Франик, його ще й так називають, направду один такий і в своїй унікальності – просто особливий. Цікаві вулички, починаючи з центрального «кістяка», розповзаються  містом, додають певного шарму,  колориту і характеру самому місту, а закручені провулки заманюють своїми таємницями та спокусою.

Після реконструкції забудови  центральної частини, Франківськ став схожим на карамельне королівство. Спацеруєш центром і бачиш будівлі, що нагадують кольорові марципани, а запахи місцевих кав’ярень своїм ароматом полонять, цілком поглинають твою свідомість та наганяють  шалений апетит. Ой недарма асоціювала це все з кондитеркою, недарма…

Трішки в бік від центральної площі випадково натрапляю на меморіальну дошку з написом, що тут жила Дарія Цвек. От хто з нашого жіноцтва не чув про цю галицьку  пані? Допоки розглядала і будівлю і сам напис, пам’ять повернулась до чудової  пори юнацтва, викликаючи  в спогадах мій перший кондитерський шедевр «Гарбузовий пиріг», саме за книжкою переписів від  пані Дарії. Емоції вирвались сміхом… (Задоволені моїм витвором залишилися тоді ся сусідській хіба пес та я сама).

А ще це місто оповите магнетичною димкою: куди не кинь  оком, всюди присутній дух окультизму. Тут на кожнім кроці продають всіляке зілля,амулети і на кожнім стовпі – оголошення про послуги знахарів та знахарок.

Та нема чого дивуватися:  здавна Франківщина славна мольфарством, я й сама потрапила під вплив якихось чар, адже прикипіла любов’ю до цього дивовижного міста.

Леся ТАТАРСЬКА

Світлини авторки