***

Господи, я вже якось жалілася – щось там про чашу пусту
щось про ніч – глевку, листопадову (Боже,
розкажи мені про мою тривимірну сліпоту,
розкажи, якщо можеш)

Господи, я мушу знати – на кожному з чотирьох кінців
світу – стоїть на сторожі архангел у золотому
щоб захистити від злого від ночі від часу від манівців
у пошуках дому

Господи, а коли я кричу – Ти мене чуєш? Ти мені кажеш (так?) –
що заживають рани
просто повільно –
(так, Господи?) – поки горить маяк

поки повняться світлом його
обуджені океани

***

тремтять вечірні небеса – у глибині, вгорі
ще тільки присмерк загуса – і жодної зорі
котрі проріжуться прорі-
коли обсяде тьма
о тій безпам’ятній порі що з темряви сама

мов очі всесвіту сліпі – що кліпають – і все
вогкі – на мапі – на стовпі – що небеса несе
кудись у безвість у світи без болю без мокви
без присмерку в якому ти темніша від трави

без низини і висоти без часу без скорбот
росте їх світло –

й ти рости

не боячись
не бо –

***

де ви – всі мої матері – і та що народила Христа
і та що втратила Кору і та що стала усім
сущим, і та що плаче – Йорона – і та що мовчить і та
що сниться мені коли я шепочу – дім

вийди до мене – Деметро – бо ноша моя тяжка
стань біля мене – Ізідо – в радощах і в борні –
відізвися – Гекато – хіба я тобі не дочка –
хіба я вам всім не рідна – і ваша кров не в мені

хіба ви мене не чуєте – голос чи біль чи суть –
коли море б’є тілом о берег – і змиває сліди –

де ви – всі мої матері – поруч зі мною – тут

в землі –
під землею–
шкірою –

назавжди

***

і де вони всі де ці твої любові
котра з них заманила тебе у пастку
тільки кіт ще якось терпить тебе – бо як же котові
інакше заробити собі на ласку

а поза тим світ мовчить заламує руки
за одним-єдиним вікном де паношиться ойкумена
мучся, каже вона, учись моєї науки
не ставай більшою за себе –

і тим паче за мене

***

чуєш – гуде земля отверзає могили немов вуста
гич столочена, тля, свята руда простота
чуєш – гудуть шляхи – чуєш – залізо б’є
об залізо – і сонце над ним встає –
чуєш – здригається чорний іконостас-
чуєш – хода – а xто це іде до нас?..
Цар Молот
Цар Полоз
Цар Молох
Цар Колос

хто із нас заціліє – чуєш – а хто впаде
просто у небо у сонце його руде
поки ця гич столочена поки ці рукави-
ярі від крові, гіркі від трави, жорстви –
чуєш – не відчиняй йому двері замкни вуста
наче могилу – хай далі стоїть пуста –
Цар Молох
Цар Голос
Цар Морок
Цар Голод

***

а тепер починай писати
бо – все

це тільки ескізи літер які
вітер несе

це тільки ескізи слів над якими сьогодні ти
не застановишся – мусиш далі іти
кудись де не ти

де ти

а тепер починай шукати той час який
ти загубила – десь у руслі ріки
десь у вістрі її – у липах які ростуть
на її берегах – які маркують твій путь –
і яка різниця – де ти тепер – яка?
якщо так склалась дорога твоя
гірка

а тепер починай – у тебе кілька годин –
або днів – або рік – бо навіть якщо один
ти ще встигнеш багато – ну так бо багато слів
поміщається в цій
уже зчужілій імлі
де рідний голос не знає тебе

не зна-
чим би тобі зарадити

поки іде луна

десь над містом чи над землею чи над
сузір’ям
або

всім що тебе ще ранить

і тільки Бог

десь на тобою чуває – а зараз пиши пиши
поки ще в тілі останки душі
душі
поки ще ти – це ти
поки п’амять – ти

поки вона керує

куди пливти