів різних національних громад Дрогобича, сприяло його ви окому авторитету серед мешканців, повага яких відобразилася у наданні Янові Нєвядомському звання почесного громадянина міста.

1906 рік став піком політичної кар’єри ліберала Яна Нєвядомського. Однак в цей час на його політику постійно тиснула корумпована партія так званої “вовчої групи” Якуба Файєрштайна, яка намагалась зорганізувати в своїх руках усі важелі влади. Очевидно, саме після Яна Нєвядомського розпочалась нова ера в політиці міста, конкуруючі манери якої згодом призвели хоч і не до “затяжних” (1887 р.), проте вже надто “кривавих виборів” 1911 року.  Вибори 1908 року  Ян Нєвядомський “свідомо” програв молодому дрогобицькому політику та нафтовому магнату Раймунду Ярошу, який серед усіх вирізнявся врівноваженістю та освіченістю. Тогочасна преса подейкувала, що Раймунд Ярош прийшов до влади штучним методом, банально усунувши від влади чесного громадянина  Яна Нєвядомського. Згодом преса часто порівнювала урядування цих двох представників нової та старої епохи, зокрема в плані вкладання бюджетних коштів в надсучасні проекти, пов’язані з видобутком бориславської нафти та мінеральних трускавецьких вод.

Ян Нєвядомський помер  наприкінці  серпня 1914 року  З настанням цієї тривожної, для всього міста новини, Раймунд Ярош зібрав членів ради магістрату на поминальну нараду, присвячену пам’яті Яна Нєвядомського, пам’ять якого вшанували  хвилиною мовчання. Згодом Раймунд Ярош виступив з короткою прощальною промовою, в якій перелічив чималі заслуги Яна  Нєвядомського перед громадськістю міста. Було висловлено співчуття родині Нєвядомських та прийнято рішення, що вразі згоди родини Нєвядомських магістрат повинен повністю профінансувати похорон відомого політика та підприємця. Під час похорону Я. Нєвядомського зібрався кількатисячний супровід трьох національних громад, які від костьолу Св. Бартоломія проводжали Яна Нєвядомського в останню подорож. Похований Ян Нєвядомський поряд зі своєю дружиною Аполонією на одному з найстаріших цвинтарів м. Дрогобича, який знаходиться по вул. Трускавецькій.

Пам’ять міста Дрогобича про бургомістра Яна Нєвядомського було увічнено золотим написом на його надгробній плиті: “Szczesliw kto do tej zawinie przystani, lek co nie zmrozi bol serce nie zrani, próżen trosk wszelkich u wieczności proga, staje by dzilić wiecznie szczescie Boga”.

 

Будівництво та архітектурний стиль вілли Яна Нєвядомського

Про місце розташування старого будинку родини Нєвядомських у ХІХ сторіччя  нам, на жаль, поки що не вдалось віднайти достовірних фактів, оскільки будинок Криницької-Ножанської сьогодні потрібно ще локалізувати. Однак, на думку журналіста  Романа Пастуха будинок міг знаходитись поблизу пекарні Я. Нєвядомського по вул. Війтівська Гора.

Новий будинок Ян  Нєвядомський вирішив збудувати на початку вул. Жупної, оскільки вільне вигідне місце знаходилось неподалік Площі Ринок, Ощадного Товариства та магістрату, в якому на початку 1900-х років  він працював на посаді другогого заступника бургомістра. У власній хроніці Нєвядомський зазначив, що місце  для будови нової вілли він обрав невипадково, оскільки перед тим тут розташовувалася «давня реальність».

Зауважимо, що будівництво вілли було розпочато та завершено в період важкої економічної кризи, яка тривала в Дрогобичі впродовж  1900 – 1905 років, а це вказує на чималі статки Невядомського . З кадастрової карти 1886 року  дізнаємось, що місце, де сьогодні знаходиться вілла, у другій половині  ХІХ ст. було порожнім і формувало невелику площу на перетині  теперішніх вулиць Жупної, Данила  Галицького, Юрія  Дрогобича та Замкової  Гори.

Варто також зазначити, що вулиця  Жупна на той час вирізнялася своєю особливою “непривабливістю” серед усіх вулиць Дрогобича. Дрогобицька “Газета Наддністрянська” із сарказмом системно повідомляла “світлий магістрат” про забрудненість та небезпеку цієї вулиці для перехожих. Дорога вулиці була позбавлена шутру, внаслідок чого тут постійно утворювались болота та калюжі. Крім того 1884 року тут відкрив свою крамницю з продажу будівельного дерева такий собі добродій  Гайнберґ. Склад дощок цієї крамниці розташовувався на території дороги, загороджуючи комунікаціям вулиці та можливим обвалом на перехожих. Після того, як 12 червня 1884 року  17 дощок впали на дітей, серед яких був син п. Гутовича, син п. Вишенського та син п. Тжасковського, преса “засипала” магістрат новими докорами, вимагаючи прийняття для власника фірми необхідних приписів . Однак, вже десятого  серпня стався ще один неприємний випадок на тій же вулиці, коли дружина фактора Йозефсберґа впала в колодязь, і хоча її порятував тесляр Ян Мольтер, ситуація із ще одним небезпечним місцем так і не була виправлена.

1902  року  дозвіл на будівництво вілли Яном  Нєвядомським все ж було отримано. В період від  1892 до  1914 року в Дрогобицькому магістраті головним інженером та архітектором міста працював Франц Єллонек (Єльонка), за підписом якого було оформлено всі необхідні дозволи на будівництво вілли. Нез’ясованим залишається питання авторства планування та будівництва самого будинку. Можна припустити, що проект міг виконати сам Ф. Єллонек, оскільки в цей час у Дрогобичі практикувалось будівництво приватних вілл штатними архітекторами міста. Наприклад, у 1884 – 1885 роках  будівництвом та реконструкцією приватної вілли Вердінґера займався архітектор міста Адам Берський. Однак, практика архітектурної забудови приватних вілл Дрогобича, Трускавця та Борислава на початку  ХХ ст. була представлена широким колом імен архітекторів, кожен з яких цілком можливо міг бути потенційними будівничим вілли Я. Нєвядомського. Наприклад, у 1890 роках  в Дрогобичі широко розрекламованими були послуги приватного архітектора-будівничого Йозефа К. Тилка. Відтак, питання авторства проекту будинку Яна  Нєвядомського залишається відкритим і потребує спеціального дослідження.

1903 року  будівництво двоповерхової вілли з мансардою було завершено, цього ж року їй було присвоєно адресу вулиця  Жупна, 2 (сьогодні вулиця  Жупна, 4). Для вілли характерним є наріжний тип забудови (на розі вулиць) в поширеному на той час архітектурному стилі історизму, який проникав в Галичину разом із поширенням віденської, берлінської та французької архітектурної моди. Для цього архітектурного стилю характерною є тенденція копіювання архітектурних форм минулих епох (часті відображення веж та ін. На думку Христини Харчук, такого типу вілли інколи можна зарахувати до архітектурного стилю модерн з ознаками історизму, який був поширений у 1895 – 1920 роках.  Ці  вілли будувались значно більшими за розмірами ніж вілли “чистого” історизму. Для “модерн-історизму” характерні дво-, іноді триповерхові будівлі, переважно з мансардами або мансардовими та цокольними житловими поверхами. Такого виду вілли нараховували, як правило, по 18 – 25 кімнат. На думку львівського краєзнавця Ігора Мельника, такому типу приватних вілл часто були притаманні ознаки стилю піттореск (мальовничий історизм).

З південного рогу вілли Я. Нєвядомського було запроектовано двоповерхову чотирикутну вежу зі шпилем. Кожен поверх вежі містить одне  вікно, яке об’єднує фронтальну віконну лінію кожного поверху в єдину композицію. На рівні другого поверху, зі східної та західної сторін вежі, містяться дві  ніші з античними скульптурами. Подібні скульптури вважались покровителями будинків. Зазначимо, що у цей час в Дрогобичі подібні скульптури виготовлялись фірмою каменяра Яна Страньського (вулиця Завіжна). Права скульптура вежі пошкоджена. ЇЇ зображення найповніше асоціюється із образом римського бога Меркурія (у Грецькому пантеоні ідентифікувався з богом Гермесом) – в давньоримській міфології спочатку був покровителем хлібної справи, а згодом покровителем торгівлі (роздрібного продажу, крамарів тощо). До його атрибутів належать  жезл кадуцей (на скульптурі вілли не зберігся), крилаті шлем і сандалі, а також мішечок з грошима. Врешті образ скульптури цілком відповідає пекарському ремеслу Яна Нєвядомського.

Образ лівої скульптури, за спостереженнями джерелознавця, кандидата історичних наук  Світлани Зінченко має близькість до бога Аполона (подібний зберігся у львівській віллі Кузицького). В принципі версія про бога Аполона співпадає із іменем дружини Яна Нєвядомського. Врешті з хроніки родини дізнаємося, що в часі будівництва Аполонія страждала на розумові розлади. Врешті Ян Нєвядомський занотував свої неймовірні переживання з цього приводу. Відтак, цілком ймовірно міг увіковічнити пам’ять про дружину саме у формі скульптури.

Більш правдоподібною є версія про скульптуру римської богині Фортуни, яка за римськими віруваннями приносила людям щастя і добробут. Відтак цілком могла бути опікуном родинного вогнища та бізнесу Яна Нєвядомського.

Над другим поверхом північно-східної сторони вілли знаходиться невелика одновіконна (однокімнатна) мансарда зі шпилем та дерев’яним причілком полігональної форми, який підтримується арковим прозорим каркасом.

Нижче мансарди (другий поверх) знаходиться кам’яний балкон із трьома барельєфними консолями із зображенням лева. Два вікна балкону оздоблені кам’яним рослинним декором. Вище цього декору знаходиться пам’ятне зображення з написом “1903” – рік завершення спорудження  вілли. Простір між і над вікнами другого поверху оздоблено прямокутними керамічними вставками. Всі інші вікна будинку оточені сецесійним декором, виконаним з гіпсу та каменя. Усі вікна будинку прямокутної форми, окрім парних вікон, які розташовані нижче балкону і мають форму арок.

Між вікнами першого та другого поверхів знаходиться кам’яний барельєф, який тягнеться переривчастою лінією по периметру всього фасаду вілли.

Дах вілли перекритий керамічною черепицею, котра майже повністю збереглась до наших днів. Добре збереженими залишаються також дерев’яні кронштейни та карнизи.

На жаль, у зв’язку із частими внутрішніми перебудовами та поступовим перетворенням вілли у 40-х – 50-х роках  минулого століття на багатоквартирний житловий  будинок, для сучасників залишилось небагато фрагментів первісного інтер’єру. Наприклад, у житловому під’їзді будинку, який сьогодні знаходиться зі сторони внутрішнього дворика, було виявлено фрагмент декоративної плитки. Тут також добре збереглись дерев’яні сходи, які ведуть на другий поверх вілли. У новозбудованому під’їзді, що знаходиться зі сторони північно-східного фасаду вілли, на стелі частково зберігся ліпний рослинний декор. Зазначимо, що саме цей під’їзд зруйнував історичний вигляд будинку (сьогодні тут знаходиться приватна фірма “Європласт”).

1903 року  вілла Яна  Нєвядомського вирізнялася серед тогочасної центральної частини міста, яка була заповнена однотиповими сецесійними кам’яницями житлового та офісного призначення. Своє розташування у центральній частині Дрогобича вілла зберігає і сьогодні, будучи однією із найбільш повно збережених у своїй первісній архітектурно-просторовій структурі ХІХ – поч. ХХ ст. Віллу Я. Нєвядомського з боку кварталів вулиць Данила  Галицького та Гончарської  оточують чиншові забудови ХІХ – ХХ ст. (одно-, дво- та триповерхові будинки, які в свою чергу розташовані впритул).

На поч. ХХ століття  інженери міста почали інтенсивно застосовувати нові досягнення науково-технічного прогресу для вдосконалення фасадного облаштування вулиць та будівель центральної частини. 1904 року східний фасад та інтер’єр вілли Яна  Нєвядомського були під’єднані  до системи газового освітлення, яке складалося зі спеціальних газових ламп, які вмонтовувались у зовнішні стіни будинку та стелі кімнат. Як правило, внутрішнє освітлення кімнат забезпечувала одна лампа. У березні 1909 року  самбірсько-дрогобицька газета “Тиждень” повідомила про радикальну модернізацію цієї системи освітлення дрогобицьким магістратом. Під час цієї програми замість традиційного одного старого пальника, який доволі швидко виходив з ладу, у кожну газову лампу вмонтовували більш витривалі два пальники. Крім того, в систему освітлювальних ламп додавався спеціальний рефлектор, який міг керувати потужністю світла. Зовнішні лампи кріпились до стін вілли спеціальними металевими кронштейнами, які вміщували газову трубу та утримували плафон.

Однією із технічних переваг вілли Я. Нєвядомського була близькість до центральних каналізаційних систем, які в 1885 – 1886 роках  були прокладені на  вулиці Яґелонській (нині Данила  Галицького) інженером Адамом Берським. Каналізація будинку з’єднувалась із центральною системою спеціальним колектором, який досі знаходиться у дворику вілли.

У підвальному приміщені своєї вілли Я. Нєвядомський відкрив власний хлібний магазин, який 1910 року  вже продавав печиво,  яке постачав спеціальний хлібний караван з вулиці  Війтівська Гора, де знаходилась пекарня Яна  Нєвядомського. У телефонному довіднику від 1912 року  зазначено про існування в магазині та пекарні телефонної лінії зв’язку, яка на той час дозволяла проводити розмови навіть із Віднем, Варшавою, Краковом та іншими містами Європи. За телефонним номером 54 було зареєстровано прізвище Яна Нєвядомського: а) магазин, вул. Жупна, 1. 2 (крамниця); б) пекарня, вулиця  Війтівська гора 1. 34 а. Недарма, вже в часи Бруно Шульца віллу Яна Нєвядомського дрогобичани почали називати “будинком пекаря”.

Пропонований вище опис дозволяє констатувати факт, що станом на 1910 – 1912 роки, серед майже трьох тисяч дрогобицьких будинків вілла Нєвядомського була однією із найбільш комфортних та престижних, виконуючи одночасно житлову та комерційну (підприємницьку) функції.

Історія вілли у міжвоєнний та окупаційний періоди поки що залишається білою плямою. Однак, про її долю в післявоєнний час частково дізнаємося із архіву ДМБТІ.

Перші докладні оціночні та інвентаризаційні акти та обміри будинку були розпочаті в 1940-х роках минулого століття. Оціночний акт 1946 року  чітко розподілив віллу на два приміщення: цегляний будинок, який тоді оцінювався на суму 176 707 рублів та підвал, реальна ціна якого становила 10 155 рублів. Відтак загальна ціна вілли становила 186 862 рублів.

23 жовтня 1946 рокубуло складено генеральний план будинку, який складався з трьох окремих планів: підвалу, першого поверху та другого поверху. Дані обмірів 1946 року  були погашені 1971 року, коли очевидно було проведено нові обміри.

Станом на 29 липня 1950 року . загальна ціна вілли, разом із двома додатковими тамбурами  200 290 рублів.  Подібне переоцінювання відбулось 15 грудня 1959 р. 17 грудня 1959 р. технік Є. Калічак провів технічний огляд вілли Яна  Нєвядомського, під час перевірки не було виявлено жодних дефектів споруди. Подібні акти укладались також 12 листопада 1969 р., 18 грудня 1970 р., 19 жовтня 1971 р. Станом на 1970 р. загальна площа житлового приміщення складала 220 м3.

Сьогодні перший та другий поверх вілли Я. Нєвядомського в основному виконують функцію житла, лише на першому поверсі знаходяться адвокатська контора та фірма “Європласт”. Підвальне приміщення і надалі приносить прибутки своїм власникам, зберігаючи давню традицію чесної торгівлі: на поч. ХХ ст. – хлібний магазин, в радянський час – відома дрогобицька кнайпа “Мисливський погрібець”, згодом тут діяла модерна кнайпа – “Поганий кіт”  тощо.

Таким чином архітектурний стиль історизму вілли Яна  Нєвядомського досі не має аналогів серед забудов Дрогобича. Оригінальний наріжний тип забудови вілли додає рогу вул. Жупної та Ю. Дрогобича вишуканості та оригінальності, як у плані архітектурно-просторового вирішення, так і в концепції гармонійного поєднання з просторовим оточенням, створюючи на протязі більше ста років незабутнє враження на кожного, хто хоч раз відвідав Дрогобич. Невипадково зображення вілли на початку ХХ ст. часто з’являлися на виданнях поштових листівок відомих книгарень Ю. Пільпля, Л. Розенштейна та фотографа В. Руссо, репрезентуючи та поширюючи тим самим культуру Дрогобича доби Ґабсбурґів.

Богдан ЛАЗОРАК,

кафедра давньої  історії України та спеціальних історичних дисциплін

ДДПУ ім. І. Франка,

Тетяна ЛАЗОРАК,

магістр педагогічної освіти, викладач кафедри економічної кібернетики

Повний текст статті див. у: Лазорак Б., Лазорак Т. Приватна вілла бургомістра і пекаря Яна Нєвядомського в Дрогобичі // Наша спадщина: науково-популярний журнал. – № 4(6). – Львів, 2015. – С. 25-30

Від редакції:

А нині і влада і громада мовчать, «бо благоденствують», а один з накрасивіших модерних будинків у центрі Дрогобича на свій смак (радше «несмак») з мовчазної згоди нашого відділу архітектури новобагатьки руйнують і перебудовують. І ця будівля – не перша жертва дрогобицького архітектурного волюнтаризму та будівельної сваволі. Якщо й далі так триватиме – не буде що в місті подорожнім показувати.

Чи колись збагне все це наша влада, до якої котре звертаємось: припиніть цю вакханалію та наругу над пам’яттю історією міста.