До будинку за номером сім на вулиці Франка прийшли делегація Товариства «Дрогобич-Борислав» з Ізраїлю (саме ця організація вцілілих в роки наших земляків Голокосту та їхніх нащадків ініціювала вшанування пам’яті мужнього німецького подружжя), представники влади міста на чолі з Дрогобицьким міським головою, ректор педагогічного університету Надія Скотна  й нечисельні представники громади міста, що дещо дивно й прикро…

Вперше про майора Вермахту Ебергарда Гельмріха я почув 1992 року від дрогобичанина Тараса Снятинського (теж Праведник народів світу), якому 1942 року Гельмріх допоміг урятувати від облави  його єврейських сусідів – маму та двох дочок з родини Нестель. Відтак чимало про цю мужню непересічну постать чимало мені розповідав благословенної пам’яті почесний громадянин Дрогобича, в’язень трьох нацистських катівень Альфред Шраєр, якому пощастило бути знайомим з Корнелією Шмальц-Якобсон, донькою Праведників, пам’ять про яких увічнено меморіальною таблицею, на будинку, в якому мешкали.

Під час церемонії відкриття таблиці про Ебергарда та Донату Гельмріхів розповіла активістка Товариства «Дрогобич-Борислав», знана ізраїльська скульпторка Варда Гіволі. Зокрема вона говорила про те, як співпрацював Ебергард з агрономом Нафталі Бакенротом, беручи на роботу на сільськогосподарські роботи євреїв, які завдяки цьому мали можливість уникнути знищення.

Дрогобичанин Бакенрот вартує окремого слова, адже його доля варта роману, бо вона – справжній детектив. Уявіть: євреєві виготовляють – за часів окупації краю нацистами! – фальшиві документи фольксдойча, й він, як арієць (!), рятує десятки євреїв. Пізніше, по відході німців з міста, потрапляє за доносом Станіслава Баля до лабет НКВД, де його тримають шість (!) місяців, та все ж  вдалося уникнути розправи й по війні Нафталі опинився у Франції, де й помер чверть століття тому, А в Ізраїлі нині мешкає його син, відомий підприємець, який свого часу подарував для музею Бруно Шульца погруддя письменника і який є одним зі спонсорів Меморіалу в Броницькому лісі…

Сам же Ебергард з Донатою примудрялися виготовляти єврейським дівчатам українські та польські документи й відсилати на роботу до Німеччини й таким чином врятувати не одне молоде життя…

Також до присутніх на урочистостях промовляли голова Дрогобицької єврейської громади Йосиф Карпін, спонсор виготовлення та встановлення  таблиці Георг Гузман з Німеччини, представник Фундації Примирення та спокути (власне про важливість цієї спокути для німців і говорив пан Георг), який зачитав лист до учасників церемонії від доньки Праведників, котра не змогла за станом здоров’я та віком побувати в Дрогобичі. Йосифу Карпіну німецький гість подарував книгу Корнелії Шмальц-Якобсон про її батьків-Праведників.

Важливість події у своєму виступі підкреслив Дрогобицький міський голова Тарас Кучма: «Сьогодні ми увічнюємо пам’ять не тільки одного Ебергарда Гельмріха, ми увічнюємо пам’ять усіх тих, у кого добре серце, хто  ціною власного життя рятував інших. Такі люди не мають національності. Ці люди є героями всього людства. Ми не повинні ділитися на своїх і чужих. Це наша спільна історія, яку ми повинні пам’ятати.». Також посадовець провів певну аналогію між тим, що спіткало населення Дрогобиччини в роки  Другої світової війни та тим, що відбувається нині  Сході України та в загарбаному Криму Криму, коли агресор так само  вдається до репресивних методів та утисків стосовно місцевого населення за національною та конфесійною ознакою.

Йосиф Карпін представив присутнім Людмилу Павленко, мешканку сусіднього  будинку. Свого часу, готуючи дах будинку до ремонту, чоловік пані Людмили знайшов на горищі портмоне пулярес Гельмріха  з документами – паспортами  та метриками  українців, євреїв, поляків, а також  кількома фотографіями.  Радше за все то були документи  людей, яких рятував мужній німецький Праведник…

Окрім участі у відкритті таблиці ізраїльські гості познайомилися з тим, як відбувається ремонт найбільшої галицької синагоги – дрогобицької хоральної божниці на вулиці Орлика, а також відвідали Меморіал у Брониці, де нацистськими катами в роки війни було вбито одинадцять тисяч євреїв Дрогобича та околиць.

Залишаючи місто, представники неурядової громадської організації «Дрогобич-Борислав» висловили надію, що й пам’ять про Праведника народів світу Тараса Снятинського та  про Нафталі Бакенрота-Броницького теж буде належним чином вшанована в рідному місті.

Світлини автора