Однак сьогодні сталося диво:  маленький ошатний  і теплий Жидачів мене привітно огорнув своїми обіймами.

Як виявилося, дуже легко  орієнтуватись там де  є  вказівники, докладна туристична інформація мало не на кожному кроці  і чудові перехожі, які не тільки радо підкажуть і покажуть, як знайти цікавинки міста але і проведуть маленьку екскурсію.

Жидачів. Місто між рікою  Стрий і болотом, таке компактне і затишне .В ньому все плавно перетікає одне в друге.

За годину прогулянки я вже знаю, де знаходяться  військкомат, бібліотека, музична школа, міська рада  й районна адміністрація. Відтак перейшлася алеєю Героїв, де на честь Небесної сотні висаджено сто кущів ялівцю, вийшла до відділення Пенсійного фонду,  знайшла відділ РАГС.

 

Далі цією ж вулицею шпиталь і поліклініка,  й усе це прикрашає маленький парк з фонтанчиком, дуже гарний костьол Успіння Богородиці (ХVII сторіччя), з дивовижним порталом,  велика блакитна православна церква і незвичний єврейський цвинтар з якого відкривається чудовий краєвид:  біле болото, притрушене снігом.

І стало мені прикро й водночас цікаво: чи в моєму старовинному Дрогобичі випадковий мандрівник зумів би все знайти і побачити за одну годину?!  Хоча ні,  давайте за дві, все ж він більший за Жидачів.

Як зорієнтуватись чужій людині в Дрогобичі, –  уявлення не маю.

Коли я зупинялась біля табличок, то перехожі самі запитували,  що я шукаю і радо пропонували допомогу…

Відкривати для себе нові міста великі й маленькі дуже цікаво і просто, коли навіть можновладці  дбають  за  те, щоб ти, подорожний,  почувався затишно і привітно у їхньому місті.

Фото з телефону (опановую мобільну фотографію: а то вже всі вміють, то і я не хочу відставати від «моди»).

Маша ТЯЖКУН – для “Майдану”