В Дрогобичі на головному Майдані було організовано виставку, що розповідає і про події того жахливого 1944-го, й про сьогоднішні страждання киримли, котрі зазнають реперсій та утиску з боку окупаційної влади загарбаного кремлівським людиноненависницьким режимом українського півострову.

Як ніколи, нині вся краєна єднається довкола пам’яти про ті трагічні події, адже ми – єдина країна і єдиний народ, невіддільною частиною якою є наші співітчзники киримли.

І не дивно, що лунали вчора й прjпозиції про перенесення на інший дату Дня вишиванки, який збігається зі скорботним днем для кримських татар. Адже День вишиванки – це свято, а День пам’яти – невимовна скорбота й днина, далека від радості.

Світлина від Ґазета "Майдан".

Світлина від Ґазета "Майдан".

Ось як про це написав нам наш молодий автор, студент Української академії лідерства, переселенець з окупованого Криму  Мустафа Бекіров, який нині перебуває у складі української молодіжної делегації в Німеччині:  «Я пам’ятаю, як мій дідусь розповідав мені про своє  дитинство, про те, як його, маленького п’ятирічного хлопчика з матусею, у вагонах для худоби  вивозили до  у Сибір, як він жив в інтернаті, як він набув важку хворобу.

В кожній кримськотатарській родині є подібні історії, бо ця трагедія охопила увесь наш народ. І зараз історія знову повторюється. Ми вимушені були залишити  нашу Вітцівщину. Ми маємо повернутися фахівцями у різних сферах. Наразі моя головна мета — це вчитися і вчитися якісно. Бо це те, чим я маю займатися зараз. Якщо я добре вчуся, тим самим я воюю за повернення Криму.

Цей день в історії мого народу нині має  закликати до дії, ми мусимо  зробити все, щоб повернути нашу землю, змінити хід історії, зруйнувати цю циклічність подій і показати світові справжні згуртованість  і єдність навколо спільної ідеї.

Світлина від Ґазета "Майдан".

Ми маємо бути наступниками тієї мети, яку виборювали наші предки. Усупереч болю, страху, гніву, стражданням ми повинні відкрити своє серце для любові і добра, дивитись вперед і йти до своєї мети всупереч негодам. Так, буде складно, але ми сильні і незламні, наші пращури прагнули цього, а ми втратили. Не треба змушувати людей будувати корабель, треба надати можливість людям мріяти про море.»

Тож згадаймо, пом’янімо, й не забуваймо: Крим – це Україна, а вона – єдина й різноманітна. Й власне у цьому – сила наша.

Іса АБДУРАМАН

ВЧИСЯ

Забудь про сум і про печаль,
Ув очі глянь весни!
В зелену закохайся даль
І в голос тишини.
Учися в сонця доброти,
Що гріє все навкруг,
В птахів учися висоти,
Котра захопить дух.
Учися в соковитих трав,
Як рідний край любить!
В троянди вчись, що на вітрах
Красою пломенить.
Але найбільше вчися в гір:
Стіною, як вони,
Повстань супроти ворогів —
Їм шлях перепини!

Аблязіз ВЕЛІЄВ

МОЄМУ НАРОДУ

Ти в вогні не згорів,
Не загинув у вирі-пучині,
Як на тебе Той рік
Кинув стільки і лиха, й незгод!
І, здавалося, доля твоя
Догорає, неначе лучина,
Але вистояв мужньо
Мій кримськотатарський народ!

Травень сорок четвертого.
Радість визволення розквітла.
Але чом вартові
Не відходять від наших дверей?!
Чом із рідних осель,
Де було стільки щастя і світла,
Автоматники гонять
Жінок, стариків і дітей?!

І неспішно на схід,
Ніби гусінь, повзли ешелони,
А з вагонів – прокляття
Катам, і вождям, і вікам…
А в вагонах «телячих»
І крики, і плачі, і стогін…
Не ховали померлих —
На поталу лишали вовкам.
Дикі хащі лісів
Крижаного Уралу
І гінка далечінь
Азіатських гарячих степів…
Новим захистком тут,
Батьківщиною другою стали
Для таких непокірних і гордих
І дочок твоїх і синів.

Як над нами знущались,
Глумились і люто ганьбили
Коменданти і їхні прислужники
Ситі, пихаті і злі.
Слово «кримський татарин»
Навіть згадувать заборонили,
Начеб кримських татар
Не було і нема на землі!

Але вистояв ти, мій народе,
На зло всім намовам.
І легкого шляху
Не шукав у своєму житті.
Не зламали борців
Ні тюремні іржаві закови,
Ні Сибір, ні ГУЛАГи,
Ні етапи жорстокі й круті.

Скільки їх,
Тих, хто мужньо боровсь
за свободу,
Полягло у борні
За священне за право своє!
Щоб вернуть на віки
Чесне ім’я мойого народу
І сказати усім:
Ми — живі,
Ми не вмерли, ми — є!
День сьогодні сумний.
День сьогодні трагічний і чорний.
В день травневий колись
Нас погнали назустріч вітрам.
Ми вертаємось в Крим.
Він, як мати,
зігріє й пригорне,
Тільки ж хто відповість
За все зло, заподіяне нам?!

Будьте ж прокляті ті,
Хто прирік нас на горе і муки,
Хто засіяв між нас
Дике поле із розбрату й чвар.
— Ми відродимось! —
Клятву урочу
Дають наші діти і внуки,
Ми розкажемо правду про трагедію
Кримських татар!

 

Переклад з мови киримли Данила Кононенка

Рустем Емінов

Полки солдат идут по Краю
В ночи, сгущенной до черна
Зачем они пришли, не знаю,
Когда весь в Крым в объятьях сна.

Шли весело, как на прогулке
Плевали в стороны – и шли …
Чужие этим переулкам
И морю Черному вдали.

Идущих первыми троих
Узнал я, это не они ли
– Я так запомнил лица их –
Еще вчера у нас гостили …
Они свернули на дорогу

Что к дому, в сердце холодок …
И пес наш чувствуя тревогу
Скулил и рвал свой поводок.
Сухой щелчок – и пса не стало,
Он даже взвизгнуть не успел …
Взгляд на часы “Начнем, пожалуй” …
Из тройки кто-то прохрипел

ответ послышалось – “Конечно,
Что воду в ступе нам толочь?”
И для народа наступила
Варфоломеевская ночь.

И заработали приклады,
Круша оконное стекло,
Подобно Дантовскому аду,
Все вдруг смешалось, поплыло …

Потоки клеветы и лжи
В ночи весенней дуют,
Ни стар ни млад пощады не проси
Со стариками и старухами воюют

Сегодня доблестные воины Руси.
Здесь крушат сапогами двери
С остервенением в глазах
В дома врываются, как звери

И стонет, тонет Крым в слезах …
Гонимые в чем были
Указ вождя! И некому помочь
Законы вывернуты, словно дышло
Ни прошлого, ни Родины …
Всего за ночь.

Картина Рустема Емінова

Світлини автора