Імʼя Осипа Зінкевича стало відоме в дисидентському середовищі передусім як рупор, який підсилював у світі голос українських поетів-шістдесятників. Його журнал, а згодом і видавництво під назвою «Смолоскип» виправдали свою назву, оскільки вирвали постаті українських майстрів слова з мороку ідеологічного каземату. Цей смолоскип горів довго і горить сьогодні, освітлюючи приязним світлом нові й нові покоління поетів та письменників. За всім цим стояв Осип Зінкевич, який від самого початку перейнявся високою місією підтримки незалежної української культури.

У другій половині 1970-х років місія Осипа Зінкевича набула додаткових ознак. Із започаткуванням Гельсінського руху, зокрема з появою 1976 року Української Гельсінської групи, його інстинкт знову спрацював непомильно і безвідмовно:  видавництво «Смолоскип» стало трибуною ще й для Меморандумів та інших матеріалів УГГ. Осип Зінкевич стає активним учасником Вашинґтонського Комітету Гельсінських Ґарантій для України, яку очолив доктор Андрій Зварун. Завдяки цьому Комітетові голос українських правозахисників, якому призначено було закрижаніти у сибірських ҐУЛАҐах, стрімко поширився світом і навіть здобув постійну прописку в Бібліотеці Конгресу США.

Саме в той час імʼя Осипа Зінкевича увійшло і в моє життя й відтоді залишається в моїй душі оповитим незмінною вдячністю та пошаною.

Проте завершення історії комуністичної держави не означало, що з ним пересохли джерела ініціативності Осипа Зінкевича. Він на тривалий час переселився до України і переніс на нашу землю все своє видавництво «Смолоскип», дбаючи тепер уже про молоді покоління українських поетів. 1998 року він започаткував Музей-архів українського самвидаву в Україні і став його першим головою. А з відновленням діяльності Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу наш благодійник став його активним членом. Адреса видавництва «Смолоскип» довгий час була юридичною адресою цього Центру, а його приміщення – місцем засідань і загальних зборів.

Не забув він і про численні ряди українських політв’язнів. Видавництво випустило у світ вражаючу підбірку спогадів борців Руху опору та біографічних матеріалів про них. Приміщення «Смолоскипу» були завжди відкритими для різноманітних зібрань колишніх політв’язнів, які знаходили у видавництві гостинний притулок.

У радянський час нас, політв’язнів, відділяли від Осипа Зінкевича численні ряди колючого дроту і води Атлантичного океану. Проте він усе ж зумів виконати Христову настанову: «…У тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 36). Він приходив до нас у своїй незмінній солідарності й дійовій допомозі, яка долала всі перешкоди. Сьогодні нас розділила межа між життям і смертю, проте є речі, яким під силу подолати і цю перешкоду. Це щира молитва за покійного і свідчення перед Богом, що він виконав свій національний, громадянський і християнський обов’язок сповна. Хай буде йому за це вічная памʼять і Царство Небесне!

 Мирослав МАРИНОВИЧ

від імені групи побратимів-політвʼязнів і членів Українського ПЕН-центру

22.09.2017

“Zbruć”