В пам’ять про цю щиру й шляхетну людину з добрими усміхненими очима друкуємо прощальні слова, мовлені п’ятого лютого під час прощання з Тимофієм Вікторовичем.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Прощаємося з людиною наскрізно неординарною…

Дорога родино Бордуляків, усі, хто мав честь знати цю світлу людину, котру нині ховаємо, всі, тут присутні і неприсутні! Маємо печальну неділю: прощаємося з людиною, сказати б, наскрізно неординарною. Отець Петро сказав, що це знакова постать. Справді, ця людина надзвичайно заслужена, її сміло можна назвати великим українцем. Це – подвижник українського національного відродження, людина, яка має незаперечні заслуги і в професійній своїй інженерній справі, і в справі культури, духовності, на громадському поприщі.

Вже говорилося, що він помер у своє свято – в іменини Тимофія (Тимотея). Відзначимо інше. Якась містика, а скоріше – Боже провидіння: рівно 7 місяців тому, 4 липня минулого року, померла його дружина Галина; Тимофій помер теж 4-го числа – в лютому. Взагалі бачиться, що ця людина була під благословенням Божим. Народжений 17 березня 1935 року. Чим історично знаменне 17 березня? В цей день, зокрема, народився президент Карпатської України Августин Волошин; 17 березня 1917 року в Києві проголошена Центральна Рада, якій через кілька тижнів виповниться сто літ, – і він, очевидно, святкував би й цю дату, як святкував усі наші релігійні і національні свята. Тимофій Бордуляк був завше бентежний і тривожний, коли йшлося про рідне, національне.

Тимофієм був охрещений на честь діда, Тимотея Бордуляка, славного українського священика-письменника Франкової літературної школи. Навіть якби цей письменник створив лиш відомий афоризм «Для мене завсіди єсть і буде найдорожчим рідне слово», який варто на плакатах писати, то вже тим він достойний великої шани. В часі хрещення Тимофія дід Тимотей був ще живий, і тримав його на руках. Помер дід у 1936 році, через рік після народження онука. І судилося цьому внукові прибільшити дідову славу: Тимофій зробив неабиякий внесок в українську духовність, видавши в 2010 році книгу «Невідомі твори» Тимотея Бордуляка. Зберіг ці твори разом із братом Нестором. Мені випала честь редагувати книгу «Невідомі твори», як, зрештою,бути редактором авторських видань самого пана Тимофія. Ми довго сліпали над автографами Тимотея Бордуляка, бо писав їх отець у селі, де треба було, крім священицької діяльності, займатися і господарством, і культурою, – писав часто прихапцем, переважно олівцем, із багатьма виправленнями. Але вийшла книга, яка фактично наполовину уповажнила творчу спадщину письменника-класика Тимотея Бордуляка.Тимофій Бордуляк народжений в селі Бубнище на Болехівщині. Кажуть, там у печерах Добуш ховав свої скарби.  Такими-ось фактами багата Тимофієва біографія: і дід, і батько були священиками, виростав у краю опришків, свято дотримувався народних звичаїв, традицій, – таке виховання витворило по суті наскрізно патріотичну українську особистість, – не випадково одна з його найкращих книжок має назву «Нація і національна ідея» (2000).

Це була людина, яка чула постійну за все відповідальність, яка багато трудилася й багато зробила. Крім праці, вкладеної в уже названі видання, він був ініціатором та співавтором книжки «Шевченко в краю Франка» (2003). Відвідав не одне село району, збираючи відомості про пам’ятники Шевченкові й фотографуючи їх, – і вийшов гарний тематичний збірник. Коли відзначали десятирічний ювілей Товариства «Україна – Світ», яке на Дрогобиччині засновувалося 1993 року за участю всеукраїнського його голови Івана Драча та голови обласного – професора Богдана Якимовича,що нині разом із професором, визначним франкознавцем Михайлом Гнатюком приїхав зі Львова на сьогоднішню сумну церемонію, Тимофій Бордуляк підготував і видав не менш цінний збірник – «Наша турбота – світова українська спільнота». Очолював пан Тимофій Дрогобицьку філію Товариства від заснування аж до жовтняминулого року. Був головою, а потім заступником головиДрогобицької «Просвіти», заступником голови Дрогобицької філії Конґресу Української Інтеліґенції, тривалий час очолював Координаційну раду Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини. Виконував і пряму державницьку роботу – в один час був членом міськвиконкому (є тут сьогодні й представники влади). До всякої роботи ставився якнайсумлінніше, і, видно, помирав із почуттям виконаного обов’язку. Здається, я був останній із поза родини, хто бачив його живим. Він просив покликати священика. Був свідомий своєї смерті, і вимолив її саме в день іменин.

Життя прожив чесно й відповідально, хоч було воно неабияк складне. Батько-священик, гонений радянською владою, змушений був зі сім’єю кочувати. Війну перебули в Стрию. По війні жили на Жидачівщині, в селі Яйківці, яке тепер має назву Антонівка,  – невідомо тільки, чому саме Антонівка. У це село, між іншим, до священика Северина Бурачка не раз колись приїжджав Іван Франко, а в квітні 1905 року разом із Володимиром Гнатюком привозив сюди гостя із Наддніпрянщини, письменника Михайла Коцюбинського, щоб той знайомився з Галичиною. Відоме фото – Франко, Гнатюк і Коцюбинський – зроблене у Львові якраз після цієї поїздки.Так ось у цім селі в тривожні – з жахливими московськими облавами та вивезеннями в Сибір – повоєнні 1947–52 роки в сім”ї отця Віктора Бордуляка жили, як начебто близькі родички, дві дівчини – зв’язкові УПА. Школярі Тимофій і Нестор Бордуляки уміли зберігати таємницю. Це справді була вистраждана, але щиро патріотична, заслужена сім’я.

Тимофій закінчив Львівську Політехніку, працював недовго на нафтопромислах у Східниці, відтак десять років у Надвірній, де займав керівні – хай і не найвищі, бо… не був партійним – посади. Вже у наш час я, разом із ним та з лікарем-просвітянином Михайлом Богаченком, який недавно, на жаль, теж відійшов у засвіти, мандрував по Надвірнянщині, бачив, як пам’ятають і люблять його там люди.Таку добру й справедливу людину не можна було не любити.

З такою людиною завжди було надійно. Мені було до честі бути з ним. Як не печально, немає вже Тимофія Бордуляка. Змаліла наша громада на дуже потужну патріотичну силу. З такої людини слід брати приклад, таку людинуУкраїна не повинна забути.

Україна сьогодні укотре в складному становищі. Та вона неминуче вийде переможницею у війні з московським агресором і стане вільною і сильною державою. І буде у справі нашого державотворення й дещиця заслуг людини, котру нині хоронимо. Подякуймо долі, що була така людина на світі.

Хай легкою буде на грудях покійного земля Франкового краю. Хай вічно святиться пам’ять про Тимофія Бордуляка. І нехай такі люди й на камені родяться!

Михайло ШАЛАТА

Вістка про смерть Тимофія вчора облетіла всю Україну

Отче Петре, печальна родино, уся скорботна громадо! Коли відходять друзі – лише друзі, які не були громадськими діячами, – дуже прикро, але коли відходить з цього життя такий друг, яким був для мене, для України Тимофій Бордуляк, стає набагато складніше, набагато болісніше. Єдине хіба втішає, – що, живучи в один час, ми могли спілкуватися,перетворювати в життя багато цікавих ідей і робити для нашої України добро. Добро, яке воздасться після того, як ми відійдемо з того світу, принаймні наше покоління.

Смерть Тимофія була для мене якоюсь нежданою, хоч бачив я, що він морально до неї готувався. Поховавши любу дружину Галину, він тримав усе в своїх руках, і я не думав, що за якихось півроку мені доведеться знову їхати на похорон, – що стоятиму у тому ж місті і на цьому ж місці. Тимофій відчував свою смерть. Тому здав кілька місяців тому керівництво  філією Товариства «Україна – Світ». Зробив це усвідомлено, і вважаю, що правильно, – як правильно завжди робив у житті.

Львівське обласне відділення Товариства «Україна – Світ» має за всю історію лиш чотири  Почесних члени, і номер ПЕРШИЙ – Тимофій Бордуляк. Вістка про смерть Тимофія вчора облетіла всю Україну. Я отримав такого листа:

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

У цьому листі сказано все, що мав би і я говорити. Звертаюся нині до всіх, хто його знав: пам’ятаймо цю велику людину!

Він замилуваний був історією і філологією. Інженером став не тому, що його тягло туди. Його тягло до духовного світу. Не раз мені говорив, що хотів бути священиком, і напевно був би ним, якби не обставини. Жив у надзвичайно тяжкий час, коли людина не могла стати тим, ким мала стати, і якою її творив для тієї професії сам Бог. Дай, Боже, щоб більше таких важких часів Україна не знала.

Хай земля буде пухом Тобі, Тимофію!

Відходить наше покоління. Ми хочемо, щоб те, що зроблено родиною Бордуляків, було навічно записано на скрижалях рідної історії.

Богдан ЯКИМОВИЧ