Ось приміром, одним із широкомасштабних мистецьких  заходів (їх у нас не так уже багато відбувається» впродовж років був Міжнародний конкурс юних піаністів імені Василя Барвінського, що його проводять у місті що п’ять років від 1998 року.

Черговий мав би бути наступного, 2018, у рік свого 20-річчя. Та от доля його сьогодні під великим жирним знаком запитання. Як це може бути – запитає хтось. Невже непотрібний  нам захід, котрий неабияк промує місто, на який приїздять люди не лише з ближньої Європи, а й навіть з Китаю? Виглядає, що так. Адже нещодавно з роботи за надуманим приводом звільнено з роботи директора й засновника міжнародного Конкурсу, багатолітнього сумлінного викладача Дрогобицького державного музучилища імені Барвінського (нині цей навчальний заклад зветься коледжем, що, зрештою, суті не змінює) Євгена Лемеха, котрий працював тут понад сорок років.

Нам доводилося свого часу писати, про нездоровий мікроклімат в цій учельні в часи попереднього директора Миколи Ластовецького, котрий два роки тому через хабар і скандал довкола цього був усунутий з посади (щоправда, нині знову, вже як викладач, далі «сіє розумне й добре вкупі з вічним). До речі, сплатив колишній директор тодів штраф у 17 тисяч гривень,  а вже наприкінці року отримав…  винагороду за підсумками року й … компенсацію за невикористані (?) відпустки в сумі понад сто тися гривень.

Керівництво змінилося, прийшов молодий директор. І здавалося, що всі негативні аспекти життя учельні, цькування «не своїх», незручних – у минулому.

Та не так склалося, як гадалося. Старі методи так укорінилися, що й справді нагадують метастази при онкологічній недузі..

Нове керівництво просто здійснило певний «перерозподіл» «сфер впливу»  й так само оточило себе відданими, слухняними, які не бачать ні підлабузництва, ні порушень фінансової дисципліни, ні багатьох інших проблем.

Ну а незгідних з тим, як живе коледж (там все, як і було, хіба керівництво інше) позбуваються. Так нещодавно «спровадили» на пенсію одного з кращих викладачів ударних інструментів Тараса Петрушака, якого це вимушене звільнення призвело до шпиталю з інсультом. Зараз взялися за піаніста Олександра Райнігера та декого інших: намагаються перевести на іншу викладацьку категорію, роздають догани тощо…

Власне так сталося і з Євгеном Лемехом, котрого звільнили за… прогули. Хоча є свідки того, що був на роботі і працював зі студентами того дня, коли його, буцім то, не було на роботі…

Причина ж банальна: пан Євген і за Ластовецького, й за нинішнього керівнитцва вголос говорив про проблеми в навчальному закладі, про корупцію тощо. А ще свого часу кандидував на посаду директора й був іншого разу довіреною особою кандидата на посаду керівника музучилищі імені Барвінського викладача Романа Кабала, котрого цькували за часів попереднього керівництва й продовжують це й сьогодні.

Євген Лемех незадовго до нинішнього звільнення очолював відділ навчально-виробничої  практики. Викладач звернувся до суду й виграв його. Та потім все ж відмовився від посади, адже, як сам стверджує, «працювати в майбутньому з такими людьми я  не можу. Я б не відчував цього комфорту і радості в роботі, яку я дуже любив. Написав заяву, що хочу працювати на посаді  простого викладача».

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Сьогодні ж пан Лемех знову по захист своїх прав звернувся до суду і, як кажуть адвокати, має всі шанси виграти й цей суд, адже звільнений не справедливо.

Нам вдалося отримати копію відкритого листа, з яким дрогобицький музикант-педагог звернувся до начальника обласного департаменту з питанькультури, національностей та релігій Христини Береговської, у якому він виклав не лише історію свого звільнення, а й «стосунків» з керівництвом училища. Й зі звернення видно, що й справді не все гаразд у колись славетному навчальному закладі, з якого вийшло чимало справді визначних музикантів.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Ось  декілька цитат з документа.

«Загальний стаж моєї роботи в цьому  закладі складає 41 рік. Ціла династія Лемехів вчилася в цьому музичному закладі. Мій покійний брат, Роман Лемех Роман, закінчив це училище. Батько був першим студентом цього музичного закладу в 1945 році. Багато моїх випускників вчилися в мене і  закінчили вищі музичні навчальні заклади».

«Сам я  – засновник й організатор у Дрогобичі конкурсу юних піаністів імені  В.Барвінського, який дійшов до рівня міжнародного, єдиного в Галичині. Конкурс було засновано в 1998 році. Він пройшов усі  етапи від Обласного, Галицького, Всеукраїнського аж до Міжнародного. Водночас мною створено Благодійний фонд цього конкурсу».

Навчальний заклад не просто вирішив позбутися непокірного викладача, а й навіть позбутися конкурсу свого патрона, видатного композитора, чиє ім’я носить музичне училище нашого міста: «Після мого звільнення з мого класу винесли емблему конкурсу ім. В.Барвінського в невідомому мені напрямку. За сталінських часів у 40-роках у Львові спалили всі твори В.Барвінського, а в Дрогобичі нині хочуть знищити конкурс його пам’яті. Цікаво‽». Ще й як. Бо не встигли зачинитися за «опальним» педагогом двері, як у його класі, де залишалися деякі матеріали Конкурсу, було замінено замки, а черговим заборонено пускати Євгена Лемеха до класу.

На завершення вже відверто засуджує Євген Лемех те, що нині коїться в музучилищі й чого так уперто не помічає влада: «Ця рутина, яка панує в нашому закладі, не має меж. Брехня, фальш, корупція, страх – це все те, що є в нашому училищі сьогодні. Я вже  писав, що не дай Боже прийдуть до влади не професіонали, люди без відповідного стажу керівної роботи, освіти та високої  культури – порядку не буде. За свою багаторічну працю я нагороджений грамотами Міністерства культури України, управлінням культури Львівської облдержадміністрації, відділом культури та мистецтв виконавчих органів  Дрогобицької міської Ради. Не мав жодної  догани, та зауважень – лише самі подяки. Так, я виступив свого часу проти корупції, яка є в нашому училищі, протестував проти несправедливого преміювання колективу.

І настала  розплата – мене почали переслідувати, попереджувати, й результат не змусив  себе довго чекати. Не один я такий.

Ось багатолітній викладач Т.С. Петрушак., якого довели до інсульту,  відлежав в лікарні, відняло йому праву сторону. Є й інші викладачі, яких переслідують, й незаконно цькують. Я так само двічі відлежав в лікарні з діагнозом “гіпертонічний криз″  після їхніх цькувань, принижень, вигадок  та брехні.

Я добровільно пішов з посади, з якої  вони хотіли звільнити мене вже давно. Та  далі почалися переслідування, перевірки перебування мене на роботі. Незаконно винесли  мені дві догани, й пообіцяли ще й ″ п’яту та шосту ″,  сміючись мені в очі. І свого досягли, але якою ціною ‽!

І ще про фаховість нашого керівника-директора. Я, коли ще  був  заступником директора з навчально-виробничої роботи, відвідав цілу низку музичних училищ – Львівське, Івано-Франківське, Тернопільське, Волинське, Київське, по обміну досвідом, але щоби першим заступником директора (завучем) був викладач інформатики без  фахової освіти ніде  не бачив. Таку посаду повинен очолювати професіонал – викладач авторитетний, музикант який вміє вислухати (зробити аналіз уроку, дати рекомендації, практичні та методичні поради як викладачу так і студенту. А тут що виходить? Невже ми такі бідні й убогі, що не маємо достойного кандидата на таку посаду‽ Писати можна багато. Та хочу, щоб Ви мене зрозуміли правильно…..»

Справа, мабуть, не в одному нинішньому позивачеві до суду через незаконне звільнення з посади викладача Дрогобицького музичного училища імені Барвінського, а в загальній атмосфері в навчальному закладі, який потребує змін, адже  з усього видно, що училище зупинилося в своєму розвиткові й, дай Боже, щоби його хвороба була виліковною.

Для цього й місту й владі треба пильніше придивитися до того, що зараз відбувається в училищі, й, звісно, також максимум зусиль докласти, щоби конкурс імені Барвінського все ж відбувся наступного року. Єдине чого б не мало бути – щоби в разі підтримки нашими владцями з мерії престижного заходу не перетворили вони  його (а вміють вони це надто добре) в черговий інструмент власного піару.

Також, мабуть, не зайвою була б увага громадськості й зокрема Координаційної ради блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини до ситуації в Дрогобицькому музучилищі й до Міжнародного конкурсу юних піаністів імені Барвінського, який сьогодні опинився під загрозою існування.

Світлини – архів ґазети