Ми просимо ласкаво прийняти нагороду Капітули Незалежного культурологічного часопису “Ї” “За інтелектуальну відвагу” за 2017 рік польського журналіста, публіциста, громадського діяча Павла Смоленського.

Світлина від Andrij Pavlyšyn.

Капітула ухвалила відзначити цим срібним орденом людину слова і книги, нашого побратима по духу відданості правам людини і свободі, невтомного спадкоємця і втілювача традиції Єжи Ґедройця і Яцека Куроня в справі польсько-української співпраці.
Павел Смоленський народився сьомого  липня 1959 року в Варшаві й попри далекі мандри та неймовірне розмаїття побаченого, залишився вірним рідному містові.
В комуністичній Польщі він працював у підпільних виданнях, пов’язаних із “Солідарністю”, під псевдонімом Томаш Єж публікувався в паризькому часописі “Культура”, там побачили світ кільканадцять його репортажів. 1989 року став журналістом „Gazety Wyborczej”, де працює й досі, зокрема пишучи точні, влучні й яскраві коментарі-колонки про найважливіші події, що трапляються в Польщі та світі.
Павел безумовно асоціює себе з поколінням “Солідарності”, отої героїчної, суперечливої, самовідданої, “Солідарності” Валенси, Круглого Столу, Бальцеровича, Куроня, Міхніка, отця Тішнера і реального здобуття незалежності. Це покоління подолало Совєтський Союз, здійснило зразкову трансформацію в Польщі, досягнуло польського економічного дива на міру азійських тигрів, впровадило Польщу до НАТО та Європейської Унії.
Цей шлях був непростим, а подекуди й дуже важким. Доводилося чинити складний вибір і демонструвати відданість принципам. Скажімо 15 років тому, 27 грудня 2002 року Павел Смоленський опублікував у “Ґазеті Виборчій” статтю “Ustawa za łapówkę czyli przychodzi Rywin do Michnika”. Та почалася одна з найбільш скандальних справ новітньої польської історії – справа Льва Ривіна, який пропонував Адамові Міхніку дати гігантського хабара “групі, яка утримує владу”, щоб та пропхала через парламент вигідний для спілки “Агора” закон про ЗМІ. Міхнік відмовився й пішов до суду. Закон не було ухвалено, “Агора” втратила дуже принадний ринок телебачення, Лев Ривін сів у в’язницю, так і не зізнавшись, хто стояв за ним, а політичні опоненти середовища “Ґазети Виборчої” “перевели стрілки” на лібералів, демократів і прихильників держави прав людини, спритно зманіпулювавши частиною громадської думки. Проте, усвідомлюючи всі ризики і знаючи, що дуже часто на жертву падає тінь вчиненого проти неї злочину, Павел Смоленський тоді, 15 років тому, пішов на цей крок, свідчив разом із Адамом Міхніком у суді, зробив усе можливе для того, щоби постав прецедент суворого покарання за корупцію.
Про розмаїття інтересів і широту охоплення найважливішої, на думку Павла Смоленського, проблематики може засвідчити список його книжок:
Pokolenie kryzysu (1989, Літературний Інститут у Парижі),
„Gazeta Wyborcza” — lustro demokracji Noir sur Blanc
Salon patriotów (Oficyna Wydawnicza „Rytm”, Warszawa, 1994)
Pochówek dla rezuna (Wydawnictwo Czarne, Wołowiec, 2001)
Irak. Piekło w raju (Świat Książki, Warszawa, 2004)
Izrael już nie frunie (Wydawnictwo Czarne, Wołowiec, 2006)
Powiatowa rewolucja moralna, Znak, Kraków, 2009
Bedzies wisioł za cosik. Godki podhalańskie (wraz z Bartłomiejem Kurasiem), Znak, Kraków 2010
Arab strzela, Żyd się cieszy, Świat Książki, Warszawa 2012
Balagan. Alfabet izraelski, AGORA, Warszawa, 2012
Kruca fuks. Alfabet góralski (z Bartłomiejem Kurasiem), AGORA, Warszawa 2013
Oczy zasypane piaskiem, Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2014
Szcze ne wmerła i nie umrze – wywiad rzekę z Jurijem Andruchowyczem, Znak, 2014
Zielone migdały czyli po co światu Kurdowie, Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2016
Wieje szarkijja. Beduini z pustyni Negew Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2016
Krzyżyk niespodziany. Czas Goralenvolk (wraz z Bartłomiejem Kurasiem). Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2017
Аналітики з Польського Інституту Книжки наступним чином характеризують творчість Павла: “Репортажі Смоленського барвисті, захоплюючі, ці оповіді приваблюють увагу читача передусім тому, що автор уникає в них публіцистичних узагальнень, обмежує коментарі від автора, не висуває на перший план власної особи. Його цікавлять історії людей, котрі творять велику політику й цілком пересічних. Смоленський ретельно їх визбирує та співставляє. І допіру завдяки мозаїці людських історії, оповідей і точок зору виринає проблема, яка його цікавить, яка проявляється раз як виразний узор у цій мозаїці, а іншого разу – як ледве розмита тінь. Завдяки цьому він запрошує читача до дискусії, заохочує до самостійного осмислення представлених у репортажах проблем. А на це здатні тільки найкращі репортери”.
Павел – лавреат Нагороди Польсько-Українського Примирення 2003 року за книжку “Похорон різуна”, він відзначений нагородою ім. Курта Шорка за тексти, присвячені Іракові, у 2006 році отримав нагороду ім. Беати Павляк за збірку репортажів “Ізраїль уже не пурхає”. Цього року він номінований на нагороду імені Ришарда Капусьцінського за свою репортерську творчість
Середовище Незалежного культурологічного часопису “Ї” поділяє вартості, які все життя сповідував і публічно представляв Павел Смоленський на шпальтах паризької “Культури”, “Ґазети Виборчої” й на сторінках своїх численних репортерських книжок. Особливо важливі для нас його публіцистичні тексти останніх років і видані в 2001 і 2017 в видавництві “Чарне” книжки “Похорон різуна” і “Сироп з полину” – пронизливі свідчення людських доль Павлових співвітчизників, польських громадян українського походження, які стали жертвами бурхливих конфліктів ХХ століття.
Павел Смоленський належить до тієї групи чесних і порядних польських інтелектуалів, які пам’ятають і віддають належне жертвам комуністичного злочину, операції “Вісла”, постійно нагадують землякам про багатоманіття історичної та сучасної Польщі, пропонують реальні шляхи співпраці між двома державами-сусідками, засновані не на історичній міфології, а на усвідомленні спільних інтересів у єдиній цивілізованій Європі. Сьогодні їм нелегко. Чинний уряд Польщі вже кілька років поспіль намагається переписати історію боротьби “Солідарності” на користь “своїх”, вилучити з політичного життя “інших”, у т.ч. представників різних меншин, інакодумців, правозахисників, вільну пресу, не гребуючи поліційним застрашуванням і залученням у вуличну політику хуліганів і погромників. Ця нагорода для Павла – жест солідарності з творцями незалежної демократичної Польщі, учасниками громадського руху за відстоювання принципів і вартостей європейської правової держави, журналістами “Ґазети Виборчої” та інших незалежних видань, які витворюють у Польщі атмосферу і середовище вільного слова, продовжувачів традиції співпраці вільних з вільними і рівних із рівними в Польщі й Україні. Павел Смоленський – знакова постать цієї інтелектуальної парадигми, й тому Капітула не могла не відзначити його вагомого внеску.

Світлина від Andrij Pavlyšyn.

Андрій ПАВЛИШИН