Щодо передісторії цієї події, то розпочнемо з того, що після закінчення Другої світової війни виникла  проблема повоєнного облаштування кордонів СРСР. В цьому плані значно постраждали українські поляки та українці теренів Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини, Західної Бойківщини. В контексті зазначимо, що друга половина 1940-х років характеризується в історії СРСР, часом останніх жорстких «подихів сталінізму», який супроводжувався продовженням репресій, придушенням опору чинній тоталітарній системі, який був яскраво вираженим і в українців і у поляків зокрема. Адже вище окреслені народності, доклали чимало зусиль для того щоб знищити німецького загарбника, а тому й понесли великі як людські так і матеріальні втрати. За статистичним підкресленням О. Калакури кожен п’ятий мешканець України і Польщі не вернувся з війни додому, але, попри це, всі вони опинилися заручниками геополітичної стратегії СРСР[i].

Одним із болісних  явищ тогочасної радянської політики стала так звана політика «добровільного переселення», за якою передбачалося виселення українців з Польської Республіки до УРСР та поляків із УРСР до Польщі впродовж 1944 – 1946 років. Вона була спрямована в першу чергу на те, щоб запобігти розгортанню боротьби за національні права і домагань автономії українців прикордонних теренів Польської Республіки, та поляків прикордонних регіонів УРСР. Ще одним фактором, який спричинився до офіційної організації обміну населення між Польщею та УРСР, стало повернення згідно постанови Раднаркому СРСР від п’ятого  квітня 1944року, колишніх польських громадян із Сибіру та Казахстану до України з можливістю подальшого виїзду до Польщі. Ці та низка ще інших обставин, і спричинилися до впровадження так званої акції масового переселення прикордонного населення[ii].

З огляду на це, дев’ятого  вересня 1944 року Польський Комітет Національного визволення підписав три міжнародні угоди із таким радянськими республіками як Білоруська РСР, Українська РСР і Литовська РСР[iii].

Для висвітлення передісторії переселення в село Уличне шести родин у 1946 року, загальні сюжети представляє зміст договору між Польською Республікою і УРСР дід назвою «Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР», що був підписаний дев’ятого вересня 1944 року в Любліні головою РНК УРСР М. Хрущовим і керівником Польського Комітету Національного визволення Е. Б. Осубкою-Моравським[iv].

Відповідно до угоди передбачалося «приступити до евакуації всіх громадян української, білоруської, російської і русинської національностей, що проживають в  Хелмському, Грубешувському, Томашувському, Любачувському, Ярославському, Перемишльському, Ліськовському, Замостінському, Красноставському, Білгорайському, Влодавському повітах і в інших районах Польщі, де можуть виявитися громадяни української, білоруської, російської і русинської національності, які побажають переселитися з території Польщі на Україну, та приступити до евакуації всіх поляків і євреїв, що перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року, які проживають в західних областях УРСР і бажають переселитися на територію Польщі»[v].

За умовами статті першої, евакуації підлягали лише ті з перелічених вище осіб, котрі особисто цього бажали. У статті наголошувалося, що евакуація є добровільною і тому будь-який примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо, а бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і письмово[vi]. Проте, як побачимо згодом, цей пункт угоди було порушено, а так звана евакуація мала не те що насильницький характер, а й почасти супроводжувалася терором, наслідком чого були і значні людські жертви[vii].

В контексті зазначимо, що укладена угода уміщувала в собі і таємні пункти, так звану детальну інструкцію виконання, яка була передана польському уряду 22 вересня 1944 року представником СРСР при Польському Комітеті Національного визволення  генералом М. Булганіним[viii]. Стосовно відповідальних за справу евакуації українського населення з Польщі то ними були: консул М. Рогальський (керував до 30 квітня 1945 року) і Й. Беднаж (займався керівництвом евакуації від першого травня 1945 року до 11 березня 1947 року); відповідно за виселення з УРСР відповідали спочатку М. Підгорний, а від першого  січня 1946 року – М. Ромащенко[ix].

Відповідно до третьої статті угоди для осіб, що переселялися з території Української РСР в Польщу, а так само з Польщі на територію Української РСР, встановлювалися наступні пільги: а) анулювалися всі заборгованості, які рахувалися за ними по натуральному постачанню, грошових податках і страхових платежах; б) у випадку здачі евакуйованим свого урожаю державі у пункті, звідки здійснюється виїзд, то приймаюча сторона на місці, де прибуває на поселення евакуйований, повертає йому зданий урожай в тій же кількості; в) впродовж 1944 і 1945 років усі господарства, де відбулося переселення, як на території Української РСР, так і на території Польщі, звільнялися від усіх державних грошових податків та страхових платежів; г) евакуйованим мали видавати грошову позику в місцях їх розселення на господарське облаштування та інші потреби у розмірі 5000 карбованців чи злотих, на одне господарство з зобов’язанням повернення упродовж п’яти років; д) через господарську зацікавленість сторін де проводилося переселення, евакуйовані зобов’язувалися повністю засіяти озимий клин, який встановлювався в місцях розселення і ті евакуйовані, які засіяли озимину, повинні були отримати озимі посіви по можливості в тих самих кількостях, які витратили[x].

Окрім цього, другий та третій пункти третьої статті угоди, дозволяв евакуйованим вивозити: одяг, взуття, білизну, постільні речі, продукти харчування, хатні речі, сільськогосподарський реманент, упряж та інші предмети домашнього і господарського вжитку, загальною вагою до 2 тонн на одну сім’ю, а також належної евакуйованому господарству худоби і птиці. Одночасно, особам спеціальних професій – робітникам, ремісникам, медикам, художникам, вченим і т. ін. надавалося право вивозити речі, необхідні для їх професіональної діяльності[xi].

Одночасно, у статті був уміщений пункт, за яким до вивозити заборонялося: а) готівку – паперові, золоті й срібні гроші всіх видів, за винятком польських паперових злотих, в розмірі не більше 1000 злотих на одну людину або радянських грошей не більше 1000 карбованців на одну людину; б) золото і платину в зливках, розсипом і в ломі; в) дорогоцінне каміння в необробленому вигляді; г) предмети мистецтва і старовини у тому випадку, коли ті чи інші були колекцією, або в окремих екземплярах не були сімейною власністю евакуйованого; д) зброю (за винятком мисливських рушниць) і речі військового спорядження; е) фотографії (крім особистих фотографій), плани, карти; ж) автомобілі і мотоцикли; з) меблі, залізницею і автотранспортом, з огляду на транспортні утруднення воєнного часу[xii].

У третій частині угоди під назвою «Організація евакуації», у статті під номером чотирнадцять, в пункті один і два акцентувалося, що радянський бік визначив головного уповноваженого з резиденцією у Луцьку, а польська сторона – головного представника із резиденцією у Любліні. Їм повинні були допомагати по два заступники. Одночасно призначалися і регіональні представники та уповноважені, а також експерти, допоміжний й технічний персонал. Також було виокремлено представництва районних уповноважених у реґіонах, а саме: з боку польського кордону – Влодава, Холм, Грубешів, Томашів, Любачів, Ярослав, Перемишль, Лісько, Замостя, Красностав, Білґорай; з боку українського кордону – Ковель, Володимир-Волинський, Луцьк, Рівне, Дубно, Крем’янець, Броди, Рава-Руська, Львів, Самбір, Дрогобич, Стрий, Ходорів, Станіслав, Тернопіль, Золочів, Кам’янка-Бузька, Чортків[xiii].

У так званій політиці «добровільного переселення» українців з Польщі до УРСР впродовж 1944 – 1946 років, історики виділяють чотири етапи, які в основному виокремлюються на основі ступеня добровільності переселення, кількістю залученого до цього процесу адміністративного апарату, служби безпеки і війська, темпами переселення, котрі здебільшого залежали від ряду суб’єктивних та об’єктивних причин і таке інше[xiv].

Перший етап депортації охоплює період від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року. У цей період акція переселення мала добровільний характер. Здебільшого виселяли жителів із сіл Холмського, Грубешівського, Томашівського та Замостівського повітів, які упродовж весни-літа 1944 року були повністю спалені загонами Армії Крайової[xv].

Другий етап переселенської акції припадає на період від першого січня до 31 серпня 1945 року  й він мав  характер відносно добровільного переселення. Його  пов’язуютьється із наступом Червоної Армії, яка взяла під контроль Закерзоння. З огляду на ці обставини, тамтешні люди почали самі виїжджати через втрату майна в результаті боїв при взятті Лубківського та Дуклянського перевалів. Здебільшого це були мешканці Холмського, Грубешівського та Томашівського повітів[xvi].

Третій – припав на час введення військ і тривав у проміжку перше вересня – 31 грудня 1945 року. За характером проведення акції, був повністю примусовим, виселення проводилось із Ліського, Любачівського, Перемишльського та Сяноцького повітів[xvii].

Останній – четвертий  етап, припав на час від першого січня до 15 червня 1946 року. Характеризувався класичною формою етнічної чистки, яка доповнювалася пацифікацією, спаленням сіл, терором проти цивільних жителів, шквальними покараннями з боку сил постійних частин Війська Польського. В ході цього етапу було переселено найбільшу кількість жителів Закерзоння[xviii].

Отже, переселення шести родин до села Уличне, депортованих із села Творивно, Лісківського повіту, Жешівського воєводства припало саме на час останнього – четвертого етапу і за свідченням самих переселенців мало цілком примусовий характер. До Уличного було переселено родини Дунаків, Федівих, Конвіцьких, Ференців, Корнасів, Мачитів.

У контексті зазначимо, що у фонді під шифром Р–3229, описі № 9 Державного Архіву Львівської області (ДАЛО) перебувають на збереженні ешелонні списки громадян, евакуйованих з Польщі на територію УРСР по Лісківському повіту (справи 11, 27).

В контексті зазначимо, що за зверненням Федіва Миколи Миколайовича (переселений в Уличне 1946 р., живий очевидець подій, проживає на вул. Зеленій) до ДАЛО у 2004 р. йому було виписано архівну довідку від 23 січня 2004 р. за № М-766-04 р. Зміст довідки наступний: «В документах обласного архіву значиться, що родина у складі: голова родини – Мачита Михайло Іванович, 1917 р. н.; члени родини – Мачита Пелагія Дмитрівна 1924 р. н.; Федів Катерина Стефанівна, 1906 р.н.; Федів Дмитро Миколайович, 1938 р. н.; Федів Ганна Миколаївна, 1940 р. н.; Федів Микола Миколайович, 1942 р. н.; Мачита Іван Григорович, 1890 р. н. у 1946 році була переселена у Дрогобицьку область із села Творивно, Лісківського повіту, Жешівського воєводства (Польща). При переселенні ними було залишено господарське майно, яке складалось із хати – (300 м²); землі – 6 га (в тому числі орної – 6 га). Вартість залишеного майна становила: 4. 828 (чотири тисячі вісімсот двадцять вісім) крб. Підстава: Ф. Р–3229, Оп. 9, Спр. 27, арк. 956.; Оп. 9, Спр. 11, арк. 346.»[i].

До цього добавимо, що у родини-переселенців Мачити Михайла Івановича, зберігся евакуаційний лист, який був виданий на його ім’я і з яким родина прибула в село Уличне 1946 р. Акцентуємо, що зміст евакуаційного листа про переселених, цілком автентичний змісту архівної довідки, виданої у 2004 р. Федіву Миколі Миколайовичу

[i] Фотокопія довідки перебуває у приватних архівах Володимира Савчина та Володимира Галика.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.Світлина від Леоніда Ґольберґ.

 

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

 

Із живих цієї родини-переселенців залишилися ще Федів Дмитро Миколайович (1938 р. н.) та Федів Ганна Миколаївна (1940 р. н.), які сьогодні також проживають в селі Уличне на вулиці Зеленій. У своїх спогадах Дмитро Федів згадує: «…Під час переселення мав 7 років. У 1946 р. матір (Федів Катерина Степанівна) з трьома дітьми (Дмитро, Ганна та Микола) були переселені з Творивно в Уличне. Батько помер в Польщі (Федів Микола). Їхали довго. Із майна вдалося взяти тільки корову. В Уличному  прийняли не погано, ніхто не проганяв. На дрібні образи мало звертали увагу. Фото та документів не збереглося. Все залишено в Польщі… Родичі (тітка) що залишилася в Польщі – переселена під час операції «Вісла» 1947р. до Західної Польщі…»[xxii].

.Світлина від Ґазета "Майдан".

Із родини Дунак, яка також була переселена в Уличне із села Творивно у 1946 року, живими залишилися Дунак Василь Миколайович (1942 року народження, проживає на вул. Івасюка) та Шкарупа (Дунак) Пелагея Миколаївна (1946 року народження, проживає на вул. Центральна). Із почутих спогадів від своїх родичів Пелегея Шкарупа (Дунак) розповідає, що вона «…походить із села Творивно, сім’я складалася із 8 чоловік. Тато – Микола; мати – Марія; брат – Василь, мав 4 роки; баба – Анна; дідо – Дмитро, був столяром. У Творивному на господарстві тримали поросята, дві корови та пару коней. Спочатку поляки прийшли і висували так би мовити претензії до євреїв, а потім і до простого українського населення. У поїзді везли двоє коней і корову. «Поїздочка» тривала до двох місяців. Прибули в Уличне… спочатку не було де спати та що їсти…, проте згодом нас поселили на місці теперішньої амбулаторії, а потім на Головчині. Через деякий час переселилися на Ланах. Декотрі люди віднеслися до нас добре (приносили картоплю), але деякі погано – …одного разу сім’я посадила картоплю. То вже були Петра, і захотілося нам в це свято покуштувати нової картоплі. І ось ми проходимо на поле а там картоплю вже повикопували…»[xxiii].

Світлина від Ґазета "Майдан".

Від родини-переселенців Конвіцьких, в Уличному живим очевидцем подій залишився лише Конвіцький Михайло Дмитрович (1942 року народження, проживає на вул. Зелена). Із почутих від нього слів, дізнаємося, що переселена сім’я складалася із восьми чоловік, троє із них були діти. Після їх виселення, хату поляки спалили. Везли з собою вівці та свині, проте під час перетину кордону все від них було відібрано. На питання «Як вас прийняли в Уличному?» – відповів, – «прийняли дуже погано…»[xxiv].

Світлина від Ґазета "Майдан".
Також Іван Корнас розповів, що у березні 1992 року їздив до Польщі відвідати свою малу батьківщину. Із побаченого із сумом переповідає: «На місці села росте ліс. Залишилися тільки закинуті могили та старі дубові хрести…»[xxvi].

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

 

Дещо пізніше, 1994 року представники переселених сімей до Уличного Федів та Мачита теж відвідували свій рідний край. Під час відвідин території уже не існуючого села Творивно окрім тамтешніх руїн господарських споруд та закинутого сільського некрополя, вони нічого іншого там не побачили. І це не дивно, адже після виселення усіх мешканців із села, воно до тла було спалене поляками.

Ще однією особою, яка має пряме відношення до родини-переселенців Корнасів, є уже уродженець села Уличне – Іван Корнас. Справа у тому, що у 1946 р. під час депортації, він перебував у лоні матері, і народився уже після прибуття родини в Уличне влітку  1946 року. Освічений чоловік, значний період свого життя працював завучем школи в сусідньому з Уличним селі Доброгостів. Про переселення багато чув від родичів, Із запам’ятованого він розповів, що влітку 1946 року родина (п’ять членів сім’ї,  з них двійко дітей) була переселена з села Творивне до Уличного. За його словами, родину спочатку везли на Тернопіль, але там з невідомих причин не прийняли і відправили на Дрогобич, а звідти в Уличне. Спочатку розселили поміж хатами. Іван Корнас згадує, опираючись на слова матері, що родину спочатку хотіли переселяти ще 1945 року. Вона розповідала, що по селі ходили солдати в польській формі, але розмовляли російською, проте місцевому населенню вдалося відкупитися хабарами. Проте, уже влітку 1946 року всіх жителів села зігнали за його межі. Люди «хапали що могли». Його бабуся змогла взяти лише пару коней. Після цього «село поляки підпалили» [xxv].

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

 

 

Світлина від Леоніда Ґольберґ.

Світлина від Леоніда Ґольберґ.
Володимир ГАЛИК,

кандидат історичних наук, доцент, докторант державного педагогічного університету імені Івана Франка,

Володимир САВЧИН,

історик-краєзнавець, вчитель історії

Уличненської середньої ЗОШ І-ІІІ ступенів

[i] Див. про це у: Калакура О. Я. Депортації українців і поляків під виглядом «обміну населенням» (до 70-річчя Люблінської угоди) / О. Я. Калакура // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. праць. – Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – Вип. 13. – С. 39.

[ii] Див. детальніше про це у: Там само. – С. 42.

[iii] Див. про це у: Виселення українців з Польщі до УРСР. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Виселення_українців_з_Польщі_до_УРСР., а також у: Калакура О. Я. Депортації українців і поляків під виглядом «обміну населенням» (до 70-річчя Люблінської угоди) / О. Я. Калакура // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. праць. – Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – Вип. 13. – С. 42.

[iv] Див. докладніше про це у: Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 9 вересня 1944 рр. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/616_065.

[v] Див. про це: Там само.; Там само.

[vi] Див. про це: Там само.; Там само.

[vii] Див. про це також і у: Онопрієнко О. В. Переселенці з території Польщі 1944 – 1947 рр. Глухівський аспект / О. В. Онопрієнко // Сіверщина в історії України. – 2013. – Вип. 6. – С. 506.

[viii] Див. про це у: 70 років депортації українців. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.terebovlia-biblioteka.edukit.te.ua/_70_rokiv_deportacii_ukrainciv/.; Виселення українців з Польщі до УРСР. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Виселення_українців_з_Польщі_до_УРСР.

[ix]Див.: Онопрієнко О. В. Переселенці з території Польщі 1944 – 1947 рр. Глухівський аспект / О. В. Онопрієнко // Сіверщина в історії України. – 2013. – Вип. 6. – С. 506.

[x] Див. докладніше про це у: Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР від 9 вересня 1944 рр. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/616_065.

[xi] Див.: Там само.

[xii] Див.: Там само.

[xiii] Див.: Там само.

[xiv] Див. про це детальніше у: Онопрієнко О. В. Переселенці з території Польщі 1944 – 1947 рр. Глухівський аспект / О. В. Онопрієнко // Сіверщина в історії України. – 2013. – Вип. 6. – С. 506-507.; Калакура О. Я. Депортації українців і поляків під виглядом «обміну населенням» (до 70-річчя Люблінської угоди) / О. Я. Калакура // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. праць. – Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – Вип. 13. – С. 42-43.; Кіцак В. Четвертий етап депортації українців з Польщі (1 січня – 15 червня 1946 р.) / В. Кіцак // Збірник праць ТО НТШ. – Т.: Рада, 2007. – Том 3: Українсько-польські відносини вчора і сьогодні. – С. 111-113.

[xv] Див. про це детальніше у: Онопрієнко О. В. Переселенці з території Польщі 1944 – 1947 рр. Глухівський аспект / О. В. Онопрієнко // Сіверщина в історії України. – 2013. – Вип. 6. – С. 506-507.; Кіцак В. Четвертий етап депортації українців з Польщі (1 січня – 15 червня 1946 р.) / В. Кіцак // Збірник праць ТО НТШ. – Т.: Рада, 2007. – Том 3: Українсько-польські відносини вчора і сьогодні. – С. 112.

[xvi] Див.: Там само. – С. 507.; Там само. – С. 112.

[xvii] Див.: Там само.; Там само.

[xviii] Див.: Там само.; Там само.

[xix] Подається за: [Виписи з ешелонних книг…]. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.apokryfruski.org/wp-content/uploads/2010/09/Krywe_spis_transportowy.pdf.

[xx] Фотокопія довідки перебуває у приватних архівах Володимира Савчина та Володимира Галика.

[xxi] Фотокопія документа перебуває у приватних архівах Володимира Савчина та Володимира Галика.

[xxii] Записано від Федіва Д. М. 1938 р. нар., переселеного із села Творивно, Лісківського повіту, Жешівського воєводства (Польща). Записав Савчин В. В. 18. 04. 2017 р. у селі Уличне, Дрогобицького району, Львівської області.

[xxiii] Записано від Шкарупи (Дунак) П. М. 1946 р. нар., переселеної із села Творивно, Лісківського повіту, Жешівського воєводства (Польща). Записав Савчин В. В. 24. 04. 2017 р. у селі Уличне, Дрогобицького району, Львівської області.

[xxiv] Записано від Конвіцького М. Д. 1942 р. нар., переселеного із села Творивно, Лісківського повіту, Жешівського воєводства (Польща). Записав Савчин В. В. 24. 04. 2017 р. у селі Уличне, Дрогобицького району, Львівської області.

[xxv] Записано від Корнаса І. В. 1946 р. нар., народився у селі Уличне, Дрогобицького району, Львівської області. Записав Савчин В. В. 01. 05. 2017 р. у селі Уличне, Дрогобицького району, Львівської області.

[xxvi] Там само.

[xxvii]Фотокопії з оригіналів перебувають у приватних архівах Володимира Савчина та Володимира Галика.