Народився майбутній педагог та громадський діяч 14 серпня 1873 р. у селі Доброгостів на Дрогобиччині у сім’ї священика. Родовід Боберських бере свій початок ще у галицько–князвіській добі. Своє навчався Іван Боберський розпочав у Самбірській гімназії. Після закінчення гімназії подався до Львова, де хотів здобути ще більше знань, у Львівський університет на філологічний факультет. Але знання для нього, як апетит, який приходить під час їди. Після закінчення Львівського університету він вирішує отримати їх ще більше. Молодий галичанин вирушає до Європи. Він їде до Австрії, у місто Ґрац. Там стає членом товариства “Русь” і захоплюється фізичною культурою. Це захоплення стає настільки сильним, що наш краянин проходить однорічний курс руханки (фізкультури) у Відні та успішно складає з нього іспит і отримує право бути вчителем фізкультури середніх шкіл. Набравшись потрібного досвіду Іван Боберський, здійснює подорож Західною Європою: побував у Франції, Швеції, Чехії, Німеччині. Там досконало ознайомився з різними напрямами і методиками викладання фізкультури, яка тоді набувала в Європі все більшої популярності. У нього народжується думка: таку справу потрібно розпочати і на рідній землі.

У 1901 р. Іван Боберський повертається до Львова і починає реалізовувати свої думки. Викладаючи німецьку мову та класичну філологію в Першій академічній гімназії Львова, він одночасно стає вчителем фізичної культури. Фаховий вчитель руханки викладає також руханку в гімназії сестер василіянок. Та не легко було подвижникові у цій діяльності, бо одна частина населення Західної України зовсім не мала поняття, що таке фізкультура, а друга вважала, що руханка – то така собі забаганка панів, котрі не мають, що робити. А ще заважала Боберському заважала так звана тогочасна “інтелігенція”, яка складалася з австрійців, поляків та москвофілів. Проте молоді подобалися думки професора, вона гуртувалася навколо нього, ставала його послідовником.

Іван Боберський був наполегливою людиною, і вже у червні 1901 року за його підтримки був створений гурток для підготовки гімназійної молоді до публічних гімнастичних виступів.

Наполегливу діяльність задля розвитку фізичної культури Іван Боберський проводив у широкому обсязі і різноманітно. Він об’їхав усю Галичину, читаючи реферати про значення фізкультури для здоров’я людини і для формування стійкого духу нації. Професор І.Боберський популяризував руханку і спорт, видаючи численні спортивні журнали, як неперіодичне видання “Вісті з Запорожа” (1910 – 1914), щомісячний часопис “Січові Вісті” (1912 – 1914). Також він написав ряд підручників із тіловиховання і книжечок на спортивну тематику: “ Забави й гри рухові ” (I – II, 1904-1905), “Копаний м’яч” (1906), “Значення руханкових товариств” (1909), “Лавчина і Щеблівка” (1910), “Нові шляхи до тілесного виховання”(1911)

Як філолог, Іван Боберський багато попрацював над створенням української спортивної термінології. Він створив такі назви, як “сітківка” (волейбол), “копаний м’яч” (футбол), “гаківка” (хокей), “стусан” (бокс) та інші.

Не можна не згадати про вагомий внесок Івана Боберського у розвиток спортивної організації “Сокіл”. Під його керівництвом “Сокіл” придбав багато нерухомого майна, проводив масові руханкові вечори у Стрию, Тернополі, Раві-Руській, створив численні спортивні клуби у містах Галичини: у Тернополі – “Поділля”, у Станіславові – “Буй – Тур”, у Стрию – “Скала”.

Також завдячує Івану Боберському своєю фізкультурно-спортивною підготовкою Українське Січове Стрілецтво. Йому зокрема був щиро вдячний за це Євген Коновалець, який був гімназистом у Боберського. Пізніше Коновалець напише у своїх спогадах, що найважливішими моментами його молодости були навчання у проф. Боберського, акт Мирослава Січинського й знайомство з Дмитром Донцовим…

1918 року Іван Боберський працює у секретаріаті військових справ ЗУНР, згодом він виїжджає до США і Канади для того, щоб організувати допомогу Українській Галицькій Армії.

Чималу активність проявляв Іван Боберський в міжнародному олімпійському русі, прагнучи бачити українських змагунів на Олімпійських Іграх. Особливими були його старання напередодні Олімпіади 1936 року в Німеччині.

З Канади наш видатний земляк емігрує до Югославії. Там у місті Тржич на схилі літ професор Боберський починає працювати над своїми спогадами. Але завершити їх авторові не судилося. У віці 74 років серце одного із фундаторів вітчизняної системи фізичного виховання, зупиняється на завжди.

“Фізичну культуру – на службу нації” – одне з гасел Івана Боберського, який прагнув виховати здорову і сильну націю, націю, яка повинна була посісти рівне місце серед інших європейських народів.

На жаль, ім’я цієї людини є мало відоме широкому загалові вчителів фізичної культури, людям, які організовують спортивні змагання, та й взагалі тим, хто займається спортом.

Та все ж не хочеться бути песимістом. Хочеться сподіватися, що зроблене піонером українського тіло виховання буде таки належним чином оцінено й пошановано.