Однак сьогодні сталося диво: маленький ошатний і теплий Жидачів мене привітно огорнув своїми обіймами.
Як виявилося, дуже легко орієнтуватись там де є вказівники, докладна туристична інформація мало не на кожному кроці і чудові перехожі, які не тільки радо підкажуть і покажуть, як знайти цікавинки міста але і проведуть маленьку екскурсію.
Жидачів. Місто між рікою Стрий і болотом, таке компактне і затишне .В ньому все плавно перетікає одне в друге.
За годину прогулянки я вже знаю, де знаходяться військкомат, бібліотека, музична школа, міська рада й районна адміністрація. Відтак перейшлася алеєю Героїв, де на честь Небесної сотні висаджено сто кущів ялівцю, вийшла до відділення Пенсійного фонду, знайшла відділ РАГС.
Далі цією ж вулицею шпиталь і поліклініка, й усе це прикрашає маленький парк з фонтанчиком, дуже гарний костьол Успіння Богородиці (ХVII сторіччя), з дивовижним порталом, велика блакитна православна церква і незвичний єврейський цвинтар з якого відкривається чудовий краєвид: біле болото, притрушене снігом.
І стало мені прикро й водночас цікаво: чи в моєму старовинному Дрогобичі випадковий мандрівник зумів би все знайти і побачити за одну годину?! Хоча ні, давайте за дві, все ж він більший за Жидачів.
Як зорієнтуватись чужій людині в Дрогобичі, – уявлення не маю.
Коли я зупинялась біля табличок, то перехожі самі запитували, що я шукаю і радо пропонували допомогу…
Відкривати для себе нові міста великі й маленькі дуже цікаво і просто, коли навіть можновладці дбають за те, щоб ти, подорожний, почувався затишно і привітно у їхньому місті.
Фото з телефону (опановую мобільну фотографію: а то вже всі вміють, то і я не хочу відставати від «моди»).
Маша ТЯЖКУН – для “Майдану”
