Важко навіть уявити, яка доля могла спіткати унікальну віллу Раймунда Яроша, де нині міститься збірня творів визначного мистця-трускавчанина, якби тоді далекого вже 1992-го не вдалося місту взяти будівлю під «своє крило», а відтак і відкрити тут – перший в Україні прижиттєвий музей художника.

Ідея могла не реалізуватися, та все ж знайшлися люди, котрі своєю наполегливістю пробили мури бюрократичного опору та байдужости й подарували Трускавцеві а разом з ним і світові справді унікальну інституцію культури, яка нині є справжньою візиті вкою майже двохсотлітнього курортного міста.

У вересні того ж 1992-го тогочасний голова виконавчого комітету Трускавецької міської ради Богдан Матолич писав до мистця Михайла Біласа зі столиці: «Шановний пане Михайле! Перебуваючи в Києві, знову і знову, через Ваші твори переконуємося в неповторній красі нашого краю, водночас в неповторному вашому таланті. Ваші твори зняли тягар буденних проблем з наших сердець. Чудово, величаво і стидно. Стидно за те, що Трускавець не бачить цієї краси свого земляка. Бути музею Біласа в Трускавці», – писав тодішній голова Трускавецького міськвиконкому виконкому  Богдан Матолич. А вже через три місяця, у день, коли християни східного обряду відзначають день Миколая отримали трускавчан неоціненний подарунок – прижиттєвий  музей відомого на всіх континентах мистця Михайла Біласа. Й урочисте відкриття було багатолюдним, за участи 12 священиків різних конфесій. Отець Петро Герилюк-Купчинський сказав тоді: «Багато бачив різних мистецтв, але кращого від українського мистецтва, здається, немає в світі…»

І ось минуло чверть століття. Музей Михайла Біласа з нагоди ювілею та відкриття оновленої експозиції творів майстра, скликав гостей. Серед них – і Трускавецький міський голова Андрій Кульчинський, і колишній заступник міського голови Ігор Пілько, і священики Володимир Бондарчук, Михайло Бачинський та Петро Івасівка, художники Левко Микитич, Олександр Ніколаєвський, Олег Олексин, співачка Ліля Кобільник та чимало інших знаних не лише на Дрогобиччині людей.

На жаль, не дожив до цієї знаменної днини мистець, та його присутність, завдяки роботам, котрі дбайливо зберігають працівники музею, та спогадами про нього, відчувалася впродовж усієї святкової імпрези.

Вітання ж з нагоди ювілею приймала племінниця Михайла Біласа Юлія Білас.

Вечір був щедрим на привітання та промови. Андрій Кульчинський, очільник міста, підкреслив, що значення Художнього музею Біласа важко переоцінити, адже  це –  великий та неоціненний дар, з якого користають і  трускавчан, й  численні гості курортного міста.

Також мер говорив про вагомому значенні творчости Михайла Біласа для сучасної культури, а ще зазначив, що музей-ювіляр – наслідок спільної роботи багатьох людей:  талановитого  автора, дирекції та колективу.

Ігор Пілько зробив короткий екскурс в історію створення музею, розповів про події 1992 року, теплим словом згадав уже покійного Володимира Кушніра, одного з творців і першого директора закладу, а також тодішню завідувачку відділу культури Людмилу Лоїк та тодішніх очільників міста Богдана Матолича та Віктора Бурлакова, без яких нинішнього свята не було б. На жаль, панове Матолич та Бурлаков приїхати не змогли, проте надіслали свої вітання.

Також вітали колектив музею та присутніх керівники Бориславського та Стрийського музеїв, директор Підбузької малої академії мистецтв, Медвежанський сільський голова (мальовнича Медвежа на Дрогобиччині – мала вітцівщина мистця)…

З музичними привітаннями звернулись до публіки тріо викладачів Трукавецької школи мистецтв ім. Р.Савицького «Con Anima», бард Ліля Кобільник та заслужений діяч естрадного мистецтва сопілкар Василь Гамар.

Сьогодні музею очолює творча, активна, небайдужа запальна Олена Білас-Березова. Саме завдяки її старанням та енергії музей – у постійному розвої й постійно дарує відвідувачам яскраві  зустрічі з найцікавішими мистцями сьогодення, організовує видовищні й високого рівня літературно-мистецькі зустрічі та акції.

Лунали вітання й від шанувальників мистецтва Михайла Біласа,котрі не змогли побувати на імпрезі.  Осб, приміром, що написав до музею Дмитро Павличко:

“Прийміть од мене здоровлення з нагоди 25-річчя Вашої нелегкої, але благородної, патріотичної праці.
Михайло Білас назавжди записаний своїми геніальними мистецькими творами в історію України.

Михайло Білас. Трускавець. Музей.
Світи його в музеї не замкнути.
Вони безмежні й людські – той і сей,
І там, і там він мусить завжди бути.

Він мусить бути Бі́лас, чи Біла́с,
Як серця незбагненного тривога,
Як церкви української алмаз,
Де сяє наш Тризуб в долонях Бога !

19.12.2017
Дмитро Павличко“.

Також Олена Білас-Березова навела й статистичні дані: за час існування музею його відвідало майже 400 тисяч відвідувачів, тут проведено понад 11 тисяч екскурсій, а в залах музею відбулося майже три сотні виставок…

І все це знаходить вдячність у тих, хто приходить в Трускавці до джерел мистецтва, про що свідчать записи у книзі відгуків:

«Скільки треба мати Сонця в душі, тепла в серці, і мудрості в руках, щоб виткати таке диво, таку радість для людей, таку неповторність – хай буде благословен Михайло Білас і всі ті, хто допомагає йому прийти до людей. Трускавець, а з ними і ціла велика Україна, має видатного мистця. Іван Драч, поет».

«Дорогенький пане Михайле! Доторкаюсь до Вас, наче до Сонця, обіймаю Вас до самого серця! Живіть, Творіть свою Душу, бо Любов – безконечна! Щаслива від  Вас Ніна Матвієнко».

«Я гордий з того, що теж українець, що живу в один час з Михайлом Якимовичем. Низько вклоняюсь Вам, і буду молитися за Ваше довголіття. Ваш, з великою любов’ю, Віктор Шпортько, народний артист України».

«І в невеликому Трускавці знаходимо Велику Україну. Бо творять її Великі Люди України без огляду на те, де вони живуть та творять. З великою насолодою ми запізнаємося з творчістю Михайла Біласа, яка гідна уваги найкращих галерей Парижу, Лондону, Торонта чи Нью-Йорку. Микола Павлюк, останній президент в екзилі».

Оглянули присутні на заході також і фільм про створення Музею, а також оглянули оновлену експозицію творів леґендарного, всесвітньовідомого мистця.

Несподіванкою ж стала виставка вишивки… самої Олени Білас-Березової. Адже про те, що вона справжня майстриня ужиткового мистецтва мало кому відомо: надто скромна пані Олена.

Завершився по-домашньому затишний, товариський (так завжди в цьому музеї) вечір неформальним спілкуванням за фуршетним столом, де гостям запропонували випити традиційного напою художника «біласівку» й скуштувати ориґінальний торт від господарів свята.

Фото автора

 

.