А потім розпочалося довге коментування в фейсбуці, бо кожен спішив висловити власну думку. У цих дискусіях мене вразив той факт, що чимало політичних експертів, журналістів, політиків і «лідерів думок» говорили прямо: за Вакарчука може голосувати лише його фан-клуб, неосвічені люди, молоді дівчата і так далі. Мовляв, це несерйозний кандидат, тож доросла, самодостатня людина навіть і розглядати таку кандидатуру не буде. Бо він «співак», і це буде «цирк», бо лише дурні можуть голосувати за «непрофесійного політика», в якого немає «команди». Ще деякі напускали конспірологічного диму: це політтехнологія, змова чи то американців, чи то олігархів.

 

Знаєте, що я про це думаю? Дурні – це ті, що десятиліттями голосують за одні й ті ж обличчя, за так званих «професійних політиків» і місцевих князьків, чиї декларації про майно мають більше сторінок за Конституцію України. Цирк – це Бойко, Медведчук, Ахметов, Пінчук, Коломойський та іже з ними, які сидять у своїх женевських чи лондонських віллах і ніби на пультах грають депутатами в сесійній залі ВР, за потреби влаштовуючи шоу і бійки, а коли їм вигідно – організовуючи позитивне голосування. Мені стає погано від самого вигляду «професійних політиків» типу Литвина, який і до справи Ґонґадзе руку доклав, і кілька сфальшованих дипломів собі прикупив, і при кожній владі мав тепленьке місце, та й нині жодних проблем не має. «Команди професіоналів», які приходять з новообраними Президентами – це ракові пухлини, які з’їдають і Президента, і саму країну: згадайте Ющенка з Жванією, Третьяковим чи Балогою, Януковича з Азаровим, Табачником, Захарченком і «Сашою Стоматологом» або ж Порошенка з Грановським, Кононенком і Березенком.

Я не знаю, чи буде Вакарчук балотуватися в Президенти, як і не знаю, чи проголосую за нього, тепер я про інше: не треба ставитися до нього зневажливо. Зневажати треба політиків, які дуже «серйозні», справжні господарники і патріоти в краватках чи вишиванках, але з року в рік просуваються рейтингом найбагатших людей, тоді як країна все скочується вниз. Зневажати треба олігархів, які розтерзали Україну і завдяки своїм теле-зомбо-ящикам виграють, швидше за все, і наступні президентські вибори.

На відміну від «політичних лідерів», Вакарчук не крав із державного бюджету, та й автомобіль йому купила не бабця на заощадження з пенсії. Це освічена, талановита, харизматична й патріотична людина. Чи буде він добрим Президентом, чи має він навички й волю для того, щоб змінити країну? Не знаю – може, й має. Зате знаю точно, що в політичних «еліт» таких навичок немає, вони вміють лише зіштовхувати людей лобами, набирати рейтинги, викрикувати популістські гасла і красти.

І рейтинг Вакарчука доводить, що значній частині людей так звана «еліта» давно остогидла. Це голоси ще не так за Вакарчука, бо невідомо, що він запропонує, яку матиме програму й чи не оточить себе кар’єристами і пройдисвітами (а дуже вірогідно, що так і буде). Це голоси проти системи, це висунутий середній палець ляльководам, яким вдається вже десятиліттями протягувати у владу одних і тих же людей.

Я не за Вакарчука, просто мені не хочеться вибирати між Бойком, Порошенком, Тимошенко чи Ляшком. Я хочу бачити нові обличчя, нові сили, зрештою – нову аґенду, амбітні цілі для України, хочеться іншого рівня політичної дискусії.

Вакарчук у цій ситуації – лише символ, ніхто не підтримує його особисто. Якби замість нього почалися розмови про висунення якоїсь іншої фігури загальнонаціонального масштабу, з доброю репутацією й патріотичної, то така особа дуже швидко б продемонструвала фантастичне зростання рейтингу підтримки.

Задовбали старі. Хочеться нового. Принаймні – надії.

Андрій ЛЮБКА, “Zbruć”

27.11. 2017