Дитинство Ярослава Івашкевича (1894 — 1980) минуло в Єлисаветграді та на Черкащині. Він став учнем Четвертої київської гімназії (Костянтин Паустовський у своїх спогадах про Івашкевича називає П’яту гімназію http://paustovskiy.niv.ru/paustovskiy/public/yaroslav-ivashkevich.htm) і паралельно вчився в музичній школі. Відтак  — на юридичному факультеті Київського університету та в консерваторії. Але юриспруденція його мало вабила. Як і молодий Борис Пастернак, Ярослав Івашкевич вагався, чому присвятити своє життя: музиці чи літературі. Та ставши письменником, він весь час звертався до українських вражень, спогадів про музичну юність у колі Шимановських, спілкування з Артуром Рубінштейном.

Казімєж Вєжинський (1894 — 1969) ніколи не забував про місто свого народження — Дрогобич і, мріючи повернутися, увічнив його у вірші “Rzuciłbym wszystko”. Він народився у сім’ї залізничника, а кілька джерел пишуть про те, що з’явився на світ Казимир дуже символічно для свого батька — просто на вокзалі. Під час Першої світової війни Вежинський потрапив у російський полон, а коли взимку 1918 року йому вдалося втекти звідти, певний час переховувався в Києві. Повернувшись до Варшави, разом з Ярославом Івашкевичем брав участь в організіції літературної групи “Скамандр”. А під час польсько-більшовицької війни 1919 — 1921 років редагував тижневики “Ukraińskie Słowo” i “Dziennik Kijowski”.

В Польщі 2017 рік — рік Болєслава Лєсьмяна (1877 —1937). Народжений у Варшаві, дитинство та юність він провів у Києві. Як і Івашкевич, закінчив юридичний факультет Імператорського університету Святого Володимира. Існують вірші Лесьмяна російською мовою в символістському дусі, опубліковані в 1906 і 1907 роках в “Золотому руні” та “Вєсах”. Віршів було 17, і, за одною з леґенд, схилив Лесьмяна до написання творів російською Костянтин Бальмонт, запропонувавши польському поетові, чия родина мешкала в Парижі досить скрутно, публікацію по карбованцю за вірш. В польській поезії немає рівних Лесьмянові в еротичній ліриці. Та за словами поета, образи саме тієї природи, яку він спостерігав, перебуваючи в Києві, лягли в основу його “лісових” віршів.

Ярослав Івашкевич

Цикл “Вікно і дерево”

1

Вікно нарозтіж.

Прямокутник вікна і ніч.

Що в цьому вікні поміститься?

 

Чи поміститься імла?

Чи поміститься жалоба?

Чи поміститься процесія,

Коні крокуючі?

 

Стою і знову дивлюся

В глиб світу

Крізь цю тісну раму.

 

Чи поміститься в ній моє життя?

Чи поміститься дерево?

 

 

 

Jarosław Iwaszkiewicz

Okno i drzewo

1

Okno otwarte.

Prostokąt okna i noc.

Co się w tym oknie zmieści?

 

Czy zmieści się mgła?

Czy zmieści się żałoba?

Czy zmieści się pochód,

Konie kroczące?

 

Staję i znowu patrzę

W głąb świata

Przez tę ciasną ramę.

 

Czy zmieści się w niej moje życie?

Czy zmieści się drzewo?

 

 

2

Вікно нарозтіж бачить тишу,

І гребінь — бір себе колише;

Зірки у висі.

 

Всмак древу за вікном дрімати,

Поки засну, поснуть дріади

У всьому лісі…

 

Брати-дуби, берези-сестри,

Хто зміг у темний острів зсістись

— Ultima Thule.

 

Укриту в хащах сарну мертву,

Рукою ночі зелень стерту,

Борті поснулі —

 

Все спокій затопив до краю.

І раптом дрож з гілок стікає,

Шелест шаліє.

 

Та голос припутнів ще чути

І подув, що дає остуду

Сльозам на віях.

 

 

2

Otwarte okno widzi ciszę

I grzebień — bór, co się kołysze,

I gwiazdy jasne.

 

Za oknem drzewo drzemie w ciemni,

Za oknem las się cały zdrzemnie,

Zanim ja zasnę…

 

Bracia dębowi, brzozy siostry,

Wszystkie zgęszczone w ciemny ostrów

  • Ultima Thule.

 

I skryty w puszczy martwy jeleń,

I ręką nocy starta zieleń,

I puste ule —

 

Ogarnia sen, co jeszcze nie jest.

I nagle dreszcz przechodzi, szelest

Z gałęzi ścieka.

 

Wznosi się nocnych głos gołębi

I powiew, co gorące ziębi

Łzy pod powieką.

 

 

3

Дерево складається

Як симфонія Лютославського

З окремих гілок.

 

Ось гілка флейт,

А ось гілка альтів,

І коріння завмирає на глибині,

Ховається в землі,

Як стишені контрабаси.

 

Дерево музика.

Дерево симфонія.

Дерево пізнання.

 

Пізнання зла,

Тільки зла —

Зла.

 

3

Drzewo skomponowane

Jak symfonia Lutosławskiego

Z poszczególnych gałęzi.

 

To jest gałąź fletów,

A to gałąź altówek,

I korzenie zaikają w głębi,

Chowają się w ziemi

Jak wyciszone kontrabasy.

 

Drzewo muzyka.

Drzewo symfonia.

Drzewo wiadomości,

 

Wiadomości złego,

Tylko  złego,

Złego.

 

 

 

5

Дивувався завжди

Поетам-філософам.

 

Скільки всього вдається їм побачити

З вікна.

 

Звихрені галактики

Моральних прав

І глибоке знання,

Що ж є сутністю поезії,

 

суттю життя.

 

А я бачу сосну кострубату,

її руки, її гілля.

Моя думка — рослинна:

Pensée végétale.

 

 

 

5

Podziwiam zawsze

Poetów filozofów.

 

Ileż rzeczy potrafia oni dostrzec

Z okna.

 

Skłębione galaktyki

Moralnych praw

I wiedzę głęboką,

Co jest istotą poezji,

 

istotą życia.

 

A ja widzę sosnę spiętrzońą,

jej ręce, jej gałęzie.

Moja myśl jest roślinna:

Pensée végétale.

 

 

 

 

6

Pensée – з двома ее

як cuillerée

як soirée

 

Висловлює сенс, що міститься у формі,

в контурі ложки,

в рамі вечора,

в рамі вікна.

 

Думка живе у формі,

як равлик

в зелено-чорній черепашці,

 

як сік у сосні,

що росте під вікном,

 

з коренів тече до гілок

і дерево стає домом,

тілом,

 

формою, в якій містяться

думки і вірші

 

а подеколи розпач,

що думка в цій формі не вміщається.

 

 

 

 

6

Pensée – z dwoma ее

jak cuillerée

jak soirée

 

Wyraża treść zawartą w formie,

w kształcie łyżki,

w ramie wieczoru,

w ramie okna.

 

Myśl mieszka w formie

jak ślimak

w zielonoczarnej skorupce,

 

jak ten sok w sośnie

rosnącej pod oknem,

 

z korzeni przecieka do gałęzi

i drzewo staje domem,

ciałem,

 

formą, w której się mieszczą

myśli i wiersze,

 

i czasem rozpacz,

że myśl w tej formie się nie mieści.

 

 

7

Перед вікном гігантське древо

Стоїть неначе вартовий,

Солдату застувати небо

Сказали й непорушно стій.

 

Та облетить із тебе листя,

Як влучить блискавки стріла,

І згинеш вельми урочисто,

Так, як людина умира.

 

(наслідуване)

 

 

 

7

Przed oknem to ogromne drzewo

Musi jak na placówce trwać,

Żołnerz, któremu zakryć niebo

Kazano i wytrwale stać.

 

Ale osypia się twe liście,

Gdy piorun będzie w ciebie siekł

I umrzesz bardzo uroczyście,

Tak samo jak umiera człek.

 

(naśladowane)

 

 

8

Дерево і вікно, два потаємні символи

Того, що на видноті, і того, що глибинно існує,

В рамі без світла тінь неокреслена,

І долоні в русі благальнім

Гілок, листя — об’єкти, які переді мною,

Суть свідчення непрозорого буття.

Навіть якби все припинило існувати, все ж таки

Залишиться думка про існування, можливість існування

І палаюче коло, коло відродження,

Вічного життя, як небо наді мною.

Багато разів через вікно я дивився

В ніч, повну страху і повну надії.

Гадаю, що існують все-таки якісь першопочатки

Вічні — і радію цій думці.

Так мало є радості в мені, ще менше

В цьому чорному світі. Осяяння миттєве

Вагоміше, ніж багато годин самотніх роздумів.

Про що ти думаєш і навіщо ти думаєш?

Достатньо дивитися на величезне дерево

І уявляти рух його соків,

Вічний шлях коренів до верховіття

І вічний колообіг з верховіття до коренів.

Зупинись, замовкни, о, замовкни! Зачаїсь у собі,

Нехай думки із серцем не переплітуться,

І в цим мовчанні, безрусі,

В житті і смерті

Будь.

 

 

8

Drzewo i okno, dwa zatajone symbole
Tego, co się widzi, i tego, co istnieje,
W ramie bez światła cień nieokreślony
I dłonie poruszane gestem przebłagalnym
Gałęzi, liści — rzeczy, które są przede mną,
Jako świadectwo zaciemnionego bytu.
Gdyby przestało wszystko istnieć, to jednakże
Zostanie myśl o istnieniu, możliwość istnienia
I płomienisty krąg, krąg odrodzenia,
Wiecznego życia jak niebo nade mną.
Ile więc razy przez okno spoglądam
W noc pełną strachu i pełną nadziei,
Myślę, że przecie są jakieś pierwiastki
Wieczne — i radość w tej myśli znajduję.
Tak mało jest radości we mnie, mniej jeszcze
W tym czarnym świecie. Błysk taki więc stanie
Za wiele godzin rozmyślań samotnych.
O czym ty myślisz i po co ty myślisz?
Wystarczy spojrzeć na olbrzymie drzewo
I wyobraźnią soki jego śledzić,
Wieczną wędrówkę korzeni do szczytu
I wieczny obieg z szczytu do korzeni.
Stań, zamilcz, zamilcz, o! zamilcz wewnętrznie,
Niech ci się myśli z sercem nie poplączą
I w tym milczeniu, unieruchomieniu,
W życiu i śmierci
Trwaj.

 

 

АРТУР

 

“Як проспав би аж до ранку, то ніколи б не побачив

Ніч таку!” — духмяні квіти, невгамовні птахи — цить!

Неба полог мерехтливий, час — гірський кришталь неначе,

В полисках і повіваннях ніч єством своїм бринить!

 

Трунком, звуками і листям сад наповнений по вінця,

Над зубцями фортепіано молоточків ряд висить.

Ніч оту гірко-солодку бережи немов зіницю.

Пригорнись міцніше.

“Timo… Timosheffka, what is it?”

 

 

 

 

 

 

 

Artur

 

Gdybym przespał aż do rana, już bym nigdy nie odzyskał
Nocy tej!”
Wonne kwiaty, rozśpiewane ptaki cyt!

Nieba namiot połyskliwy, czasu wirujący kryształ,
I w powiewach, i w płomieniach pławi się tej nocy byt!

 

Nad zębami fortepianu wiszą ostre, chrupkie młotki,
Zapachów, kwiatów, tonów, liści ogród syt
.

Odkryj z zasłon obraz ten na pół gorzki, na pół słodki.
Przytul się mocniej.

                                Timo…Timosheffka, what is it?”

 

Квартет

                                            памяті Віткаци

 

запах сіна

де присутня твоя рука?

де твоя кров?

 

цівка червона

злітає і сплітається

з зеленим потічком трави

 

не кричи не кричи не кричи

 

все переплелося

не все тільки дві смуги

дві цівки

подібно до фуги

 

хіба життя вартує

аби так його з себе видирати?

 

випливе найвищим тоном

скрипок сіна

крові

 

 

Kwartet

                                         pamięci Witkacego

zapach siana
gdzie się twa ręka obraca?
gdzie twoja krew?

stróżka czerwona
wznosi się i splata
z zieloną smugą trawy

nie krzycz nie krzycz nie krzycz

zaplątało się wszystko
nie wszystko tylko dwie strugi
dwa strumyki
w kształt fugi

czyż życie aż tak dużo jest warte
że trzeba je sobie wydzierać?

wypłynie najwyższym tonem
skrzypiec siana
krwi

 

* * *

Завжди те саме! власне опівночі

 

Та ні! о пів на третю

пополудні

 

приходять на каву за цигарками

вся їдальня сповнена запахом тління

 

зогнилих дощок, листя

вологої одежі

 

І навіщо вони постійно приходять

їдять п’ють

обсідають мене як круки

“помер я тоді а я тоді

я сам себе вбив

а мене вбили

розстріляли

повісили”

 

“Пам’ятаєш який я був гарний

За тиждень до моєї смерті ти поцілував мене в чоло

 

а мене після смерті

а мені очі закрив”

– Нічого надзвичайного

я робив це машинально –

 

“але ми хочемо пожити ще трохи

розмовляти твоїм язиком

писати твоєю ручкою

цілувати твої губи…”

– Геть –

трупи! –

 

* * *

Zawsze to samo! że o północy!

 

Ależ nie! O pół do trzeciej

po południu

 

przychodzą na kawę na papierosy

саłą jadalnię napełniają zapachem zbutwienia

 

zgniłych desek, liści

wilgotnego ubrania

 

I po co oni ciągle przychodzą

jedzą piją

obsiadają mnie jak kruki

„umarłem ja wtedy a ja wtedy

ja się sam zabiłem

a mnie zabili

rozstrzelali

powiesili”

 

„Pamiętasz jaki byłem piękny

Na tydzień przed moją śmiercią pocałowałeś mnie w czoło

 

a mnie po śmierci

a mnie oczy zamknąłeś”

– To nic nadzwyczajnego

to się robi machinalnie –

 

„ale my chcemy jeszcze pożyć trochę

mówić twoim językiem

pisać twoim długopisem

całować twoją wargą…”

– Precz –

trupy! –

 

 

* * *

  • giorni di civetta…

 

Що сови роблять удень?

вночі сови мають чимало справ

 

прилітають під мої вікна

і гукають спроквола пугу! пугу!

 

Одна з них сова живих

мешкає в підземеллі в Лондоні

чи Берклі

 

і прилітає тільки для того

аби сказати:

не пам’ятаю нічого не пам’ятаю

 

ані того танго з Вандою

ані черешень таких рясних

і що ти був прихильний до нас

 

зрештою черешень напевно вже немає

не пам’ятаю не пам’ятаю

 

А друга сова мертвих

і кричить сидячи на гіллі

пам’ятаю о так пам’ятаю

 

пам’ятаю як ти страшенно кохав

 

але тепер я відповідаю сові

не пам’ятаю не пам’ятаю

 

* * *

…i giorni di civetta…

 

Co puszczyki robią w dzień?

w nocy puszczyki mają dużo zajęncia

 

przylatują pod moje okna

i wołają preciągle uhu! uhu!

 

Jeden jest puszczyk żywych

mieszka w suterenie w Londynie

albo w Berkeley

 

i przylatuje tylko po to

aby powiedzieć:

nie pamiętam nic nie pamiętam

 

ani tego tanga z Wandą

ani czereśni tak obfitych

i że byłeś dla nas dobry

 

zresztą czereśni pewnie już nie ma

nie pamiętam nie pamiętam

 

A drugi jest puszczyk umarłych

i woła siedząc na gałęzi

pamiętam ach pamiętam

 

pamiętam jak strasznie kochałeś

 

a teraz to ja odpowiadam puszczykowi

nie pamiętam nie pamiętam

 

Казімєж Вєжинські

Я покинув би все

 

Я покинув би все для втечі

До містечка, де народився.

Купував би солодке малечі

І в полях, в полях загубився.

 

Прямував би між верб і річки,

Де рукою сягаєш денця,

Нешкідливому для зустрічних

Волоцюзі далеко йдеться.

 

На імлистім шляху вечоровім,

Де здається – дійшов до краю,

Я б радів, що не знаю нікого

Тут, і жоден мене не знає.

 

А зимою, в теплі кімнати,

Як дерева вберуться в іній,

Я би слухав, самотній, радо

З димаря вітру тоскне квиління.

 

І за прихисток вдячний був долі,

Недоторканий в жодну хвилину:

Йде життя без подій, поволі,

Промине – і не зрадить плину.

 

Kazimierz Wierzyński

Rzuciłbym wszystko

 

Rzuciłbym wszystko i wrócił

Do miasteczka, gdziem się urodził,

Kupowałbym dzieciom ciasteczka

I w pola, w pola bym chodził.

 

Szedłbym wśród wierzb nad rzeką,

Gdzie dna się ręką dosięga,

Nieszkodliwy i za czymś daleko

Błądzący włóczęga.

 

Wieczorem, nad jakąś zamgloną drogą,

Gdy się właściwie już dróg nie rozezna,

Myślałbym: dobrze, że nie znam tutaj nikogo

I dobrze, że mnie też nikt nie zna.

 

A zimą, w ciepłym pokoju, gdy spłynie

Na drzewa śniegu puszysta warstwa,

Byłbym ostatni, co słucha w kominie

Cierpliwie wiatru nudziarstwa.

 

I jeszcze raz bym pokochał ukrycie,

To, czego nie tknie się ręka niczyja:

Te dni bez zdarzeń, całe to życie,

W którym nie żyje się, lecz przemija.

 

Болєслав Лєсьмян

Бажання

 

Я хотів би у лісі, в незайманих нетрях,

Мати хижку – плетінку з гілля й очерету,

Щоб висіла в самісіньких кронах високо

Над яругами змій і хижацького ока.

І у ній на моху, під поривами вітру

Цілувати дівчину, чужу й непривітну,

Груди пестити, де від зубів моїх ранка,

А обличчя вустам наче здобич і бранка –

І почути, як грішних утіх одесную,

Мліє грім золотий, вихор зваби танцює,

Звір гарчить, бо відчув наших тіл аромати,

Тіл, що прагнуть в розкошах землі уникати –

І хотів би помітити в просвіт крізь терни

Серед любощів – зорі і лоно озерне.

Бога бачити в сяйві народження днини,

Дочекатися сонця на грудях дівчини,

І виттям, криком, виском світанок вітати,

І наосліп життям до кінця простувати –

І колись засміятись крізь сон в ніч останню,

І, не знаючи похорону й покаяння,

Ніби плід, прочуваючи пащу неситу,

В морок смерті зі стугоном з древа злетіти!

 

Bolesław Leśmian

 

Pragnienie

 

Chciałbym w lesie, w ostępach dzikiego błędowia,

Mieć chałupę – plecionkę z chrustu i sitowia,

Zawieszoną wysoko w zagłębiach konarów

Nad otchłanią jam rysich i wężowych jarów.

Tam na mchu, kołysany obłędną wichurą,

Chciałbym pieścić dziewczynę obcą i ponurą,

Głaskać piersi ze świeżą od mych zębów raną

I całować twarz, ustom jako łup podaną –

I słyszeć, jak dokoła grzechu mej pieszczoty

Pląsa burza skuszona i mdleje grom złoty,

I zwierz ryczy, ciał naszych przywabiony wonią,

Ciał górnych, wniebowziętych, co od ziemi stronią –

I chciałbym przez przygodny wśród gałęzi przezior

Patrzeć, pieszcząc, w noc – w gwiazdy i w błyskania

jezior

I za boga brać wszelkie lśniwo u błękitu,

I na piersi dziewczącej doczekać się świtu.

A słońce witać krzykiem i wrzaskiem, i wyciem,

Żyć na oślep, nie wiedząc, że to zwie się życiem –

I pewnej nocy przez sen zaśmiać się w twarz niebu,

I nie znając pokuty, modlitw ni pogrzebu,

Jak owoc, co się paszczy żarłocznej spodziewa,

Z łoskotem i łomotem w mrok śmierci spaść

z drzewa!

Переклади Наталії БЕЛЬЧЕНКО