Дрогобицький журналіст, один зі співредакторів мережевої  ґазети «Майдан» представив письменника, коротко розповів про нього та книгу, про феномен Пограниччя, до якого належать і наше місто,й столиця Буковини. Пр. те, що саме багатонаціональні культура Пограниччя закладала підвалини тієї багатої великої багатонаціональної європейської культури (літератури зокрема) минулого століття, якою світ захоплений і нині. Також він  наголосив, що часто можна визначити, який перед тобою письменник, якщо глянути, хто є видавцем. Дупешка ж опублікувало знане видавництво «Книги-ХХІ», яке дійсно дарує читачам літературу високої проби за найвищим «гамубрґзьким рахунком».

Відтак про себе, про книгу розповідав сам буковинський гість. І дещо шкодував, що немає на зустрічі модератора. Та так уже склалося, що до дрогобичан «Яблуневий сад…» потрапив лише щойно, то ж не було змоги в потенційних модераторів його прочитати.

В «історії, вартій цілого яблуневого саду» автор, за його власними словами намагався описати не лише історії та долі окремих людей, а й історико-політичний, національний контекст рідного його міста від часів імперії Габсбурґів до наших днів.

Як каже Максим Дупешко, в своєму творі він торкався, точніше збирав лише «вершки» тих чернівецьких історій. Тобто, можна й так сказати, це – такий собі вертикальний підхід. А от, за словами чернівчанина», у знаному романі «Фелікс-Австрія» Софії Андрухович, присвяченому іншому місту Пограниччя Станіславові (нинішній Франківськ) у австро-угосрьку добу, письменниця занурюється вглиб, йде «горизонтально»…

Є в романі й любов, і еротика, також важливе місце посідають війна, окупація, де окупація. Йшлося, звісно, не суто про роман, бо постійно виникали асоціації з нашим сьогоденням, тому торкався Максим Дупешко й теми війни на Сході, нинішньої ситуації в Україні, того, яким шляхом мали би ми українці рухатися до свого прийдешнього…

Розповідав письменник цікаво, так, що тепер уже не один дрогобичанин неодмінно прочитає книжку, яка є детальною та яскравою  розповіддю  про в стареньку матусю-Європу через історію маленького міста, яке за одне століття побувало у складі багатьох держав…

Власне буковинський гість Дрогобича говорив про Чернівці і різні часи своєї тривалої історії. Зокрема й лихоліття Другої світової… В цьому контексті пролунала й тема Голокосту й оповідь про Праведника народів світу Чернівецького міського голови Траяна Поповича, який врятував декілька десятків тисяч буковинських євреїв від депортації в Трансністрію, фактично – від винищення… (Зустріч, до речі, відбувалася напередодні Міжнародного дня пам’яти жертв Голокосту).

Лунали на зустрічі й уривки з роману, котрі засвідчили: перед нами твір, котрий стане явищем сучасної української літератури. Ось хіба один з описів міста:

«Те місто мало зовсім інший запах, його місто мало зовсім інший запах. Його вже неможливо відчути зараз. І це стосується не лише Чернівців, Усі західні міста вже втратили це. Уяви собі, що вулиці були значно залюднені, на кожній площі був ринок з усілякими свійськими тваринами, цибулями та часником, рибою та ковбасами. А тільки ти не думай, що міські люди пахнули інакше. Аж ніяк. Міщани пахнули вогкістю своїх помешкань, чиновники – папером, пилом і цифрами з рахункових книг…» (Друкуємо фраґмент  з дозволу автора та видавництва – Ред.).

У романі Максим Дупешко вміло й вправно поєднує історію буковинської столиці з історіями своїх персонажів. І, як сам каже, хоч і майже кожний роман є автобіографічним, в «Історії, вартій цілого яблуневого саду», дуже багато героїв вигаданих  письменником.

У своїй першій книзі Максим Дупешко вправно поєднує історію рідного йому міста з історіями тих, кого він описує на сторінках роману. І це не книга про яблука, як думає дехто, коли бачить назву, але про «місто, якого вже не існує, і про людей, які відходять». Про яблука ж автор каже, що це певний культурний архетип (зокрема й чернівецький). Й, говорячи про це, згадав і історію Адама та Єви…

У відповідях на запитання автор передовсім розповів, як ішов він ішов до свого нинішнього дебюту.

– Пишу я вже понад десять років (сьогодні авторові 34), та ніколи жоден текст нікому не показував. А ось після десятої сторінки роману зрозумів, що це чогось варте. Запропонував видавцям. І – «Книги-ХХІ» одразу погодились видавати…

Написана ж книжка, до якої Максим Дупешко так довго йшов фактично за півроку.

Запитали Максима й про його ставлення до Чернівців і наскільки воно збігається з тим, якими бачать Чернівці два відомих мистці – художник Олег Любківський та письменник Олександр Бойченко.

– Олег – справжній габсбурґофіл, а Олександр завше ставиться до всього іронічно й намагається ставити під сумнів. Мабуть, говорячи словами того ж Бойченка, в усьому є 50 відсотків рації. Так і у ставленні до Чернівців і Буковини загалом. До того ж не варто, мабуть, аж так ідеалізувати добу австро-угорську: бо ж скажімо, у Василя Стефаника вона не така вже «безхмарна» й безпроблемна…

Відповідаючи про свої літературні уподобання, серед найулюбленіших авторі назвав Максим Дупешко великого новеліста Василя Стефаника, Мішеля Уельбека, Джона Стейнбека, Джерома Селінджера,  а також наголосив, що дуже любить скандинавську літературу…

– Чи читав уже ваш роман Олександр Бойченко і якщо так, що сказав?

– Не знаю, чи пан Олександр уже брав до рук мою книжку, але на чернівецькій презентації був і сидів у першім ряді. А це вже – добрий знак (посміхається. – Х.К.).

Цікаві історії створюють історію, а Максим Дупешко з Чернівців створив історію, котру варто прочитати:

«Менш ніж за рік після цієї подорожі він поїде на Цецино, щоби загадати один із найгарніших днів свого життя. Там він сяде на дерево, щоби перепочити, зустріне мене, я пригощу його яблуком, а він розповість мені історію, варту цілого яблуневого саду».

Христина КУШНІР,

учениця Дрогобицької ЗОШ № 1 імені Івана Франка – для «Майдану»

Світлини Л. Ґольберґа