Володимир Косик народився 26 листопада 1924 року в селі Вацевичі поблизу Дрогобича в бідній селянській родині (тепер – село Залужани). Навчався в Дрогобичі (початкова і середня освіта). Мати майбутнього історика Марія Григорівна Дідух і батько Микола Михайлович мали шестеро дітей (троє доньок і четверо синів). Після смерті матері у грудні 1942 року  в сім’ї загострились матеріальні проблеми. Володимир, попри важку роботу, зберіг любов до книги, особливо історичної. Будучи членом ОУН, брав активну участь у культурному і політичному житті села.

Після закінчення Дрогобицької гімназії розпочалася гітлерівська окупація. Німці відразу забрали його до війська. Згодом, після ряду поразок німецької армії, молодий хлопець потрапляє у полон Радянської Армії. Не виключено, що саме знання мов врятувало йому життя. З огляду на час та обставини, у радянській армії було чимало інформаторів ОУН. Серед них – Володимир Косик.

Наприкінці Другої світової війни Володимир  Косик потрапив, як і сотні земляків-галичан, до Східної Німеччини, яка вже була під совєтським окупаційним режимом. У вересні 1946 року він нелегально перейшов кордон (на гірському відтинку Ерцгебірґе) із Західною Німеччиною.

Життєвий шлях Володимира Косика був нелегким. Так, він змушений був зазнати поневірянь на території різних держав і політичних режимів: польського уряду (до 1939 року), совєтської влади (1939 – 1941 роки), німецької окупації (1941 – 1943 рроки), нацистського режиму у Німеччині (1943 – 1944 роки), совєтського окупаційного режиму у Східній Німеччині (1944 – 1946 роки, американського окупаційного режиму в Німеччині (1946 – 1948 роки). Лише по прибутті до Франції, міг знайти відносний спокій.

За певний час, коли ситуація стабілізувалася, Володимир Косик одружився. За вказівкою керівництва ОУН(б) молода сім’я переїжджає на Тайвань зі спеціальним завданням. Щоб заробити на життя, Володимир працював на фабриці і вивчив китайську мову. Згодом він стає редактором радіоефіру українською мовою у місті Тайпей (трансляція була розрахована на Зелений Клин, де проживало три  мільйони українців). У радіопередачах розкривалася правда про життя українців у Радянському Союзі.

Володимир Косик здобував вищу освіту у Мюнхені (Український вільний університет) та Сорбонні (Інститут історії сучасних міжнародних відносин). Великий вплив на формування світогляду та творчого методу молодого українського історика мав керівник інституту професор Ж.Б.Дюрозель, всесвітньо відомий фахівець з історії міжнародних відносин та дипломатії ХХ сторіччя (як керівник Інституту, він головував на захисті докторської дисертації Володимира Косика). 1981 року в Сорбонні була видана перша велика монографічна праця українського історика «Політика Франції щодо України, березень 1917 – лютий 1918 року» (зрозуміло, французькою мовою). 1961 року у Парижі Володимир Косик заснував журнал «Європейський Схід», який він редагував майже 40 років.

Володимир Косик почав друкуватися ще в 60-х роках  ХХ століття. Далекого 1962 року  в Лондоні вийшла його перша книга «Концентраційні табори в Радянському Союзі». І в подальшому дослідник часто звертався до різноманітних аспектів історії тоталітарного режиму в Радянському Союзі, викриваючи владу, ненависну для свідомості українського патріота. 1963 року в Парижі вийшла його брошура «Україна під російським колоніальним гнітом». 1969 року  в Парижі В.Косик опублікував працю «Порушення прав людини в Україні та в УРСР». 1971 року  історик написав передмову до книги Володимира Микули «Релігія і Церква в Україні: під російським комуністичним режимом» (Париж, видання французькою мовою). Важливими для Володимира  Косика були і витоки українських національних політичних рухів початку ХХ сторіччя: 1965 року він видав у Парижі (у перекладі на французьку) відомий політичний трактат М.Міхновського «Самостійна Україна». Тим самим історик маніфестував для західної громадськості історичне коріння та витоки боротьби українців за незалежність.

У 60-80-х роках минулого століття Володимир Косик регулярно друкується в українській вільній періодиці на еміграції. Справжньою трибуною для нього стає журнал «Визвольний шлях». За вказаний період видання опублікувало понад два десятки статей історика. Проблематика їх різноманітна. Історик продовжує розвивати тему тоталітарного режиму, пише декілька резонансних публікацій про страшні наслідки голоду в Україні початку 30-х роках  ХХ століття. Свої публікації у «Визвольному шляху» В. Косик продовжує і в період незалежної України, реагуючи тепер на події на Батьківщині у 90-х роках. Інше видання, яке охоче друкувало статті українського історика з Франції, – періодичний орган Українського історичного товариства (США) «Український історик».

Основною науковою проблемою, яка цікавила Володимира Косика, стала історія Другої світової війни, а також декілька її «українських» контекстів: історія визвольного національного руху напередодні та в часі війни; становище України в період війни; стосунки визвольних сил України з Третім Райхом. Історик розпочав тривалу роботу в архівах Німеччини, яка завершилася публікаціями надзвичайно важливих джерельних збірок.

Перша з них вийшла 1985 року  в Мюнхені (видання Вільного університету) німецькою мовою: Косик В. «Третій Райх і українські проблеми: Документи 1934-1944». 1986 року  у Парижі вийшло велике франкомовне монографічне дослідження В. Косика «Німецький націонал-соціалізм і Україна» (воно було перекладене українською мовою і видане 1992 року окремою книгою в США старанням кількох фундацій, передовсім – «Ради оборони і допомоги Україні Українського конгресового комітету Америки»). Питання, над розв’язком яких працював український історик Володимир Косик, були вкрай важливими: плани Німеччини щодо Східної Європи і, зокрема, щодо України; шляхи реалізації цих планів; націонал-соціалістичний режим в Україні; реакція та позиція щодо нього українських національних сил; українці як одна із сил, що спричинилася до поразки Третього Райху.

Володимир Косик зумів розкрити перед західною громадськістю неоднозначні сторінки національної історії українського народу періоду Другої світової війни. Зокрема, він спростував звинувачення з боку радянських, польських, східнонімецьких істориків, які висувалися на адресу українського батальйону «Нахтігаль» у зв’язку зі знищенням польської інтелігенції Львова (до слова, ці звинувачення перекочували і до праць французьких істориків). Спростовуючи загальну упередженість та тенденційність щодо України та українців, Володимир Косик доводив, що проблема колабораціонізму в роки війни не є такою простою.

У 1997-2000 роках на Батьківщині вченого було здійснене фундаментальне видання «Україна в Другій Світовій Війні у документах» у чотирьох томах, причому, джерела перекладено українською мовою.

Здобувши фах професійного історика, Володимир Косик тривалий час займався викладацькою діяльністю. Читав лекційні курси з історії України в Українському вільному університеті у Мюнхені. На зламі століть історик викладав в УВУ курс «Методологія викладання історії та окремі питання з історії України» для слухачів – вчителів з України, Канади та Польщі. Але, зрозуміло, він не розривав зв’язків з Національним інститутом східних мов і цивілізацій університету Сорбонна (Париж-3).

Після проголошення незалежності України Володимир Косик активізує свої зв’язки з Батьківщиною, допомагає у відродженні історичної науки і її звільненні від ідеологічних штампів тоталітарної доби. Так, у першій половині – середині 90-х роках він читає лекції в різних університетах України (Києві, Івано-Франківську, Тернополі, Дрогобичі, Львові). Львівський національний університет імені  Івана Франка надав йому можливість працювати на посаді професора.

Зв’язки паризького історика з Батьківщиною були завжди жвавими і цікавими. Так, він регулярно відвідував в Україні форуми різних рівнів і форматів. Наприклад, 18-20 серпня 2006 року  В. Косик був делегатом від української громади Франції на IV Форумі українців у Києві; наприкінці вересня того ж року був учасником Міжнародного наукового конгресу у Львові, присвяченого 150-річчю Івана Франка. Він часто давав інтерв’ю, про нього писала українська преса, довідкові та енциклопедичні видання.

1998 року за публікації про Україну уряд Французької Республіки нагородив професора Косика Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук (це одна із чотирьох найбільших урядових відзнак Франції). 2000 року  Український вільний університет у Мюнхені нагородив історика Золотою медаллю. 2005 року  Президент України Віктор Ющенко нагородив професора орденом «За заслуги» третього ступеня.

Свій перший візит до Дрогобича Володимир  Косик здійснив ще в 1991 року, крім побачення з містом своєї юності, він прочитав лекцію в педагогічному інституті. Відтак часто відвідував історичний факультет, виступав перед викладачами та студентами. Катедра німецької філології ( завідувач Василь Лопушанський) здійснила переклад його збірок документів з історії війни. Аспірант історичного факультету Юрій Кузьмин написав кілька розвідок про життєвий та творчий шлях видатного земляка. Три роки тому на історичному факультеті відбувалася Урочиста академія, присвячена 90-річчю історика (у ній брав участь племінник професора дрогобичанин  Олег Косик).

У березні 2010 року я спілкувався з професором по телефону і відвідав його в скромному помешканні під Парижем. Ми мали довгу розмову. Якщо під час зустрічей в Дрогобичі ми лише записували його спогади, то тоді я задав йому багато запитань, з відповідей на які зміг довідатись про цікаві деталі біографії видатного земляка. В його робітні скопіював чимало документів з особистого архіву. На жаль, досі вони не оприлюднені, не дочекався публікацій про себе і їх власник (на історичному факультеті готувалася книга про Косика). Останні роки життя Володимир Косик провів в самотності, а останні місяці – в шпиталі. Зрештою, він помер від тривалої недуги. Знаю, що заповідав поховати в його у Львові на Личакові.

Науковий осередок дрогобицьких істориків вважає Володимира Косика найвидатнішим істориком – вихідцем з Дрогобиччини. Вічна йому пам’ять!

На світлині : У робітні професора під Парижем. Березень 2010 рік.