Не минуло півроку, й  “Театр для діалогу” приїхав у Дрогобич завдяки зусиллям Амета Бекірова  та Діляри Бекірової, які організовують у Дрогобичі цікаві події одну за одною в рамках діяльності громадської  організації “Арекет”, яку вони створили і очолюють вже після переїзду до містечка на Львівщині.

Світлина від Ґазета "Майдан".

Учасники та учасниці майстерні були досить різними. І давні, і нові жителі міста, і жінки, і чоловіки, активістки і студенти, старше та молодше покоління. Спільними проблемами виявилися: “з будинків збивають старовинну ліпнину”, “у парку все сміттям завалено”, “в маршрутках їздити неможливо”, “дерева обрізають як заманеться, та й загалом комунальні служби працюють непрозоро та незрозуміло як”, “солеварний завод закривається, а це ж наша гордість та історія”…

Світлина від Ґазета "Майдан".

Театр дозволяє подивитися на проблеми в усій їхній глибині, через зв’язок особистого і суспільного, емоційного та раціонального. Коли ми через театральні образи та процеси почали аналізувати такі вже знайомі за майстернями в різних куточках країни проблеми, виявилося, що корінь складностей — в необхідності мобілізовувати та мотивувати людей. Якби всі були вмотивовані, то не маршрутки, дерева, смітники і завод (радше –  його відсутність) не були б проблемою.

Світлина від Ґазета "Майдан".

“От я собі замислилася. Ми тут розмірковували, як для змін потрібні гроші. Але ж не одними грошима!” – підкреслила на третій день майстерні учасниця, громадська активістка Леся Лех (ГО «ВелоДрогобич». Інші учасниці одразу пригадали: жила в Дрогобичі жінка з інвалідністю на четвертому поверсі, і не могла на вулицю виходити, бо сходи для неї не пристосовані, і з дитиною не гуляла. В під’їзді дізналися про цю проблему і почали збирати гроші, щоб під’їзд для людей з інвалідністю обладнати. Тим часом постачальник металу для пандусів гроші за таке брати відмовився, надав метал на благочинних засадах. Тоді ж у самому  під’їзді знайшли зварювальника, й він так само  за свою роботу гроші брати відмовилася. Гроші для досягнення мети виявилися не потрібні, і їх просто передали родині на її потреби.

Образ знайшов відгук в групі: одразу почали пригадуватися і інші історії, коли зміни на краще робилися без грошей. “Такі тренінги – найкращі ліки від розчарування, невпевненості, нудьги та поганої погоди, найефективніший метод підтримувати внутрішній вогонь і спонукати саму себе й інших діяти, незважаючи на перешкоди”, – зазначила активна учасниця майстерні та вистави Ірина Волощак (ГО «Інститут Суспільних Ініціатив») . Тарифи, корупція, сміття, що вилізло з-під снігу навесні — все це, виглядає, можливо подолати, коли є натхнення, порозуміння та сестринське плече. А учасники наших подій у Дрогобичі вже планують створення спільної вистави та фестивалю однієї вулиці.

Ось так театр допомагає мобілізуватися та з натхненням мріяти і робити щось разом, навіть коли ресурсів обмаль.  І вам бажаємо впевненості та вогню й не забувайте про час на себе і театр всередині вас.

Проект «Мандрівний музей та Центр толерантності» реалізовується ГО «Арекет» за підтримки «Української реґіональної  платформи громадських ініціатив», що адмініструється громадською організацією «Центр «Жіночі перспективи» за фінансової підтримки Європейського Союзу.

 

Ніна Ходорівська, Оксана ПОТАПОВА, фасилітаторки заходу,

ГО “Театр для діалогу”

Світлини Л. Ґольберґа

Коментар:

Три дні досвіду, пізнання спогадів

На цей тренінг, я погодилась передовсім тому, що його  “запросили” до мого міста  мої друзі Амет та Діляра Бекірови, по-друге через те, що мені, як психологу цікаво геть усе, що в подальшому можна буде застосувати на практиці. Ну і по-третє: як будь-якій людині зміна “декорацій” та спілкування й нові знайомства  є гадто важливими й  для мене.

Світлина від Ґазета "Майдан".

Зазначу головні позитивні моменту заходу.

Через те,що захід організовували друзі,він відбувався в дружній, невимушеній атмосфері. (Звісно в цьому є і заслуга фасилітаторів).

Як психолог, за ці три дні я багато чого взяла до  свого «багаж» досвіду. Й на сто відсотків упевнена, що за слушної нагоди  використовуватиму  “театр для діалогу” у своїй практиці, адже займаюся  логотерапією,  саме цей напрямок у психології є суголосним з тим,що ми робили впродовж трьох днів,

Одним зі шляхів знаходження сенсу життя у логотерапії є творча дія,а “театр для діалогу” з допомогою знаходження в собі творчого потенціалу допомагає розв’язати  (знайти вирішення) незрозумілі життєві питання.

Я – звичайна людина з комплексами, але, як свідома особистість,  постійно намагаюся їх долати,  й саме цей тренінг допоміг мені: ніколи до того не думала, що зможу на сцені почувати себе вільно: в дитинстві я займалась бальними танцями, і ми не раз виступали на кону,але я не пригадую  жодного з виступів, оскільки  страх та  комплекси перекреслили  все.

Також я була однією з солісток хору, й так само  були виступи на сцені,ці виступи пам’ятаю,але т кож і те,як калатало серце від усвідомлення, скільки людей на мене дивиться…

У “Театрі для діалогу” було все легко і відкривши свій артистизм я змогла просто, як мовиться  «нести в маси» ті задуми, які ми з іншими учасниками вірішили втілити.

Ще раз хочу всім подякувати,як друг,як психолог та як просто щаслива людина!

Любов ЯЦУК