У Конвенції підтверджується, що ґеноцид, незалежно від того, відбувається він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права і проти якого учасники Конвенції зобов’язуються «вживати заходів попередження і карати за його вчинення» (стаття 1). Головна відповідальність за попередження і припинення ґеноциду покладається на державу, в якому цей злочин вчиняється.

На Всесвітньому саміті 2005 року глави держав і урядів одностайно  підтвердили, що «кожна держава зобов’язана захищати своє населення від ґеноциду, військових злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людяності». Вони ухвалили, що міжнародне співтовариство має у відповідних випадках надавати державам допомогу в розширенні їх можливостей щодо захисту населення до початку криз і конфліктів. До того ж  глави держав і урядів підтвердили, що, якщо та чи інша держава «явно виявиться не в змозі» захистити своє населення від чотирьох зазначених злочинів, міжнародне співтовариство готове зробити колективні дії через Раду Безпеки і відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Три основні аспекти концепції обов’язків захисту були передбачені в Підсумковому документі Всесвітнього саміту 2005 року і остаточно сформульовані в доповіді Генерального секретаря з реалізації відповідальності щодо захисту 2009 року. Політичне зобов’язання, взяте на себе державами-членами в 2005 році, спирається на норми міжнародного права, включно з Конвенцією про ґеноцид.

У вересні 2015 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила  проголосити дев’яте  грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочину ґеноциду, вшанування їхньої людської гідності і попередження цього злочину (A/RES/69/323). Дату було  обрана тому, що цього дня  1948 рокуі було ухвалено  Конвенцію про запобігання злочинові ґеноциду і покарання за нього.

Мета цього Дня – підвищувати обізнаність про Конвенцію щодо попередження злочину ґеноциду і покарання за нього.

Ухваленням названої  резолюції без голосування, все 193 держави-члени тим самим підтвердили, що кожна окрема держава відповідальна за захист свого населення від ґеноциду, що така відповідальність передбачає попередження цього злочину, в тому числі підбурювання до нього.

Деякі факти про ґеноцид за останні 100 років:

1932-1933 – Йосип Сталін і Радянський Союз створюють штучний голод в Україні після того, як народ протестує проти нав’язаної системи управління земельними ресурсами, відомої як “колективізація”, яка вилучає з приватної власності сільськогосподарські земелі і примушує людей до роботи виключно в радянських колективах. За деякими оцінками 25,000-33,000 чоловік вмирають кожен день. Загалом Голодомор забрав близько десяти  мільйонів життів.

Грудень 1937 – січень 1938 – Японська імператорська армія марширує в Китаї і вбиває, за історичними оцінками близько 300000 китайських солдатів і цивільних осіб. Десятки тисяч людей піддаються зґвалтуванню перед смертю.

1938-1945 – нацистська Німеччина вважає  єврейське населення расово неповноцінним і загрозою для своєї раси. Винищує  шість мільйонів євреїв в Німеччині, Польщі, Радянському Союзі, інших країнах Європи Європі під час Другої світової війни.

1975-1979 – злочини лідера червоних кхмерів Пол Пота, щоб перетворити Камбоджу в комуністичне селянське господарство. Ґеноцид веде до загибелі до двох мільйонів чоловік від голоду, примусової праці та страт.

1988 – іракський режим Саддама Хусейна призводить до нападів на цивільних осіб, що залишилися в “заборонених” областях. Атаки включають застосування іприту і нервово-паралітичних  речовин і призводять до загибелі приблизно 100000 іракських курдів.

1992-1995 – Югославія, на чолі з Президентом Слободаном Мілошевичем, нападає на Боснію після того, як вона оголошує  свою незалежність. Близько 100 000 чоловік – більшість з яких є мусульманами, або боснійцями, – вбиті в ході конфлікту. Відомі факти  масових  страт чоловіків “бойового віку” і масові зґвалтування жінок.

1994 – У Руанді, за оцінками, вбито понад 800000 цивільних осіб, в основному з етнічної групи тутсі. Вони гинуть протягом трьох місяців.

2003 – у реґіоні Дарфур в Судані, за оцінками, 200 000 до 500 000 чоловік гинуть.

Серпень 2014 року – так званий «ІГІЛ» руйнує і атакує північне іракське місто Синджарі, реґіон релігійної групи єзидів. 500 осіб було вбито, 70 дітей померли від спраги, жінки були продані в рабство ІДІлівцям.

Січень 2016 – За даними доповіді Організації Об’єднаних Націй, ISIS, як вважають, тримає більш ніж 3500 людей в якості рабів, більшість з яких складають жінки і діти з громади езидів і та інших меншин.

Джерело: un.org