З часу відкриття та дослідження властивостей цілющих джерел їх оберігали, як зіницю ока, як за Польщі, так і в радянську добу. За виникнення найменшої загрози, що могла вплинути на утворення мінеральних вод вживались усі можливі заходи для її ліквідації. Так, 1985 року з території, яка геологічно пов’язана з місцями утворення цілющих джерел були відселені санаторій міністерства оборони, дитячий санаторій, знесені приватні житлові будинки, пам’ятки архітектури, школа мистецтв. Ці заходи були спрямовані на максимальний захист джерела “Нафтуся”, довкола якого було утворено першу санітарну зону.
Відповідно до закону України «Про курорти» в межах першої санітарної зони заборонено  «спорудження будь-яких  будівель та інших об’єктів, не пов’язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту.».
Сьогодні лікувальні джерела Трускавця мали б бути максимально захищеними. Проте, це не зовсім так. В межах першої санітарної зони всупереч законодавству нещодавно було збудовано  готель «Жива Роса». Історія появи цього закладу на курорті є аферою вищого гатунку, а сам готель розташований на небезпечно близькій відстані до джерела “Нафтуся”.
Як сказав  Трускавецький міський голова андрій Кульчинський в інтерв’ю телеканалу ЗІК, коли за радянських часів проводили відселення ряду будинків з першої санітарної зони, церква відмовилась віддати старе приміщення, яке сьогодні власне й стало готелем “Жива Роса”. Належало воно тоді релігійній громаді церкви Святого Миколая УГКЦ. Протягом тривалого часу будівля стояла залишеною  і її практично не використували. Як стверджує парох  церкви Святого Миколая Петро Михайлович Івасівка, названа  споруда згодом була передана в якості житла єпископу Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
Всупереч  законодавству, яке забороняє будь-які господарські роботи в межах охоронної зони, єпархією було здійснено  реставрацію будівлі.
2014 року Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ звернулась до міської ради з проханням надати в оренду ще й сусіднє приміщення, буцімто під лабораторію для дослідження мінеральних вод. Міська рада ухвалила позитивне рішення, а на місці лабораторії постав сучасний конференц-зал готелю. Така документальна афера з лабораторією, якої не існує,  ймовірно була спробою обійти  закон «Про курорти», який стверджує:
«На території  першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити  діяльність, пов’язану   з   використанням   природних лікувальних факторів,  на підставі науково обгрунтованих висновків і  результатів  державної  санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз». Тож  на папері був не готель із конференц-залом, а нежитлове приміщення з лабораторією для дослідження мінеральних вод. У зв’язку з цим прокуратурою було порушено кримінальне провадження, а у вересні 2016 року державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області офіційно вимагала від Самбірсько-Дрогобицької єпархії припинити самовільні будівельні роботи конференц-залу та притягнула до адміністративної відповідальності й наклала штраф в сумі 130500 гривень. В той же час прокуратурою був підготований та скерований до суду позов з вимогою розірвати договір між Трускавецькою міською радою та Самбірсько-Дрогобицькою єпархією УГКЦ, повернути місту земельну ділянку з самовільною забудовою, а збудовану  споруду демонтувати. Міська влада пішла на мирову угоду, не бажаючи вступати в конфлікт з представниками церкви. Мерія скасувала угоду про оренду з парохією та зареєструвала це приміщення за громадою міста й одночасно передала  його у користування єпархії. В інтерв’ю телеканалу ЗІК Андрій Кульчинський стверджує: «Зараз, це не готель. А наскільки ми розмовляли з єпископом, це будівля, яку використовуватиуть виключно для священнослужителів, а не в вигляді комерційного призначення». Кожен мешканець Трускавця знає, що назване  приміщення – це готель “Жива Роса”, який успішно приймав туристів до оприлюднення результатів   журналістського розслідування. Після викриття афери з готелем в першій санітарній зоні, його прибрали з сайтів туристичних компаній. Однак, сучасні технології дозволяють все ж таки віднайти окремі сторінки, на яких він був розміщений. Найдешевший номер тут в жовтні 2016 року вартував 300 гривень, а найдорожчий – 800. Чи припинив незаконний готель діяльність назавжди чи просто вирішив перечекати поки стихне увага до нього, – покаже час.

Варто зазначити, що міська влада Трускавця не вперше закриває очі на відверту брехню. Ось приклад: виконавчий комітет міської ради Трускавця 23 лютого 2017 року проголосував за присвоєння адреси міні-готелю “Сонце” як житловому будинку. Співвласником цього готелю є вже відомий нам отець Петро Івасівка, настоятель церкви Святого Миколая. Під час засідання виконавчого комітету було оприлюднено  інформацію, що названу будівлю використовують як готель, тож  варто було б розглянути питання про збільшення пайової участі, однак її проігнорували з посиланням на те, що це відповідальність компетентних органів. Прикрий  випадок був висвітлений в ЗМІ, а готель “Сонце” тимчасово прибрали із сервісу бронювання booking.com. Проте сьогодні сторінка готелю знову функціонує, а сам заклад користується чималою популярністю. Вартість ночі тут оцінюють у 400-600 гривень за номер, а знайти вільну дату доволі складно.

Церква, політика, бізнес – в Трускавці усе це змішалось в одну велику кашу, з нехтуванням  порушуючи усіх засади нормальної конкуренції, моралі, етики та здорового глузду. Чи є надія, що колись завершиться цей театр абсурду – покаже час.

 Марко Федоренко, Медіа Дрогобиччина №2 (16) від 26 травня