Я ще не визначив для себе, як я відношусь до цього свята, чи “свята”.

З однієї сторони привід для святкування є, і праця ніби завжди була в респекті, і історія свята прослідковується чітко-позитивна. Але й тхне совком, що аж не можу, надто вже в’їлись в мою дитячу, ще за тих часів, свідомість, слогани типу: МИР-ТРУД-МАЙ! І асоціативний ряд миттєво відносить мене на парад в честь першого травня, на площу Ринок, в кінець 80х, і згадую я як стояв на параді ще дитиною, в руках тримав червону флезелінову квітку на паличці виробництва “ШВЕЙНА ФАБРИКА ЗОРЯ” і сильно хтів в туалет по дрібній потребі. Пам’ятаю гучну музику, і що вуйко який грав на трубі, а після концерту “так щоб ніхто не бачив” злив з тої труби на бік грам 100 слинии, яка задулась в інструмент після довгих фуг, типу та, та, та, та, тарата-татата. І стає мені і млосно, і гидко, і меланхолійно-радісно водночас…

Я дійсно не знаю, як цей день сприймати, і лише залишки старих перснів, які несуть кошики з гвоздиками до Ілліча, з погаслими вицвілими очима, з партквитками в кишенях потертих штанів, і червоними петличками на грудях, нагадують про старе і забуте. І тільки хранителі бульби, на дачах, городах і полях, їхні зігнуті фігури, які ніби дупами повернуті на того ж Ілліча, символізують те, як сприймають цей день наші сучасники.

Місько ЧИСТИЙ