Ну а те, що вернісаж відбувся в Палаці мистецтв («Вілла Б’янки») – лише, як на нас, чи то певний збіг чи то випадковість, адже нині нема альтернативної виставкової зали. Хоча музей давно вже застиг у своєму розвої, до того ж і в центрі скандалів опиняється надто часто (он який резонанс, до того ж міжнародний отримала ганебна виставка, присвячена Бруно Шульцу) та ще й нерідко тут можна наразитися на хамство з боку нинішньої очільниці установи.

Автору цих рядків, щиро кажучи, не надто хотілося йти на виставку, позаяк великої втіхи від зустрічей з добродійкою Гладун нема, та попросили організатори наше ви дання підтримати їхній захід.

Та як тільки зайшов до Палацу мистецтв, одразу хтось шарпнув за рукав і просичав «Тобі конче тут бути?»? Обертаюся – та це ж колишній секретар міської ради, нині директорка музею «Дрогобиччина»  Гладун. Від цього неприхованого хамства, безпардонного тикання, зневаги й неповаги до журналіста, що має просто робити свою роботу (кажуть, що п. Гладун ніби теж колись була журналісткою) просто остовпів і дар мови втратив. Хотілося все полишити й забратися геть…

Та обіцяв Оксані Рудавській написати пару рядків і зробити декілька світлин, що й зробив – лише під час відкриття, тому такий неповний цей репортаж. Незрозуміло, чому колишня чиновниця магістрату вважає, що музей мало не її приватна власність, що може вирішувати, кому можна бути в музеї, а кому його відвідувати не вільно!..

Та менше з тим: такі директори приходять й відходять, музей же залишається. Й чимало – часто не завдяки, а всупереч – цікавого таки відбувається…

Такою яскравою є й нинішній вернісаж, виставка, яка триватиме до кінця січня.

Тут – справжнє свято кольорів, фантазії креативу.

Ляльки, іграшки – на будь-який смак. А ще увагу багатьох при вернув стенд із дитячим світлинами відомих дрогобичан з їхніми улюбленими іграшками. І поруч – іграшки, котрими бавилися ті, хто привели на вернісаж своїх дітей та внуків.

Взяли участь у відкритті дитячий колектив “Лелеченьки” та його керівничка, працівниця Народного дому Алла Мельничук, подружжя Юркевичів, Андрій та Оленка з театру «Альтер», котрі артистично читали малечі казку Івана Малковича, ансамбль «Чарівна сопілка Палацу дитячої та юнацької творчости (так тепер називають палац школяра), креативна Світлана Забара з того ж таки «Альтеру», котра й майстер-класи з дітлахами провела, й розмальовувала святково та яскраво обличчя своїм підопічним..

Та найбільше вразили саме іграшки, передовсім ляльки  майстринь К. Сурми, Г. Миськів, Л. Шуфлін, Л. Коробської, Л. Чигрик-Кішко, І. Бердаль-Шевчик і гуртку «Світлячок», Н. Івженко, О. Смереки-Малик (роботи цієї лялькарки завше й всюди вирізняє шляхетність новизна й те, що це – сучасні, міські ляльки, не подібні до звичних традиційних), О. Стефанишин, та інших, цікаві експонати, виготовлені в  майстернях  «Коза Дереза», «Зробив тато», а також вихованцями Нагуєвицької школи-інтернату, студентами та викладачам кафедри технологічної та професійної освіти загальнотехнічного факультету ДДПУ.

Не знаю, що і як там не “зрослося” в організаторів, але дуже шкода, що не потрапили до Дрогобича чудові, напрочуд ориґінальні ляльки однієї з найвизначніших мисткинь Оксани Цюпи з Ірпеня. Ба направду давно б уже треба познайомити спраглих до найвищого мистецтва дрогобичан (є ще такі в місті) з доробком цієї майстрині.

Справді гарний подарунок отримали й малі дрогобичани й старші від Оксани Рудавської та Галини Жубіль-Книш. Шкода лише, що, як персона майже non grataБ не зміг побачити всього що того дня відбувалося під час уперше проведеної в нас «іграшкової виставки»…

Фото автора